Джерело: Сергій Міхальков, для Текстів
3 січня російські пропагандисти пережили складну емоційну подію. Дональд Трамп розпочав воєнні дії проти Венесуели і захопив президента країни Ніколаса Мадуро. Спочатку в соціальних мережах панувала зловтіха: ось американські «піндоси» потраплять у халепу. Але коли стало зрозуміло, що операція йде гладко і швидко, тон змінився на гнів і заздрість.
Тотальна заздрість
До появи новин про захоплення Ніколаса Мадуро американцями в російському Телеграмі панувала обережна надія. Пропагандисти сподівалися, що американський десант застрягне в щільній міській забудові, операція затягнеться, а режим дістане друге дихання.
Один із каналів навіть малював оптимістичну картину народного спротиву: «Если не возьмут сразу Мадуро и десант США завязнет в городских кварталах, то шансы режима Мадуро резко возрастут — утром на улицы выйдут гражданские и окружат десант».
Реальність виявилася менш поетичною. Американська операція пройшла швидко й без видимого опору, а новини про затримання Мадуро спричинили різку зміну тону — від зловтішних очікувань до майже фізично відчутної заздрості. «Обидно будет, конечно, если Каракас за три дня», «Трамп показывает нам, как надо действовать», «Аэропорт Каракаса под контролем США. Каракас за три часа», «Тупые пендосы» снова показывают, как нужно выигрывать войны на первом этапе. Теперь посмотрим, научились ли они не проигрывать их на втором».
Підсумок цього настрою підбила Маргарита Симоньян: «Завидовать будем, товарищ Берия».
Втім, заздрість швидко почали маскувати поясненнями. Для частини пропагандистів дії Трампа виявилися не новаторством, а «плагиатом у русских».
Американську операцію порівнювали з Гостомелем 2022 року, вказуючи лише на одну відмінність — майже цілковиту відсутність опору з боку венесуельських силовиків: «Американцы в Венесуэле копируют действия спецподраздений русской армии в первые часы СВО в Гостомеле в 2022 г. Плацдарм для расширения операции создан и удерживается. Правда, в отличие от гостомельской операции ощутимого противодействия со стороны силовых структур Боливарианской Республики американцы не получают».
При цьому наголошувалося, що США діють «менш гуманно»: удари по парламенту, президентському палацу, полювання на Мадуро як на персональну ціль. Росія ж, за версією пропаганди, таке собі дозволити не може.
Тому одразу з’явилися відірвані від реальності заклики скористатися моментом: якщо США можуть діяти так швидко у Венесуелі, то чому б Росії не зробити те саме з Україною: «США напали на Венесуэлу, под шумок можно было бы просто снести режим Зеленского. Лучше момента и не будет». Інші формулювали це ще простіше: «Делай как Трамп, делай лучше Трампа. И быстрее».
Найточніший підсумок усіх цих рефлексій дав актор і за сумісництвом пропагандист Оскар Кучера: «Только п#@деть умеем».
Від надії до занепокоєння
А все починалося з великих сподівань.
Коли з’явилися перші повідомлення, що у Венесуелі «щось відбувається», російський Телеграм помітно ожив. Очікування були прості й щирі: США зараз «влипнуть», дістануть по зубах, а далі принизливий відступ: «Посмотрим, ответят ли военные Венесуэлы и смогут ли они нанести эффективные удары по авиации и флоту США. Много не надо: достаточно нескольких сбитых самолетов США и поражения кораблей, чтобы Трамп задумался», «Над Каракасом американские вертолеты, и значит это высадка десанта. Удачный момент для венесуэльских военных: убить и взять в плен десантников. Это сильный политический аргумент».
Коли ж стало зрозуміло, що США діють успішно і без особливих проблем, Дональд Трамп миттєво перейшов у категорію демонічних персонажів: «Рыжая шлюха “миротворец” работает», «“Миротворец” Трамп таки решился начать свою персональную войну».
США в цій історії — безумовне зло, бо наважилися завдати шкоди «дружній для Росії» країні: «В любом случае происходит нарушение всех мыслимых мировых норм сосуществования. Бомбят столицу соседнего государства за то, что “хочется мне кушать”».
США розпочали «повномасштабне вторгнення в суверенну країну», «війну континентів», відкрили «новий фронт світової війни».
А МЗС Росії заявило, що «предлоги США для агрессии против Венесуэлы несостоятельны».
Пропагандистам також було важливо пояснити різницю між вторгненням США у Венесуелу та російським вторгненням в Україну: «Нельзя сравнивать угрозу безопасности и интерес к захвату нефти». Щоб їх не звинувачували в подвійних стандартах із російським вторгненням до сусіда.
Риторика швидко набула філософського забарвлення. Виявилося, що міжнародного права більше не існує, що світ керується лише «правом сили» і що Росія, на відміну від наївного Заходу, давно це зрозуміла: «Нет никакого мирового права. А есть только право силы… Россия это поняла одна из первых. Потому что Россия из-за оккупации Украины Западом стала одной из первых жертв этого опасного мира. Россия первая увидела этот новый мир. И поэтому Россия — один из лидеров нового мира».
