Джерело: Сергій Міхальков, для Текстів
28 грудня в Ірані почалися протести у відповідь на стрімке зростання цін і знецінення національної валюти, які згодом переросли у виступи проти теократичної влади, що керує країною з часів Ісламської революції 1979 року. Ми проаналізували дописи російських пропагандистів у Телеграмі, спрямовані на російську аудиторію, щоб простежити, як російська пропаганда реагувала на ці події.
Загалом ми дослідили понад 1,5 тис. повідомлень, у яких згадується Іран, опублікованих у період із 1 по 12 січня. Це близько 5% усіх повідомлень, зібраних майже зі 120 телеграм-каналів мережі російської пропаганди.
Якщо підсумувати, російська пропаганда почала з аналізу економічних проблем, подекуди зі співчуття протестувальникам і завершила закликами до стрілянини. За кілька днів протести в Ірані були переосмислені: з економічної кризи вони перетворилися на «американську змову».
Спочатку було співчуття
Все починалося з простих повідомлень.
«В Иране идут массовые протесты из-за стремительной инфляции, есть раненные» — такими були основні формулювання 1–2 січня в російському пропагандистському Телеграмі.
Більшість проаналізованих нами повідомлень російських пропагандистів із показним хвилюванням розповідали про протести в Ірані. Головною причиною заворушень вони називали інфляцію та економічну політику країни: «В Иране с 28 декабря проходят массовые акции протеста после резкого падения курса национальной валюты… За 2025 год цены на потребительские товары в стране выросли более чем на 52%».
На цьому етапі риторика здавалася майже нейтральною — російські канали фактично відтворювали логіку соціально-економічного аналізу, до якої зазвичай не вдаються, описуючи події в інших країнах. Протести подавалися як наслідок внутрішніх проблем Ірану без звичних для пропаганди пошуків «зовнішнього ворога».
Лише окремі z-канали обережно натякали, що «щось тут не так», і припускали, що заворушення могли бути спричинені діями Ізраїлю. Подекуди ці натяки швидко розширювалися до традиційної схеми зі США за лаштунками: «Трамп встретил 2026 год во Флориде в компании израильского премьера Нетаньяху. Считаю, что Ирану в этом году стоит готовится».
Показово, що на початковому етапі подій російська телеграм-пропаганда не поспішала перекладати відповідальність за події на «колективний Захід». Навіть навпаки, досить жорстко критикувала іранську владу і за інфляцію, і за корупцію, і за економічну політику. Зокрема, з’являлися формулювання на кшталт: «Причины такого состояния иранской экономики — одновременное давление западных санкций, доминирование госсектора и полугосударственных силовых структур, коррупция и неэффективное управление».
Такий тон є показовим. На старті подій пропаганда ще не визначилася з єдиною лінією пояснення. Вона вагалася між щирим співчуттям «жертвам інфляції», критикою союзного режиму (чому б не скористатися його проблемами, тим більше що Росія має досвід військового втручання у внутрішні справи Ірану) та обережними спробами вписати протести в знайомий конспірологічний наратив. Саме з цієї точки й починається трансформація повідомлень — від нейтрального економічного аналізу до пошуку зовнішнього ворога, що є класичним механізмом російської пропаганди.
Стрілки вказують на США
2–3 січня логіка пропаганди різко змінюється. З’являється чітко окреслений «ініціатор» заворушень: ширма піднімається, і ним остаточно стають США.
Дровенят у багаття підклав Дональд Трамп, який заявив, що Сполучені Штати готові прийти на допомогу протестувальникам. Ця заява миттєво викликала роздратування російських пропагандистів і стала ідеальним приводом для зміни риторики: «Ну да, ну да. Сами устроили и проплатили протесты. “Мирные” протестанты закидывают камнями полицию, и те, естественно, защищаются. Но как же без долбанных США. Спасители херовы».
