12 травня 2025 року може увійти в історію ватиканської дипломатії як день, коли Святий Престол остаточно відкинув політику морального релятивізму. Новий Єпископ Риму, Лев XIV, зробив жест із потужним символічним зарядом. Свою першу телефонну розмову з главою іноземної держави він провів не з президентом Сполучених Штатів, не з лідерами Європейського Союзу і тим паче не з кимось із Кремля. Папа зателефонував до Києва, до президента Володимира Зеленського. Цей один дзвінок важить більше, ніж тисячі дипломатичних нот попереднього десятиліття.
Інформація, яку підтвердили пресслужби обох держав, є шоком для дотеперішньої ватиканської доктрини Ostpolitik. Вибір Зеленського як першого співрозмовника — це чітка декларація пріоритетів: новий Папа ставить жертву в центр уваги, кладучи край болісній для нас ері «рівних дистанцій», яка кидала тінь на останні роки понтифікату Франциска.
Тінь попереднього понтифікату
Щоб зрозуміти ейфорію та надію, яку в Центрально-Східній Європі викликає цей жест, ми мусимо повернутися до подій до травня 2025 року. Спадщина Папи Франциска в українському питанні залишається глибокою раною в серцях вірних цієї частини континенту. Понад три роки повномасштабної війни ми спостерігали з Ватикану спектакль незрозумілої стриманості, а моментами — навіть шкідливої наївності.
Франциск, попри безперечну чутливість до людських страждань, потрапив у пастку геополітичного симетризму. Ми пам’ятаємо шокуючі слова про «гавкання НАТО біля дверей Росії», які, по суті, повторювали наратив Кремля про причини агресії. Пам’ятаємо вперте уникнення називати Володимира Путіна агресором, тоді як Папа говорив узагальнено про «стражденну Україну», ніби це страждання було наслідком природного катаклізму, а не злочинного рішення конкретної людини.
Вершиною цього нерозуміння стала сумнозвісна заява березня 2024 року для швейцарського телебачення, у якій Папа пропонував Україні «відвагу білого прапора» та переговори. Ці слова, сприйняті в Києві, Варшаві та Вільнюсі як заклик до капітуляції, зруйнували моральний авторитет Ватикану. Франциск ніколи не відвідав Україну, попри численні, навіть благальні запрошення — не лише від державної влади, а й від самих вірних, які почувалися покинутими Петром нашого часу. Відхилялися навіть «м’які» варіанти, як-от візит на кордон у Перемишлі чи Жешуві. Ця відсутність кричала голосніше за будь-яку проповідь.
Діти понад політикою
Розмова з президентом Зеленським не була лише люб’язністю. Зі звітів випливає, що було порушено найбільш болючу тему: питання тисяч українських дітей, незаконно депортованих углиб Росії. Досі зусилля Ватикану в цій справі (зокрема, місія кардинала Дзуппі) велися тихо і з помірним успіхом. Підняття цієї теми Папою в першій офіційній розмові свідчить про те, що Лев XIV трактує повернення цих дітей як абсолютний моральний пріоритет, а не елемент політичного торгу. Це удар у найчутливішу точку російського режиму, на якому висять ордери на арешт Міжнародного кримінального суду саме за цей злочин.
Запрошення, від якого не можна відмовитися
Президент Зеленський, відчуваючи зміну вітру в Римі, поновив запрошення для Папи відвідати Україну. В еру Франциска такі запрошення потрапляли в порожнечу, відхиляючись поясненнями про проблеми з коліном або необхідність відвідати «також і Москву».
Сьогодні ситуація виглядає інакше. Якщо Лев XIV, який розпочав понтифікат із такого сильного проукраїнського акценту, прийме це запрошення, це стане остаточним кінцем ватиканської Ostpolitik у її старій, збанкрутілій формі. Візит Папи до Києва, Бучі чи Ірпеня був би не лише душпастирським актом, а й потужним політичним актом, що делегітимізує російську агресію в очах усього Глобального Півдня, де голос Ватикану все ще дуже чутний.
Ми ще не знаємо, як розгортатиметься цей понтифікат. Але після років дипломатичного туману, двозначності та болісних слів про «білий прапор», сьогоднішній дзвінок із Ватикану до Києва звучить як дзвін тривоги для тиранів і дзвін надії для жертв. Папа нарешті підняв слухавку і зателефонував туди, куди мав зателефонувати із самого початку — тим, хто стікає кров’ю, захищаючи цивілізацію. Нехай за цими словами підуть дії, на які ми чекаємо з лютого 2022 року.
Фото. Папа Леон XIV в день обрання. Едгар Белтран / The Pillar – https://x.com/edgarjbb_/status/1920590815472108021
PB