Деякі пропагандисти суперечать Путіну. Президент Росії казав, що світ відійшов від однополярності до багатовекторності, а тут виходить, що США диктують правила: «Пришло время диктата одной империи, которая сейчас прибирает к рукам активы на своих задворках. Трамп, окинув зеленым глазом Латинскую Америку, методично выбирает цели».
Мотиви США пропагандисти пояснили швидко й універсально: нафта і внутрішня політика. Венесуела за цією логікою стала лише декорацією для передвиборчої кампанії Трампа. Домінує формула «спеціальна операція з визволення Венесуели від нафти».
Трамп, як ти міг!
Трамп довго в Росії подавався як людина, яка розуміє інтереси Москви, однак цього разу все пішло не за планом. Ті, хто захоплювався його політикою і «традиційними цінностями», не могли повірити в те, що сталося. Філософ Олександр Дугін відреагував максимально драматично: «Либо американский президент больше не управляет страной, либо кто-то управляет им».
Так званий військкор Сладков побивається, що Росії доводиться мати з ним справу: «Бедная, бедная, бедная планета Земля! Главный «разводящий» — обыкновенный бандит. С кем нам приходится иметь дело».
Політтехнолог Сергій Марков надав ще конкретнішу версію: справжнім ініціатором війни є не Трамп, а держсекретар США Марко Рубіо, який, за його словами, прагне скористатися операцією у Венесуелі, щоб підготувати собі шлях до президентства у 2028 році: «Инициатор войны не Трамп, а Рубио, который за счёт захвата Венесуэлы хочет стать президентом США как наследник Трампа».
Тим часом письменник Захар Прилєпін малює картину глобальної загрози, мовляв, якщо союзники Росії не об’єднаються, їх чекає розбиття поодинці: «Весь мир, проще говоря, смотрит, как поведут себя Китай и Россия. Куба и Никарагуа… Перед нами, может быть, битва на Калке XXI века. Когда всех переломают по одному. И каждый будет думать про себя: ну нет, нас это не коснётся».
Пропагандисти підсилюють драму, оголошуючи «подвійний удар» США. У той самий час, коли готується окупація Венесуели, американці нібито хімічать в Ірані й намагаються скинути режим аятол: «Двойной удар США. Иран и Венесуэла. В Иране попытка переворота через типа протесты гражданских и задействование спец/диверсионных групп. В Венесуэле прямое военное вторжение США», «Вместо того чтобы, как завещал Че Гевара, устроить США 100 Вьетнамов на Земле, мы позволяем им создавать для нас 100 Украин (Иран, Венесуэла, Сирия)».
Спроби виправдати ситуацію
Падіння режиму Мадуро стало особистою трагедією для z-пропагандистів. Росія втрачає важливого союзника в Латинській Америці: «Сегодня мы потеряли важного союзника».
Пропагандисти кинулися шукати необхідні наративи, які пом’якшують удар по репутації Росії, що підтримувала режим Мадуро. Один із прийомів — перекласти відповідальність на інших.
Китай. Мовляв, саме він інвестує у Венесуелу. Нещодавно Пекін вів переговори про сотні договорів, а отже, мав би забезпечити захист Мадуро: «На венесуэльском кейсе начинается проверка решимости Китая. Китай — первый геополитический и экономический пострадавший, если падет режим Мадуро».
Хтось навіть іде далі, звинувачуючи Пекін у співучасті: «Захват Мадуро был бы невозможен без соучастия китайцев… И это ВСЕ, что нужно знать о Китае как о стратегическом партнере и тем более союзнике».
Ще один варіант пояснення — винні сам Мадуро, його режим і оточення. Армія не горить бажанням воювати: «Позор для ВС любой страны… Судя по всему, серьезная дезорганизация обороны Венесуэлы в эти первые часы имеет место быть. И это плохая новость».
Одна з найпопулярніших версій — Мадуро здали його ж люди: «Похоже, что президента Венесуэлы Мадуро сдали свои. А нам СМИ теперь расскажут о “героических” действиях американского спецподразделения Delta Force», «События также показали, что венесуэльская диктатура — это фейк. На деле это не диктатура, а бардак. Какая-то оппозиционная дамочка действует под носом у “режима”, потом совершенно спокойно покидает страну для получения Нобелевской премии», «Мадуро “вывезен на самолете”, полагаю, вполне вероятно, на этот самолёт он мог подняться добровольно и с радостью».
Режим виявився слабшим, ніж здавалося: повсюди корупція, а союзники здали свого лідера. Ці наративи цілком повторюють стратегію після падіння режиму Асада в Сирії.
Ще одна версія — таємні домовленості між США, Росією та Китаєм про розподіл сфер впливу. США отримують Венесуелу, Росія — розв’язані руки в Україні, а Китай — Тайвань. На підтвердження цього витягують «прогнози нової Ванги» — покійного Володимира Жириновського: «Трамп Венесуэлу берёт, а мы Украину».
Джерело: Сергій Міхальков, для Текстів
