Розмова з Рефатом Чубаровим, головою Меджлісу кримськотатарського народу, не була інтерв’ю про історію, а про виживання – і не лише України, а й усієї системи безпеки, яку ми знаємо. У контексті останніх заяв, що лунають з-за океану, слова лідера татар звучать як останній тривожний дзвінок для світу, який в ім’я уявного спокою готовий пожертвувати своїми фундаментальними цінностями.
Це була важка розмова. Важка не через опір співрозмовника, а через контекст. Ще недавно Сполучені Штати вважалися гарантом недоторканності кордонів та «арсеналом демократії». Сьогодні, дивлячись на політичні віражі Дональда Трампа, ми мусимо поставити собі питання: чи союзник досі стоїть по той самий бік барикад, чи, можливо, несвідомо відкриває ворота варварам?
Геополітична сліпота та «реалізм» торгу
Останні твердження президента Трампа, що натякають на можливість залишення Криму «за Росією» в рамках ширшої домовленості, – це щось більше, ніж дипломатична помилка. Це прояв політичного невігластва і, не біймося цього слова, ганьби. В інформаційному просторі нам намагаються продати цей наратив як «повернення до реалізму». Ми чуємо, що треба визнати доконані факти, що Україна мусить змиритися з втратою, аби врятувати решту.
Нічого подібного. Це не реалізм – це капітуляція, вдягнена в дипломатичний костюм. Справжній реалізм, про який говорив у нашому інтерв’ю Рефат Чубаров, є брутально простим: не буде стійкої перемоги та стабілізації в Європі без відновлення територіальної цілісності України. Будь-яке інше рішення є лише відстрочкою вироку.
Якщо світ, втомлений війною і вразливий до дезінформації, визнає, що такий бандит, як Володимир Путін, має «право» на Крим через військову силу або начебто історичне минуле, то в цей самий момент ми підписуємо вирок наступним народам.
Ефект доміно: Від Севастополя до Сувалок
Згода на анексію Криму – це прецедент, який руйнує фундамент міжнародного права. Якщо ми визнаємо, що кордони можна змінювати танками, то чому Путін мав би зупинитися? Чому він не мав би посягнути на естонську Нарву, де також може використати аргумент про «російськомовне населення»? Що стримає його від перевірки міцності НАТО у Сувальському коридорі?
Всупереч тому, що нашіптують спін-доктори прихильників «угоди» з Кремлем, у цій війні йдеться не про шматок суші на Чорному морі. Йдеться не про Крим як курорт. Йдеться про панування. Йдеться про російську Імперію Зла, яка живиться слабкістю Заходу. Кожна територіальна поступка є для Москви сигналом: «Можете брати більше».
Відмова від парадигми «сила права» на користь «права сили» означає, що кордони в усьому світі стають хиткими. Це запрошення до глобального хаосу, яким скористаються всі диктатори цього світу, які пильно спостерігають за пасивністю Вашингтона і Брюсселя.
Ілюзія контролю над хаосом
Жахає те, що цій руйнації сприяє риторика самого Дональда Трампа. Президент США відкрито вихваляється своєю впливовістю, натякаючи, що керує не лише Америкою, а й роздає карти по всій земній кулі. Реальність, однак, інша. Його дії та слова не впорядковують світ, а дестабілізують його. Вони руйнують і без того крихкий порядок, на якому трималася безпека Заходу з 1945 року.
Трампу здається, що він контролює ситуацію. Але в хаосі, який він сам допомагає створити, для правління знайдуться кращі, безжальніші гравці. Їх ціла черга – від Пекіна через Тегеран аж до Пхеньяна. Усі вони бачать, що слово Америки знецінюється, а гарантії безпеки стають предметом торгу.
Мир чи перерва на перезаряджання зброї?
Найважливіший висновок з нашої розмови з Головою Меджлісу один: доки Крим не повернеться до рук України та його законних господарів – кримських татар – не буде жодного стійкого миру.
Візія «великої угоди» з Путіним, про яку мріють деякі політики, – це ілюзія. Навіть якщо вдасться нав’язати припинення вогню, навіть якщо на мить затихнуть вибухи російських ракет, це буде затишшя перед бурею. Росія використає цей час для відновлення потенціалу, щоб повернутися з примноженою силою. І ця сила вдарить по тих, хто сьогодні, ціною долі українців і татар, намагається купити собі спокій.
Крим – це не лише територія. Це тест на надійність західної цивілізації. Якщо ми його провалимо, наслідки будуть трагічними не лише для Києва чи Сімферополя, а й для Варшави, Талліна та Берліна.
Що саме про цю ситуацію думає Рефат Чубаров? Чи бачить він якийсь вихід із цієї пастки, у яку нас штовхають помилкові рішення союзників? Повна, надзвичайно відверта і болюча розмова вже незабаром з’явиться на каналі «Чорне Небо – Stop Fake». Це матеріал, який у нинішній геополітичній ситуації не можна пропустити.
PB
