У X столітті Руссю називали політичне утворення, центр якої був у Києві. Пізніше, у XI–XIII століттях, літописи вживали назву «Руська земля» і у вужчому сенсі, насамперед коли йшлося про Київську, Чернігівську та Переяславську землі. Це не тотожно сучасній росії. Середньовічні поняття «Русь», «Руська земля» та похідне від них «російська» не можна автоматично перекладати як «Росія» та «російська». Сучасні національні значення цих слів сформувалися значно пізніше. Русь була середньовічним політичним і культурним простором, спадщина якого пізніше стала частиною історичних традицій України, Білорусі та Росії.
У російських Telegram-каналах та ЗМІ поширюється повідомлення про те, що «нацисти невміло використовують образ княгині Ольги як агітку для набору жінок до ЗСУ». Приводом стала рекрутингова кампанія Сухопутних військ ЗСУ. Автори запитують, «яке відношення має російська княгиня Ольга до України», і стверджують, що вона «жорстоко покарала диких древлян», які жили приблизно на території нинішньої Житомирської області, за те, що вони нібито не хотіли визнавати «російську владу». Там же сказано, що кампанія нібито готує суспільство до «жіночої мобілізації, яка все більше наближається».
Ольга була дружиною київського князя Ігоря і після його загибелі у 945 році правила Київською державою як регентка при малолітньому сині Святославі. Літописна традиція пов’язує походження Ольги зі Псковом, хоча достовірність відомостей про її ранню біографію та походження залишається предметом дискусій. Однак як політична фігура Ольга належала до київської князівської династії: після смерті Ігоря вона правила з Києва, а Вишгород літопис прямо називає її містом. Древлянські посли, за літописом, припливли до Ольги під Боричів увіз у Києві. Своїм містом літописець називає Вишгород під Києвом – «Ольжин град». Там же, у Києві, княгиня була похована, а її мощі пізніше перенесли до Десятинної церкви. Жодне із цих місць не знаходиться на території нинішньої Росії.
Російські пропагандисти ототожнюють слова «Русь» і «руська» із сучасною Росією. Літописи X–XIII століть використовують поняття «Руська земля» у двох значеннях. У вузькому сенсі, як зазначає історик Микола Котляр з Інституту історії України НАН України, це південна Русь, яка охоплює Київську, Чернігівську та Переяславську землі. У широкому – всі території, підпорядковані Києву. Основу Київської держави, «Руської землі», становило Середнє Подніпров’я, землі полян, древлян та сіверян, і саме до цих земель і міст сучасники застосовували назву «Русь». Українські історики Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич пояснювали, що ні Новгородська, ні Суздальська земля в розумінні сучасників Руссю не були, і це підтверджують повідомлення літописів.
Показово, що цей факт визнавали і радянські, й російські вчені. Літературознавець Дмитро Наливайко наводить слова історика Михайла Тихомирова про те, що у XII–XIII століттях назва «Русь» означала Київську землю у вузькому значенні слова, і що «Русь» – це давня назва Київської землі, країни полян. Академік Борис Рибаков визнавав, що «Повість временних літ» дає право об’єднувати Київ, Чернігів і Переяслав у одне ціле. Рибаков наголошував і на іншому: у Новгороді поїздки до Києва, Чернігова і Переяслава завжди сприймалися як поїздки «в Русь», а міста Володимиро-Суздальського та Рязанського князівств, тобто землі, з яких пізніше виросла Московська держава, у поняття Русі у вузькому сенсі не входили.
Росія як держава виникла значно пізніше. Москва вперше згадується у літописі лише 1147 року. Як нагадує гарвардський історик Сергій Плохій, Київ був столицею Русі вже у X столітті, Москва піднялася під монгольським пануванням, а Російська імперія з’явилася лише у XVIII столітті. Називати Ольгу «руською княгинею» у значенні «російської» – все одно, що називати королів франків німецькими або французькими монархами лише тому, що обидві країни ведуть свою історію від Франкської держави.
