Джерело: Вікторія Пономарьова, для The Insider
Промова Володимира Путіна на з’їзді «Єдиної Росії» («Единая Россия» — рус.) у Москві багато в чому була присвячена розповіді про «провідну» роль партії та черговій порції звинувачень на адресу «київського режиму». Серед іншого він заявив:
«<…> Порожніх, декларативних обіцянок партія ніколи не давала, тому й стала провідною політичною силою, яка консолідує суспільство, робить значний внесок у національний порядок денний <…>».
За майже 25 років перебування при владі «Єдина Росія» ухвалювала кілька передвиборчих програм і маніфестів (2003, 2007, 2011, 2016, «Народну програму» 2021). За роки обіцянки партії змінювалися, доповнювалися і переформулювалися, проте деякі з них переходили з програми до програми і, попри запевняння Путіна, так і не були виконані.
Викорінити бідність
Впоратися з бідністю «Єдина Росія» обіцяла ще у своєму першому маніфесті від 2003 року: «<…> бідність принижує людину, перетворюючи її життя на відчайдушну боротьбу за існування, і ображає всю країну», — йшлося у документі.
У програмній заяві 2006 року партія встановила чіткі терміни: «подолати бідність як соціальне явище» протягом 10 років, втім, лише за офіційними даними, у 2016 році кількість бідних у Росії збільшилася на 300 тисяч осіб у порівнянні з минулим роком, сягнувши 19,8 мільйона.
У «Народній програмі» 2021 року тема бідності змінилася на більш обтічні формулювання: знизити показник обіцяли через збільшення зарплат, підвищення розміру МРОТ (мінімальний розмір оплати праці – прим.ред.) тощо. Виходячи з даних Росстату, в 2021 році рівень бідності впав до 12,1%, але при цьому (що не заперечувала навіть офіційна статистика) 49% росіян не могли дозволити собі купити нові меблі, стільки ж — проводити відпустку поза домом, 29% — купувати дві пари взуття на рік, а 17% — їсти фрукти у будь-яку пору року.
Не кажучи вже про те, що з цим оптимістичним результатом все геть не так просто: багато в чому він отриманий завдяки маніпуляціям із методикою розрахунку. Відомство змінило схему підрахунку після травневих указів Путіна, які досі зобов’язують уряд знизити показник бідності нижче за 7% до 2030 року. Якщо ж орієнтуватися на колишні показники, то виявиться, що бідних – що тоді, що зараз – стало не менше, а більше. Так, у 2022 році Росстат заявив про рекордні 9,8% населення, які перебувають за «межею бідності». Однак згідно з підрахунком, проведеним The Insider, насправді цей показник був як мінімум на 40% вищим у 2021 році і як мінімум на 2,3 мільйона більшим, ніж у 2020 році.
Втім, починаючи з 2022 року, погіршення ситуації стало ще помітнішим. Незважаючи на рекордно низькі офіційні показники (а 2025 року рівень бідності становив феєричні 6,7%), військова економіка значно посилила становище бідних верств населення.
Звільнений після свого виступу в Нікітському клубі економіст держкорпорації розвитку «ВЕБ.РФ» Андрій Клепач зазначав, що на да цей момент більше 30% жителів Росії грошей вистачає лише на їжу, а на інші потреби нічого не залишається.
«Велика частина населення належить до так званих малозабезпечених. Якщо брати населення з одним-трьома прожитковими мінімумами, то це становитиме майже 40%».
Підняти рівень зарплат
У тій самій програмній заяві 2006 року партія пообіцяла викорінити «таку практику, коли людина працює і отримує заробітну плату, нижчу за прожитковий мінімум», однак у 2019 році зарплату нижчу за рівень МРОТ отримували більше 775 тисяч росіян.
У програмі 2007 року партія знову заявила, що планує «подальше і значне підвищення заробітної плати» і обіцяла, що «вже 2008 року мінімальний розмір оплати праці в Росії досягне прожиткового мінімуму», однак розмір МРОТ прирівняли до прожиткового мінімуму лише через 10 років — 2008 року.
У програмному зверненні 2011 року «Єдина Росія» обіцяла, що до кінця 2014 року середня зарплата в країні збільшиться у півтора рази. Номінально середня зарплата зросла з 23369 рублів у 2011 році до 32495 у 2014-му, але реальне зростання (з урахуванням інфляції) склало лише приблизно 15%, а у 2015 році — й зовсім знизилося на 9%.
