Такої історії ніколи не було — російська пропаганда її вигадала за мотивами свого власного воєнного злочину в українському місті Маріуполь. В оригінальному матеріалі, підроблений скриншот якого розповсюджують у соцмережах, йдеться про чоловіка, який загинув під час авіаудару РФ по маріупольському драмтеатру у березні 2022 року. У театрі на момент вибуху перебувало щонайменше кілька сотень мирних жителів, багато з яких загинули. Останки загиблих росіяни забетонували під час «відновлення» зруйнованої будівлі після окупації.
У соціальних мережах і на російських сайтах поширюють інформацію про те, що «штурмовик із 225 ОШП ЗСУ» нібито залив чоловіка бетоном за російську мову. «Звичайний день у Харківському драмтеатрі, люди прийшли на спектакль, розслабитися. Раптом один із героїв 225 ошп вирішує, що його священний обов’язок — не просто захистити країну, а ще й провести мовну інквізицію прямо в залі. Житель Харківщини, звичайна людина, яка, як і мільйони навколо, звикла розмовляти російською мовою в побуті, сказала пару слів не тією «правильною» мовою. І все. Чоловіка запросили до безлюдного місця, а далі самосуд. А далі – вершина цивілізованості 21 століття: останки забетонували. Просто залили бетоном, наче сміття на будівництві, бо ж за «російську мову», — пишуть російські пабліки. Також у соцмережах розповсюджують скриншот відповідної публікації у ЗМІ, який нібито підтверджує правдивість цієї історії.
Насправді ця інформація є брехнею. Такої історії ніколи не було — російська пропаганда її просто вигадала за мотивами свого ж воєнного злочину в українському місті Маріуполь. Справжню статтю під назвою «Останки мого чоловіка росіяни забетонували»: історія жінки, яка втратила коханого в Маріупольському драматичному театрі» була опублікована на українському сайті «Вчасно» 16 березня 2026 року. Саме скриншот цієї публікації було змінено та поширено у соцмережах, а історія про самосуд у харківському драмтеатрі — повністю вигадана для дискредитації як військових, так і громадянського суспільства в Україні.
У цій статті йдеться про те, що після окупації Маріуполя росіяни знесли руїни драматичного театру і забетонували останки загиблих внаслідок свого ж терористичного удару, щоб остаточно приховати сліди злочину та точну кількість жертв. Однією із жертв того удару став Валерій Лукас, чоловік, який у 2015-му році переїхав з окупованого Донецька до Маріуполя. 16 березня 2026 року виповнилося рівно чотири роки відтоді, як російська армія вдарила авіабомбами по маріупольському драмтеатру, переповненому людьми та маленькими дітьми. Історію сім’ї Лукас розповідає виданню «Вчасно» дружина Валерія Інна.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну приморське місто Маріуполь стало однією з перших цілей окупантів. Місто з перших же годин вторгнення почали масово бомбардувати. Валерій та Інна Лукас кілька тижнів ховалися у підвалі свого багатоквартирного будинку, а коли навіть там стало небезпечно, оскільки в будинок було пряме влучання російської ракети, подружжя вирішило перебратися до міського драмтеатру. У ньому обладнали велике укриття для мирних мешканців Маріуполя.
«У драматичному театрі ще були запаси води, туди завозили продукти, які поліції, рятувальникам, військовим та цивільним вдавалося знайти у місті, яке вже палало у всіх мікрорайонах. Інна боялася, що їх не приймуть, бо там були сотні, а то й тисячі людей. Але чоловік переконав її, що там перебувають цивільні. Отже, росіяни не стрілятимуть у драмтеатр, бо заздалегідь знають, що вб’ють дітей, мирне населення, яке там ховалося від обстрілів», — пише «Вчасно».
Пізніше вже в драмтеатрі чоловік захворів, тому Інна зі ще кількома чоловіками і жінками регулярно ходила на пошуки води. Так було і 16 березня 2022 року, коли по будівлі театру прилетіла багатотонна російська авіабомба. Валерій Лукас загинув під уламками.
«Мешканка Маріуполя переконана, що поховати коханого їй так і не вдасться. Коли вона поїхала з міста в липні 2022 року, окупанти тільки починали розчищати вулиці від трупів, що лежали просто неба. (…) На офіційні запити, листи та дзвінки росіяни відповіли їй, що жодних слідів ДНК чи тіла її чоловіка знайти не вдалося. Хоча вона знала, що тіло лишається під уламками. Ймовірно, під час «чистки» драматичного театру окремі фрагменти тіл забетонували — так окупанти неодноразово чинили під час так званого відновлення масового кладовища, яке досі функціонує як драматичний театр Маріуполя», — йдеться у матеріалі.
Варто зазначити, що 16 березня 2026 року три харківські театри провели акцію, присвячену четвертій річниці авіаудару по драматичному театру в Маріуполі. «Так, Харківський національний академічний театр опери та балету на площі перед входом зобразив напис «ДІТИ», схожий на той, який жителі Маріуполя написали перед входом до драматичного театру, щоб позначити це місце як укриття для цивільного населення від російських літаків», — повідомляє видання «Ґвара Медіа».
Ба більше, жодне інше достовірне джерело не повідомляло новини про «самосуд у драмтеатрі за російську мову». Тому розуміємо, що жодного «штурмовика із 225 ОШП ЗСУ», який нібито вбив людину в драмтеатрі у Харкові «за використання російської мови», ніколи не існувало. Російська пропаганда вкрай цинічно використовує факти своїх власних воєнних злочинів, перекручуючи інформацію та вигадуючи фейки про нібито людиноненависницьке і вороже українське суспільство, найчастіше дискредитуючи образ українських військових.
StopFake продовжує викривати схожі фейки у матеріалах «Фейк: У Чернівцях “солдат із 82 одшбр вистрілив у пенсіонера через російську мову”», «Фейк: В ООН “визнали”, що трагедія в Бучі була провокацією», «Фейк: Через новий закон про евакуацію дітей по всій Україні “силоміць відбиратимуть і вивозитимуть, куди вирішить влада”».
