Для мільйонів учнів у всьому світі кінець травня — це час ейфорії. Білі сорочки, квіти для вчителів і той єдиний, неповторний звук останнього дзвоника, що відчиняє браму до країни безтурботності. В українських школах цей ритуал також відбувається. Діти сміються, бігають, планують літо. Але у 2025 році, на четвертому році повномасштабної війни, український ранець важить більше, ніж будь-де інде. Поруч із табелями та дипломами він несе тягар дорослості, яку ніхто не мав права накидати цим дітям.
Кожен із нас пам’ятає цю чудову мить. Можна мільйон разів заклинати реальність, розповідати, яка важлива освіта, але для десятирічної дитини канікули завжди виграватимуть у школи. Особливо в цьому віці, коли світ має бути ігровим майданчиком, а не полігоном. Коли ще не думаєш про те, що замість відпочинку можна обрати працю, а замість табору — евакуацію.
Десятирічний Лук’ян, герой сьогоднішнього дня, закінчує третій клас. Його усмішка на фото щира, але очі бачили вже занадто багато. Сьогодні він повернувся додому з маленькою кольоровою коробочкою. На ній радісний напис: «Ура! Канікули!». У нормальному світі всередині були б цукерки, може, дрібна іграшка, сувенір від класного керівника.
Але це Україна 2025 року. Передбачливі вчителі, тихі герої цієї системи освіти, вирішили використати цей момент, щоб дати дітям найважливіший подарунок: шанс на виживання. У коробці, складена гармошкою — наче комікс із Дональдом Даком у мої часи — ховається листівка: «Правила безпеки дітей під час повітряної тривоги».
Урок, якого немає в шкільній програмі
Це приголомшливий документ епохи. Сім пунктів, які визначають дитинство в тіні ракет:
- Не грайся на вулиці під час тривоги. (Кінець матчу, кінець гри у хованки).
- Знайди укриття: стіна, рів, окоп. (Слова, які діти знають краще за назви європейських столиць).
- Ляж і закрий голову руками.
- Шукай сховище.
- Правило двох стін. (Вдома, там де немає скла та дзеркал — передпокій стає фортецею).
- Накрийся ковдрою.
- Будь обережний! Не торкайся невідомих предметів. Особливо іграшок та гаджетів.
Цей останній пункт холодить кров у жилах. Росіяни цілеспрямовано мінують території, залишаючи вибухівку в предметах, які мають привернути увагу дитини. Покинута плюшева іграшка на вулиці може бути смертним вироком. Це реальність, у якій доростає покоління Лук’яна.
Школа під землею і в хмарі
Ситуація в українській освіті драматична, хоча рішучість учнів і вчителів викликає захоплення. За даними українського Міністерства освіти, сотні шкіл повністю зруйновані, тисячі пошкоджені. У прифронтових містах, таких як Харків чи Запоріжжя, поняття «школа» змінило значення. Там з’явилися перші у світі повнофункціональні «школи в метро» та спеціальні освітні бункери. Діти вчаться під землею, без денного світла, бо час підльоту балістичної ракети коротший за час, потрібний, щоб спуститися в укриття.
У безпечніших регіонах, як-от Закарпаття, де живе Лук’ян, навчання відбувається очно, але переривається виттям сирен. Кожна тривога — це перерваний урок математики, недописаний диктант і марш до підвалу. Там, у задушливих приміщеннях, вони проводять сотні годин на рік. Це прогалини в освіті, які нелегко залатати, хоча українська система робить усе можливе.
Повернення і дилеми
Лук’ян є прикладом ще одного явища: повернень. Він закінчив третій клас в українській школі після двох років, проведених у Польщі. Його спостереження надзвичайно влучне і зріле як на десятирічку: «Польська школа мені подобалася, бо можна було чудово бавитися. Українська — бо тут я справді вчуся». І найважливіше: «Бо це моя Україна, а я в себе вдома».
Діти повертаються попри небезпеку. Туга за домом, за рідною мовою, за власним ліжком сильніша за страх. Але страх не зникає, він лише змінює форму.
За вікном чути вибухи. У цьому місті це «лише» полігон. Навчання. Але для Лук’яна кожен такий звук — як удар у відкриту рану. Він пам’ятає 24 лютого 2022 року в Києві. Пам’ятає той перший паралізуючий страх, гуркіт, який змінив його світ назавжди. Цього не можна «розчути». Тому, хоча тут безпечно, він інстинктивно знає, яка кімната в домі відповідає «правилу двох стін». Йому не треба заглядати в шпаргалку з коробки «Ура! Канікули!». Ця інструкція випалена в його підсвідомості.
Канікули 2025. Час морозива, купання в річці і… вслухання в сирени. Час безтурботності, регламентованої додатком зі сповіщеннями про ракетну загрозу. Це покоління, яке навіть відпочиваючи, залишається в стані бойової готовності. І це найбільший злочин, який Росія заподіяла цим дітям, — відібрала у них право бути просто дітьми.
PB