Від цього моменту один із ключових наративів формується остаточно: США не просто спостерігають за подіями, а готові скористатися ситуацією і перехопити ініціативу.
Втім, навіть ця версія подій проіснувала недовго. Уже наступного дня, 3 січня, США здійснили воєнне вторгнення у Венесуелу і вивезли президента Ніколаса Мадуро. Ця подія різко посилила емоційне тло російської телеграм-пропаганди і стала універсальним «доказом» агресивних намірів Вашингтона.
«Жереб кинуто», і США остаточно перетворюються на головного ініціатора всіх заворушень в Ірані незалежно від їх реальних причин.
Деякі пропагандисти починають розширювати рамки пояснення, заявляючи, що США в принципі не можуть змиритися з існуванням іранського режиму. Торішні обстріли Ірану подаються як поразка Вашингтона, мовляв, тоді США не змогли реалізувати свої плани, а тепер перейшли до «відплати» іншими методами: «1. Израиль и США не откажутся от цели деструкции политического режима в Иране. Никакого мирного сосуществования там не будет. 2. Потерпев неудачу с нанесением военного поражения Ирану летом 2025 года и получив жесткую ответку по Израилю, оппоненты вернулись к привычной тактике».
Розворот термінів
Пропаганда за лічені дні проходить повний цикл трансформації — від соціально-економічних пояснень та обережної критики союзної влади до жорсткого конспірологічного наративу про «американський слід». Реальні внутрішні причини протестів остаточно зникають із поля зору, поступаючись універсальній і зручній схемі зовнішнього ворога: «Только наивный мог подумать, что что-то может радикально поменяться в политике США. Если схема работает, зачем её менять?».
Далі змінюється й мова опису самих протестів. Протестувальники перетворюються на «погромщиков», «мятежников», «террористов». Словосполучення «мирні протестувальники» показово береться в лапки, а на його місці з’являється добре знайомий українцям наратив про «озброєних бойовиків».
Саме так на російських пропагандистських ресурсах у 2013–2014 роках описували учасників Революції гідності: «В различных городах ядром “протеста” являются небольшие группы боевиков, вооружённых холодным и огнестрельным оружием, нападающие на силовиков и полицейские участки. Что нужно делать с подобными “протестующими”, спросите у Лукашенко. А что не нужно, спросите у Януковича, он точно знает».
У z-каналах масово з’являються прямі заклики до жорсткого придушення протестів із посиланням на слова аятоли, які використовуються як моральне виправдання насильства: «Протестовать — это право, а устраивать беспорядки — нет. Бесполезно разговаривать с бунтовщиками. Их необходимо усмирить».
Іранські сили правопорядку, навпаки, звинувачуються в надмірній м’якості: «В любой стране мира за такое полагается пуля в лоб. В Америке пуля в лоб полагается и за гораздо меньшее. Слишком мягкие иранские силовики».
Додамо, що, за повідомленням правозахисної організації HRANA, на яку посилається CNN, під час протестів в Ірані вже загинуло щонайменше 2,4 тис. осіб. А CBS на основі даних своїх джерел заявляє, що загиблих щонайменше 12 тис., проте їхня кількість може сягати 20 тис.
Паралельно пропагандисти апелюють до «єдності» й скаржаться на світових лідерів, які нібито не чують їхнього сигналу. Риторика переходить у відверто ультимативний тон: «Для мирового сообщества сейчас переломный момент. Кто выразит протест и несогласие, тот имеет ещё национальную гордость и готов защищать свой суверенитет. Кто заюлит или промолчит, у того или рыльце в пушку или “терпила”».
Z-пропаганда, яка традиційно звучить радикальніше, ніж російські телевізійні та офіційні медіа, йде ще далі. Вона вже прямо заявляє, що з Дональдом Трампом неможливо вести переговори, а будь-які домовленості зі США приречені на зраду: «Дональд Трамп ещё недавно вёл телефонные переговоры с Николасом Мадуро, а потом вероломный удар — и венесуэльский президент в американской тюрьме. Кстати, с Ираном было то же самое: знакомый нам Стивен Уиткофф убеждал Тегеран в том, что во время переговоров с Вашингтоном по ядерной программе ему нечего опасаться. И снова внезапное нападение руками Израиля, где одной из целей было убийство иранского руководства».