Звідки взялося це ототожнення? Плохій пояснює, що претензія на київську спадщину сягає XV століття і піднесення Московії, що звільнилася від влади залишків Монгольської імперії. Вперше цей аргумент висунув Іван III, щоб обґрунтувати свої права на Новгород: як наступник київських князів московський князь нібито мав право ним правити. За словами Плохія, більшість росіян, ймовірно, вважають, що витоки Росії як нації знаходяться в Києві, й цей історичний міф частково є основою тверджень Путіна про те, що росіяни і українці – один народ. Для порівняння історик наводить Британію: ніхто в Лондоні не уявляв, що витоки Англії знаходяться у Делі.
Плохій також показує, як історики різних країн шукають власні витоки Київської Русі. Попередником Московії та Росії було Володимиро-Суздальське князівство, білоруські історики шукають коріння у Полоцькому князівстві, українці вивчають Галицько-Волинське. Але всі ці ідентичності ведуть до Києва, і тому, на думку Плохія, українці можуть шукати свої витоки, не залишаючи столиці.
Проти ототожнення Русі з Росією ще у 1904 році виступив Михайло Грушевський у статті «Звичайна схема «російської» історії і справа раціонального укладання східного слов’янства». Він показав, що «звичайна» імперська схема механічно приєднує київський період до історії Московської держави, хоча політичною та культурною наступницею Київської держави була передусім Галицько-Волинська держава, а пізніше українські землі у складі Великого князівства Литовського.
Середньовічні поняття «Русь», «Руська земля» та похідне від них «руський» не можна автоматично перекладати як «Росія» та «російська». Сучасні національні значення цих слів сформувалися значно пізніше. Русь була середньовічним політичним і культурним простором, спадщина якого пізніше стала частиною історичних традицій України, Білорусі та Росії.
Сумнівно й те, що сама Ольга ототожнювала себе з кимось, окрім Києва та Русі у її середньовічному розумінні. Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про церемонії» докладно описує її прийом у Константинополі й називає її правителькою Русі. Для Візантії Русь була державою із центром у Києві.
Не менш спотворений і епізод із древлянами. Відповідно до «Повісті временних літ», древляни вбили Ігоря не через те, що «не визнавали російську владу». Князь уже зібрав з них данину, але вирішив повернутись із малою дружиною, щоб узяти іще. Літописець вкладає в уста древлян порівняння Ігоря з вовком, який, повадившись до овець, перетягає всю череду, якщо його не вбити. Після вбивства Ігоря древляни, за літописом, вирішили видати Ольгу заміж за свого князя Мала і розпоряджатися малолітнім Святославом на власний розсуд. Це був конфлікт між київським князівським центром і Древлянською землею, яка входила до сфери його влади і платила Києву данину, але зберігала власну політичну організацію та князя. Переносити цей конфлікт на сучасні національні категорії «росіяни проти українців» неможливо.
Для України Ольга — одна із ключових постатей національної історії. Літопис приписує їй упорядкування збору данини за допомогою «уроків» і «погостів», тобто першу відому податкову реформу на Русі. Вона стала першою правителькою Русі, яка прийняла християнство, і вшановується як свята. У сучасній Україні на її честь засновано орден княгині Ольги (1997). У самому Коростені, стародавньому Іскоростені, у парку на місці городища стоять пам’ятники і древлянському князю Малу, і княгині Ользі, а на горі збудована Свято-Ольгинська церква. Місцева традиція, таким чином, зберігає пам’ять обох сторін літописного конфлікту.
Що ж до самої кампанії, в якій було використано постер із княгинею Ольгою, то вона реальна, але до загальної мобілізації жінок стосунку не має. Сухопутні війська запустили кампанію «Жінки у мідлстрайку: бий як княгиня Ольга», яка запрошує жінок добровільно служити у підрозділах безпілотних систем. Організатори пояснюють вибір образу тим, що Ольга асоціюється зі стратегічним мисленням, рішучістю та здатністю змінювати перебіг подій.
Раніше StopFake спростовував фейк про те, французька карта XVII століття нібито «доводить квазідержавність» України, і що Україна – нібито «історично штучна держава».
