11 червня 2025 року принесло повідомлення, яке в нормальні часи мало б викликати землетрус у європейських столицях або принаймні глибоку рефлексію над станом західної безпеки. Шеф німецької зовнішньої розвідки (BND) Бруно Каль заявив прямо: Росія готується до нападу на країни НАТО і розраховує, що Північноатлантичний альянс не наважиться застосувати славнозвісну 5-ту статтю. Хоча для аналітиків східного флангу ця теза не є новою, той факт, що про це голосно й офіційно говорить Берлін, є якісною зміною, яку не можна ігнорувати. За оцінками німецьких служб, питання вже не в тому, «чи» Росія це зробить, а лише «коли». Ніімці стверджують, що мають цьому докази. Це сигнал, що час ілюзій остаточно минув.
Попередження, що лунає з Берліна, є холодним душем для тих, хто досі живе в ілюзії, що війна на Сході — це локальний конфлікт, який можна «заморозити» або перечекати. Кремль не лише озброюється мілітарно, а й проводить широкомасштабну психологічну операцію, що має на меті паралізувати здатність Заходу ухвалювати рішення в годину випробувань. Москві не потрібно перемагати НАТО військовим шляхом у першому зіткненні — достатньо переконати західні суспільства, що захист союзників не вигідний, а солідарність є поняттям абстрактним.
Урок 2022 року, який світ не засвоїв
Нинішня ситуація небезпечно нагадує ту, що передувала повномасштабному вторгненню в Україну. Тоді західні розвідки — британська, американська, а особливо естонська — так само били на сполох. Попереджали, називали дати, вказували напрямки ударів. Тоді багато хто з можновладців і коментаторів крутив пальцем біля скроні, звинувачуючи англосаксів і балтійців в істерії. Варто нагадати, що цю версію спочатку заперечувала навіть сама українська влада, що дивувало союзників і присипляло пильність суспільства.
Світ тоді не підготувався до удару, а російська дезінформація до останньої миті підсувала наратив про «навчання». Сьогодні механізм той самий. Росія тестує психічну стійкість Заходу. Бачачи втому від війни, вона втовкмачує в голови європейців думку, що конфлікт із Росією неминучий лише тоді, коли Захід «провокуватиме» Москву захистом своїх кордонів. Це класична підміна понять: жертва стає винною в тому, що захищається, а агресор страхом змушує до покори.
«Ми не вмиратимемо за якусь там Нарву»
Найбільшим успіхом російської гібридної війни є не захоплені руїни на Донбасі, а посіяне зерно невизначеності в головах поляків, французів чи німців. Сьогодні багато громадян країн НАТО починають сумніватися, чи справді Росія наважилася б напасти на Захід. А що гірше, дедалі частіше в публічному просторі з’являється сумнів морального характеру: чи якщо об’єктом нападу стануть країни Балтії, то чи повинна решта Альянсу безпосередньо в це втручатися?
На жаль, можна бути певним, що в годину випробувань у Польщі та Європі знайдуться цинічні політичні кола, які з легкістю підхоплять гасло: «ми не будемо вмирати за якусь там Нарву, Таллінн чи Ригу». Так само як сьогодні Віктор Орбан стверджує, що не хоче, аби угорці гинули за Україну, так завтра популісти над Віслою чи Сеною можуть стверджувати, що не хочуть, аби їхні громадяни гинули за Естонію.
На цьому тлі позиція офіційної влади Республіки Польща залишається світлою точкою на мапі союзницької надійності. Слід з усією силою підкреслити, що польський уряд не піддається цим шкідливим наративам і не піддається настроям втоми. Варшава послідовно стоїть на позиції, що безпека України тотожна безпеці Польщі, а кожен клаптик землі НАТО є священним. Польська дипломатія, всупереч голосам популістів, невпинно мобілізує світ на підтримку Києва, доводячи, що над Віслою розуміння східної загрози є питанням державних інтересів, а не рейтингових стовпчиків.
Правда, однак, болісна, і її треба озвучувати голосно: саме українці сьогодні гинуть, захищаючи західний світ. Саме вони є щитом. Москва, бачачи вагання частини західних суспільств, знає, що може сягнути по більше. Якщо сьогодні світ не допоможе Україні перемогти, якщо дозволить російським танкам проїхатися по українській незалежності, то Путін не зупиниться ні на Нарві, ні на Вільнюсі. Наступною буде Варшава.
Кров на вулицях Харкова проти брехні в мережі
Поки в західних кабінетах тривають дебати про трактування пунктів угод, Росія вбиває. У ніч з 10 на 11 червня 2025 року москалі вдарили дронами по Харкову. Це була не боротьба з військом. Це був чистий терор. Підсумок цієї однієї ночі — 2 загиблих і 60 поранених. Серед постраждалих — 9 дітей. Дев’ятеро маленьких людей, які замість того, щоб радіти червневому сонцю, борються за життя і здоров’я в лікарнях. Атак зазнали й інші міста та райони — це нічна буденність України, про яку світ воліє забувати.
У цей самий час друга лінія російського фронту — армія інтернет-тролів — інтенсифікує дії. У соцмережах масово з’являються дописи про нібито «вбивство дітей на Донбасі», звинувачуючи в цьому, звісно, Київ. Це стандартна техніка російської пропаганди: звинувачуй ворога в тому, що робиш сам. Факти, однак, безжальні. Щодня в Україні гинуть діти виключно через російські атаки. Це ракети з цинічними написами падають на вокзали, школи та лікарні. Ба більше, не можна забувати про злочин геноциду, яким є масові викрадення українських дітей, їхня русифікація та знищення ідентичності — методи, живцем узяті з підручників тоталітаризмів XX століття.
Тому, коли чуєш попередження шефа німецької розвідки, не варто сприймати його як елемент політичної гри. Слід сприймати його як останній дзвоник. Росія розуміє тільки силу. Кожен прояв західної слабкості — це для Кремля запрошення до подальшої експансії. Час прокинутися — зараз.
PB