Із початком повномасштабної війни Росії з Україною рівень зарплат у країні справді почав зростати, що пояснюється радше дефіцитом робочої сили, аніж досягненнями «Єдиної Росії» (якщо звичайно, не вписувати в ранг її «успіхів» те, що вона номінально виконує обіцянку через відправку людей на забій). Наприклад, у середньому 2024 року офіційні доходи росіян збільшилися на 18% номінально або ж на 8% з урахуванням інфляції. При цьому статистика все одно неповна: Росстат збирає дані з великих підприємств, але не стежить за середніми і малими, не враховує самозайнятих і тим більше ніяк не оформлених, адже до кінця 2024 року частка неформально зайнятих перевалила за 20% від усіх працюючих росіян.
Крім того, статистичне підвищення зарплат не дуже допомагає бідним: навіть офіційна статистика говорить про те, що у 10% найбагатших людей доходи зростають вдвічі швидше, ніж у 10% найбідніших. Самі ж росіяни свідчать, що рівень життя зараз став набагато нижчим, ніж у 90-ті або навіть в епоху кріпосного права. Не кажучи про те, що постійно зростають витрати росіян на їжу, і висока закредитованість населення нікуди не зникає.
Збільшити частку середнього класу
У програмному зверненні 2009 року «Єдина Росія» пообіцяла, що до 2020 року частка середнього класу в Росії становитиме 60%, а сам Путін вже в 2020 році заявив, що середній клас у Росії становить понад 70%. Однак картина була і залишається іншою.
Існує кілька підходів до визначення поняття середнього класу. Один із них пов’язаний із законодавчо встановленим мінімальним рівнем доходів усередині конкретної країни, інший — із рівнем споживання (в останньому випадку іноді говорять про «середній клас світового рівня» — global middle class), третій — на основі самоідентифікації. І жоден із цих методів оцінки достатку не показав настільки високу частку середнього класу, як це бачилося Путіну і його партії.
Так, у доповіді Global Wealth Report банку Credit Suisse за 2015 рік нижній поріг середнього класу в Росії було визначено у $18 000 на рік. Цьому критерію тоді відповідали 4,1% жителів країни. А згідно з даними опитування, проведеного на замовлення «Сбербанк CIB» у 2019 році, частка населення Росії, що відносить себе до середнього класу, з 2014 до 2018 року скоротилася із 60% до 47%. Частка тих, хто вважав, що їхні доходи нижчі від середнього рівня, навпаки, зросла з 35% до 48%.
Водночас, якщо виходити з оцінок експертів НДУ ВШЕ, то ситуація буде геть невтішною. У 2019 році вони опублікували доповідь «Російський середній клас у фокусі різних теоретичних підходів: кордони, склад та специфіка». У ньому приналежність до середнього класу визначалася за 16 соціально-економічними характеристиками, таким як дохід вище за медіанний по країні, наявність заміського будинку, великих заощаджень, використання платних медичних послуг, наявність підлеглих, самоідентифікація із середнім класом тощо. І, за їхніми підрахунками, усім 16 критеріям відповідали лише 7% росіян. Загальну кількість середнього класу (з тими, хто підходить під частину критеріїв) автори доповіді оцінили як 38,2%.
Станом на 2025 рік експерти НДУ ВШЕ дотримуються оцінки середнього класу у 30%. Згідно з дослідженням, типовий його представник заробляє в середньому приблизно 75 тисяч рублів на місяць. При цьому значна частина цього прошарку (приблизно чверть) підтримує звичний рівень споживання за рахунок кредитів.
Підвищити зарплати бюджетникам
У низці своїх програм «Єдина Росія» обіцяла підвищити рівень зарплат вчителям, медикам, працівникам дитячих садків тощо. У програмі партії 2011 року говорилося: «Уже наступного року зарплати шкільних вчителів та викладачів усіх російських вишів зрівняються або перевищать середню зарплату по економіці у всіх регіонах Росії». Однак за рік ця обіцянка не була виконана, і незабаром до неї повернулися знову.
У 2016 році «Єдина Росія» знову заявила, що підвищить зарплати бюджетникам до середньої по регіону, проте навіть згідно з офіційними даними у 2020 році в більшості регіонів зарплати так і залишилися низькими, хоча про необхідність досягнення «середніх показників» по регіону Путін заявив ще 2012-го — у травневих указах.
