Джерело: The Insider
Дмитро Кисельов, розповідаючи у програмі «Вести недели» про ініціативу Володимира Путіна продовжити на рік зобов’язання Росії в рамках договору щодо стратегічного наступального озброєння, чинність якого закінчується і участь у якому вона сама ж у лютому 2023 року призупинила, заявив:
«На відміну від США, де превентивний удар для роззброєння закладений у доктрини, Росія завжди говорить про відповідь».
Про те, що радянський ядерний удар може бути тільки у відповідь, заявив Леонід Брежнєв на Генасамблеї ООН у 1982 році:
«Керуючись прагненням зробити все від нього залежне, щоб відвести від народів загрозу ядерного спустошення і, зрештою, виключити з життя людства саму його можливість, Радянська держава урочисто заявляє:
Союз Радянських Соціалістичних Республік бере на себе зобов’язання не застосовувати першим ядерну зброю.
Це зобов’язання набирає чинності негайно, на момент його оприлюднення з трибуни Генеральної Асамблеї ООН».
Натомість з російської ядерної доктрини ця теза зникла. У 1990-х роках цей документ був засекречений, але в заяві МЗС у 1995 році йшлося:
«Російська Федерація не буде застосовувати ядерну зброю проти держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіють ядерною зброєю, за винятком випадку вторгнення або будь-якого іншого нападу на Російську Федерацію, її територію, її збройні сили або інші війська, її союзників або на державу, щодо якої вона має зобов’язання у галузі безпеки, здійснювані або підтримувані такою державою, яка не володіє ядерною зброєю, спільно або в союзі з державою, яка володіє ядерною зброєю».
Іншими словами, РФ вже тоді вважала можливим за певних умов завдати ядерного удару по без’ядерній державі, причому це не було обумовлено ядерним ударом союзника такої держави по РФ.
У першому ж публічному варіанті воєнної доктрини 2000 року йдеться:
«Російська Федерація залишає за собою право на застосування ядерної зброї у відповідь на використання проти неї та (або) її союзників ядерної та інших видів зброї масового знищення, а також у відповідь на великомасштабну агресію із застосуванням звичайної зброї у критичних для національної безпеки Російської Федерації ситуаціях».
Це досить розмите формулювання, хоча в ньому і зберігається слово «відповідь»: очевидно, що об’єктивного визначення критичної для національної безпеки ситуації бути не може, а отже, першого ядерного удару під час війни може бути завдано будь-якої миті, коли таке рішення ухвалить керівництво РФ.
У Воєнній доктрині 2014 року формулювання є таким:
«Російська Федерація залишає за собою право застосувати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї та (або) її союзників ядерної та інших видів зброї масового ураження, а також у разі агресії проти Російської Федерації із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлене саме існування держави.
Рішення про застосування ядерної зброї ухвалюється Президентом Російської Федерації».
Тобто президенту надано право вирішувати, чи наявна загроза існуванню держави, і одноосібно ухвалювати рішення про ядерний удар.
В указі президента РФ «Про Основи державної політики в галузі ядерного стримування» від 2 червня 2020 року уточнюється:
«Умовами, що визначають можливість застосування Російською Федерацією ядерної зброї, є:
а) надходження достовірної інформації про старт балістичних ракет, що атакують території Російської Федерації та (або) її союзників;
б) застосування противником ядерної зброї або інших видів зброї масового ураження по території Російської Федерації та (або) її союзників;
в) вплив противника на критично важливі державні або військові об’єкти Російської Федерації, виведення з ладу яких призведе до зриву дій у відповідь ядерних сил;
г) агресія проти Російської Федерації із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлене саме існування держави».
Тобто допускається можливість не лише ядерного удару у відповідь, а й першого у ситуації, коли дії противника можуть запобігти удару у відповідь. Знову ж таки, можуть вони чи не можуть, вирішує лише сама РФ.
