Джерело: The Insider
Дмитро Кисельов у сюжеті програми «Вести недели» про корупційний скандал у Києві заявляє:
«У Європі уряди через Україну падали. Ось днями ексканцлер Німеччини Олаф Шольц визнав, що його кабінет обвалився саме через Україну. Британські прем’єри горіли на Зеленському один за одним. Президент Франції Емманюель Макрон спалився на своєму київському приятелі — рейтинг схвалення 11%».
Шольц в інтерв’ю Die Zeit справді визнав, що питання, через яке розпалася правляча коаліція соціал-демократів, «зелених» і вільних демократів, відома як «Світлофор», було пов’язане з Україною:
«Якби моя пропозиція про фінансування необхідних коштів для України була прийнята за рахунок рішення про перевитрату коштів у рамках „боргового гальма”, тобто додаткових запозичень. Альтернативою було б скорочення витрат для громадян нашої країни або скорочення інвестицій. На мій погляд, для цього не було причин».
Необхідно пояснити: «боргове гальмо» (Schuldenbremse) – це поправка до Основного закону Німеччини, ухвалена 2009 року, після світової економічної кризи, з ініціативи першого уряду Ангели Меркель. Правило обмежує дефіцит бюджету 0,35% ВВП. Під час пандемії COVID-19 дію «гальма» було припинено, щоб можна було фінансувати систему охорони здоров’я та вжити заходів для підтримки громадян. Але перенаправлення не витрачених у рамках цієї програми коштів на інші цілі, а саме: на екологічні проєкти, Конституційний суд у 2023 році визнав незаконним.
Але в уряді Шольца не було розбіжностей щодо того, чи варто допомагати Україні. Причиною конфлікту було питання щодо джерел фінансування. Шольц пропонував ще раз призупинити дію «боргового гальма», що можна було б зробити простою більшістю в Бундестазі, яку коаліція мала. Однак міністр фінансів Крістіан Лінднер, очільник Вільної демократичної партії, будучи активним прихильником допомоги Україні, категорично заперечував проти збільшення держборгу і пропонував допомогти іншим способом: передати Україні крилаті ракети Taurus і зняти заборону на удари по військових об’єктах на території РФ.
6 листопада 2024 року Шольц звільнив Лінднера, після чого вільні демократи оголосили про вихід із коаліції і відставка кабінету стала неминучою. У березні 2025 року бундестаг прийняв конституційну поправку, що пом’якшує «боргове гальмо»: з-під його дії виводяться оборонні витрати понад 1% ВВП. Шольц у вже процитованому інтерв’ю Die Zeit схвалив це рішення.
Серія відставок британських урядів взагалі не пов’язана з Україною. Борис Джонсон втратив посаду прем’єра внаслідок кількох скандалів, найгучніший з яких був викликаний недотриманням ізоляційних заходів під час пандемії, ним самим і запроваджених. Інша, можливо, більш суттєва причина – недотримання обіцянки підвищити оборонні видатки на 1,5% у реальному вираженні; насправді з урахуванням інфляції вони скоротилися. Ще один скандал був пов’язаний із призначенням до Палати лордів підприємця російського походження Євгена Лебедєва, хоча проти цього заперечувала контррозвідка.
Ліз Трасс, чий уряд протримався лише три тижні, взагалі не встигла зробити щось для України. Її відставка була пов’язана з економічною політикою, а саме: запропонованим її урядом «мінібюджетом», який передбачав зниження податків для високооплачуваних службовців, скасування раніше запланованого підвищення корпоративних податків та зростання зовнішніх запозичень. Критики називали її «Робін Гуд навпаки», вважаючи, що її політика підтримує багатих за рахунок бідних.
Уряд Ріші Сунака пішов унаслідок поразки консерваторів на чергових парламентських виборах. Консерватори втратили популярність і через скандали, пов’язані з Джонсоном, і через невиконані обіцянки Сунака домогтися збільшення ВВП, зробити більш ефективною роботу системи охорони здоров’я, скоротити держборг і припинити нелегальну імміграцію через Ла-Манш. Політику уряду щодо України всередині країни мало хто критикував.
Падіння популярності Емманюеля Макрона теж не має жодного стосунку до України й зумовлене внутрішньополітичними причинами. Як пояснювала ще в 2017 році газета Le Figaro, початкове падіння було пов’язане з тим, що він, оголосивши себе «ні лівим, ні правим», проводив швидше праву економічну політику; реформа Трудового кодексу та податкова реформа викликали різке неприйняття у службовців і, особливо, робітників. У 2021 році Макрону вдалося перемогти на других президентських виборах, оскільки для більшості французів все ж таки була неприйнятною фігура ультраправого кандидата Марін Ле Пен, але він недооцінив загрозу зліва. Можливо, серйозною помилкою став розпуск Національних зборів після перемоги ультраправих на виборах до Європарламенту: на позачергових виборах 2024 перемогли ліві. Рішення Макрона всупереч усталеній традиції не призначати на посаду прем’єра представника найбільшого парламентського блоку – лівих виявилося непопулярним навіть серед тих, хто голосував за його партію; це стали називати ігноруванням підсумків парламентських виборів, тобто ледь не спробою узурпувати владу.
Та й взагалі, схоже, українське питання перебуває у центрі суспільної уваги лише в одній країні світу, не рахуючи самої України, – в Росії. В інших країнах істотного впливу на результати виборів та відставку урядів воно не має.
Джерело: The Insider