Після початку війни зарплати лікарів та вчителів нібито пішли вгору. За даними на 2025 рік, середньомісячна зарплата медиків у системі обов’язкового медичного страхування склала 147 000 рублів, збільшившись на 12%. Але зроблено це було за допомогою нехитрих маніпуляцій: із категорії медичних працівників почали масово виключати медсестер та санітарок, щоб перерозподілити фонд оплати праці на користь лікарів, або піднімати рівень навантаження, щоб платити більше. Експерти проєкту «Если быть точным» (укр. — «Якщо бути точним») писали:
«У середньому один дільничний терапевт працює на 1,5 ставки замість рекомендованих 1,2. На нього припадає 2,8 тисяч населення — на 65% більше встановленої норми в 1,7 тисяч».
Питання з учителями так само вирішили цілком передбачуваним способом — скороченнями. Оскільки школи фінансуються, в основному, за рахунок бюджетів регіонів, а додаткових коштів на це ніхто не виділив, то підвищувати зарплати почали, зменшуючи штат і підвищуючи навантаження. Через це розпочався активний відтік викладацького складу.
«Виснажені непосильним навантаженням педагоги продовжують звільнятися, на їхнє місце беруть людей з вулиці, чия кваліфікація хоча б приблизно відповідає вимогам», — писала профспілка «Учитель».
У результаті формальні середні показники зростають, але реальна оплата праці за одну ставку та умови роботи для значної частини бюджетників залишаються далекі від тих обіцянок, які звучали у 2011-2012 роках.
Подолати демографічну кризу
«Створити всі умови для збільшення народжуваності» «Єдина Росія» обіцяла ще 2008 року. Проте сумарний коефіцієнт народжуваності (чи середня кількість новонароджених у розрахунку одну жінку) продовжує знижуватися. У 2020 році він становив 1,5, у 2024 — 1, 4, а за підсумками 2025 — впав до 1,37.
Чисельність населення Росії (без урахування окупованих територій) на початок 2025 оцінювалася Росстатом у 146,1 млн осіб. Природний спад у 2024 році становив приблизно 596–599 тисяч осіб.
Уже згаданий економіст Андрій Клепач так охарактеризував сьогоднішню демографічну ситуацію:
«За тих тенденцій, що склалися, населення скорочується і скорочуватиметься — у першу чергу в Європейській Росії, Поволжі, Центральному Сибіру, на Далекому Сході. Кавказ, як і окремі регіони Східного Сибіру, збільшують населення.
Переламати ці тенденції лише за рахунок стимулювання народжуваності не виходить. Як це вже визнано і в урядових документах, необхідно збільшувати вік активного працездатного життя, а також знайти збалансований варіант міграції.
У результаті минулого перепису населення [у 2020–2021 роках] „знайшлося“ 1,5 млн осіб, яких не було за жодними нашими оцінками народжуваності, смертності та міграції. Мабуть, треба провести наступний перепис — він планується на 2030 рік, якщо його через брак грошей не відкладуть, — може, ми ще знайдемо мільйон-півтора. Крім того, у нових суб’єктах Росії — ДНР, ЛНР, у Запорізькій та Херсонській областях — проживає майже 5,5 млн осіб (до СВО проживало 11 млн). Думаю, що ми їх за певний час почнемо враховувати у складі населення Росії».
Увійти до переліку провідних економік світу
У 2011 році «Єдина Росія» заявила: «Нам потрібно бути сильними і за наступні п’ять років увійти до п’ятірки найбільших економік світу». Цього не сталося ні тоді, ні зараз. Згідно з підрахунками Світового банку, за номінальним валовим внутрішнім продуктом (ВВП) Росія 2020 року посідала 11-те місце у світі, за ВВП на душу населення — 65-те.
У 2025 році, згідно з даними Міжнародного валютного фонду (World Economic Outlook), за номінальним ВВП Росія посідає 8-ме місце у світі з обсягом орієнтовно $2,5 трлн. До п’ятірки за цим показником вона так і не увійшла. За ВВП, розрахованим за паритетом купівельної спроможності, Росія справді піднялася на 4-те місце у світі після Китаю, США та Індії, а її обсяг оцінюється приблизно у $7,2 трлн. Втім, як зазначає багато економістів, адекватного уявлення про обсяг економіки цей показник не дає і характеризує переважно рівень споживання всередині країни.
Однак за ВВП на душу населення — як номінальному, так і за ПКС — Росія перебуває далеко від провідних позицій, займаючи місця в районі 50–70-го. Зростання економіки при цьому помітно сповільнилося: за оцінками МВФ, у 2025 році ВВП зріс приблизно на 1%, а прогноз на 2026 становить орієнтовно 1,1%. Тобто гучна обіцянка увійти до переліку провідних економік світу виконана хіба що за одним несуттєвим показником, та й то зі значним запізненням.
Джерело: Вікторія Пономарьова, для The Insider