І, нарешті, в указі з тією самою назвою від 19 листопада 2024 року перелік умов розширено:
а) надходження достовірної інформації про старт балістичних ракет, що атакують території Російської Федерації та (або) її союзників;
б) застосування противником ядерної або інших видів зброї масового ураження по територіях Російської Федерації та (або) її союзників, по військовим формуванням та (або) об’єктам Російської Федерації, розташованим за межами її території;
в) вплив противника на критично важливі державні або військові об’єкти Російської Федерації, виведення з ладу яких призведе до зриву дій у відповідь ядерних сил;
г) агресія проти Російської Федерації та (або) Республіки Білорусь як учасників Союзної держави із застосуванням звичайної зброї, що створює критичну загрозу їхньому суверенітету та (або) територіальній цілісності;
д) надходження достовірної інформації про масований старт (зліт) засобів повітряно-космічного нападу (літаки стратегічної та тактичної авіації, крилаті ракети, безпілотні, гіперзвукові та інші літальні апарати) та перетин ними державного кордону Російської Федерації».
Тобто, згідно з останньою версією указу, підставою для ядерного удару може бути навіть звичайна атака дронів. Строго кажучи, це теж відповідь, але явно неспівмірна.
Ядерна доктрина США ґрунтується на принципі стримування, але також допускає можливість першого удару в ситуації, коли стримування не спрацює. Але при цьому, на відміну від Росії, США унеможливлюють ядерний удар по без’ядерних державах. В адресованій Конгресі доповіді Пентагону 2024 йдеться:
«Сполучені Штати не будуть застосовувати або погрожувати застосуванням ядерної зброї проти держав, які не володіють ядерною зброєю і є учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та дотримуються своїх зобов’язань щодо нерозповсюдження. Для всіх інших держав зберігається обмежене коло обставин, за яких ядерна зброя США може, як і раніше, відігравати роль у стримуванні нападів, які мають стратегічний ефект проти Сполучених Штатів, їхніх союзників та партнерів.
Ядерну стратегію США найточніше можна описати як цілеспрямоване стримування з гнучкими можливостями. Стримування за своєю суттю є спробою вплинути на процес ухвалення рішень противником. Отже, стратегія США щодо стримування потенційного супротивника залежить від унікальних характеристик цього супротивника — від його геополітичних цілей до сприйняття лідерів, стратегії, доктрини та можливостей».
У розділі ядерної доктрини США, що стосується Росії, сказано:
«Москва погрожує обмеженим застосуванням ядерної зброї першою, виходячи з помилкового очікування, що примусові ядерні загрози або обмежене застосування можуть паралізувати Сполучені Штати та НАТО і тим самим покласти край конфлікту на вигідних для Росії умовах. Дехто у Сполучених Штатах називає це російською доктриною „ескалації заради деескалації”.
„Дескалація” в цьому сенсі випливає з помилкового припущення Москви про капітуляцію Заходу на вигідних для неї умовах. Ефективне стримування США російського ядерного нападу та неядерного стратегічного нападу тепер вимагає забезпечення того, щоб російське керівництво не допускало прорахунків щодо наслідків обмеженого застосування ядерної зброї першим як у регіональному масштабі, так і проти самих Сполучених Штатів. Натомість Росія має розуміти, що застосування ядерної зброї першим, хоч би яким обмеженим воно не було, не досягне своєї мети, докорінно змінить характер конфлікту і спричинить незліченні й нестерпні витрати для Москви. Наша стратегія забезпечить розуміння Росією того, що будь-яке застосування ядерної зброї, яким би обмеженим воно не було, є неприйнятним. Відповідно, американський потенціал стримування щодо Росії буде здатний за будь-яких умов поставити під загрозу те, що найбільше цінує російське керівництво. Це створить непереборні труднощі для будь-якої російської стратегії агресії проти Сполучених Штатів, їхніх союзників чи партнерів та забезпечить російському керівництву реальну перспективу неприйнятно високих витрат у разі вибору агресії».
Що ж до нової російської ініціативи з дотримання положень ДНСВ протягом року після завершення його терміну дії, вона стосується лише кількісних обмежень. Крім них, договір містить механізми перевірки його виконання, але Росія призупинила свою участь у договорі саме з тієї причини, що не хотіла допустити передбачену договором інспекцію. Отже, про дотримання обмежень вона заявляє, але перевірити це не дозволяє.
Джерело: The Insider