Схоже, росіяни бояться, що і їхнє загравання з Трампом погано закінчиться.
Росія — надійний союзник?
Венесуела, захоплення танкерів під російським прапором, Іран — усе це стає «чорними днями» в пропагандистському календарі. І річ тут не в співчутті, а у відчутті загрози.
Росія роками декларувала союзницькі відносини і з Каракасом, і з Тегераном. На міжнародних майданчиках демонструвала взаємопідтримку, а Іран до того ж активно допомагає Росії у війні проти України. Саме тому події у Венесуелі та Ірані російська пропаганда сприймає не як «чужі проблеми», а як удари по власній системі союзів.
Тепер ця вісь підтримки починає розвалюватися, а Москва не може допомогти своїм партнерам. Військові, економічні та дипломатичні ресурси обмежені, і це добре відчувається навіть у пропагандистській риториці.
На цьому тлі до z-пропаганди підключається й офіційна інформаційна машина. Уже 12 січня найбільші російські медіаресурси починають масово тиражувати заяви про те, що «у Ирана есть множество документов, доказывающих причастность США и Израиля к террористическим действиям в ходе беспорядков». Це спроба повернути події у звичну рамку змови і зняти із союзників відповідальність за внутрішню кризу.
Відповідно змінюється і завдання пропаганди: тепер потрібно довести, що «все не так погано» і що Росія нібито допомагає Ірану настільки, наскільки може.
Саме тому телеграм-канали починають активно розганяти повідомлення з посиланням на західні ЗМІ про «активну допомогу» Ірану з боку Росії та Китаю: «Пишут, что помогают Китай и Россия. Россия дает оборудование, Китай — технологии».
Далі риторика посилюється ще більше. Пропагандисти заявляють, що «РФ и Китай продолжают активно поставлять в Иран оружие: самолеты, вертолеты, РЛС, ЗРК и т. д.», натякаючи, що Іран може скористатися цими ресурсами і перейти до активної боротьби із зовнішніми загрозами. Навіть якщо реального підтвердження таких поставок немає, сам наратив виконує заспокійливу функцію для внутрішньої аудиторії.
Втім, за відсутності будь-якого перелому в ситуації пропаганда здається все менш упевненою. Саме тому ми фіксуємо появу «відступаючої» лінії. Вона полягає не лише в підготовці інформаційних виправдань і перекладанні провини на зовнішніх ворогів, а й у поступовому зниженні цінності самих союзників.
Так, після падіння режиму Асада в Сирії та на тлі свіжих подій у Венесуелі однією з причин катастрофи починають називати неефективність режимів, корупцію та непрофесіоналізм. Схожі інтонації з’являються й щодо Ірану: його дедалі частіше намагаються показати «неідеальним» союзником, від якого Росія нібито навіть може виграти в разі змін.
Показовий приклад — раптовий перехід до цинічно-утилітарної логіки. Деякі канали з помітним задоволенням повідомляють про зростання цін на енергоносії: «А пока суть да дело нефть марки Брент подорожала до 64 долларов на баррель. В проекте нашего бюджета вроде средняя цена на нефть заложена 59? … Это что же получается? Трамп, наезжая на Венесуэлу и Иран, работает как агент нашего Минфина? Сам подрабатывает, конечно, империалист неугомонный, но и бюджет России наполняет».
У підсумку пропаганда демонструє одразу дві взаємовиключні стратегії: з одного боку, риторику «вірності союзникам» і розповіді про допомогу, а з другого — готовність швидко дистанціюватися від них, якщо це стає вигідним.
Джерело: Сергій Міхальков, для Текстів
