Джерело: The Insider
Із трибуни Генасамблеї ООН Дональд Трамп заявив:
«Лише за сім місяців я поклав край семи безперервним війнам. Казали, що вони безперервні. Що їх ніколи не вирішити. Деякі тривали 31 рік. Дві з них – 31 рік. Лише подумайте, 31 рік! Одна тривала 36 років. Одна – 28 років.
Я поклав край семи війнам. І у всіх випадках вони вирували, забираючи життя незліченних тисяч людей. Це стосується Камбоджі та Таїланду, Косова та Сербії, Конго та Руанди. Жахливі жорстокі війни, в яких брали участь Пакистан та Індія, Ізраїль та Іран, Єгипет та Ефіопія, Вірменія та Азербайджан. <…> Жоден президент чи прем’єр-міністр і, якщо вже на те пішло, жодна інша країна ніколи не робили нічого подібного, а я зробив це лише за сім місяців. Такого ніколи раніше не траплялося. Ніколи не було нічого схожого. Для мене велика честь це зробити. Шкода, що мені довелося це робити замість Організації Об’єднаних Націй».
Місяць тому Трамп говорив про шість війн за шість місяців, тому темп миротворчості зберігається, хоча взагалі незрозуміло, яку ж війну йому вдалося припинити за останній місяць. Так чи інакше, на Генасамблеї ООН президент США перерахував сім конфліктів, врегулювання яких він ставить собі у заслугу.
Таїланд та Камбоджа
Територіальна суперечка між королівством Сіам (нинішній Таїланд) та Французьким Індокитаєм (частина його – сучасна Камбоджа) існує від початку XX століття. Вона стосується гір Дангрек, де розташовано кілька древніх храмів індуїстів, серед яких і храмовий комплекс Преахвіхеа. У 1962 році Міжнародний суд у Гаазі ухвалив, що Преахвіхеа належить Камбоджі, але територія навколо нього залишилася спірною.
За цей час було кілька загострень конфлікту. У 1979 році тайська армія, намагаючись витіснити з території королівства камбоджійських біженців, які залишили країну під час камбоджійсько-в’єтнамського конфлікту, відкрила по них вогонь; майже тисяча камбоджійців загинула.
У 2008 році ЮНЕСКО включила комплекс Преахвіхеа до свого списку об’єктів Світової спадщини. Оскільки це було зроблено за заявкою Камбоджі, Таїланд розцінив це як провокацію. Група тайських громадян спробувала проникнути на територію храмового комплексу та проголосити над ним суверенітет Таїланду. Їх заарештували і незабаром відпустили, але Таїланд ввів війська на територію Камбоджі. Протягом жовтня сталося кілька бойових зіткнень; двоє камбоджійських солдатів загинули. Врегулювання було досягнуто за участю Китаю; на зустрічі у Пекіні сторони підписали угоду про уникнення військового протистояння.
2009 року тайські військові порушили кордон, камбоджійці відповіли ракетним обстрілом. За твердженням тайської сторони, сталося непорозуміння. Камбоджійська сторона заявляла про двох загиблих.
Під час загострення у 2011 році загинули шість камбоджійських та чотири тайські військові. Камбоджа звинувачувала Таїланд у застосуванні нервово-паралітичної отруйної речовини. За рішенням Міжнародного суду, до якого звернулася Камбоджа, обидві сторони мали відвести війська зі спірного району. У 2013 році суд постановив, що Камбоджі належить не лише комплекс Преахвіхеа, але й територія навколо нього. Таїланд підкорився рішенню суду.
Наступне загострення розпочалося навесні 2025 року, коли тайська армія встановила біля храму Та Моан Нхом, розташованого на тайській території, загородження з колючого дроту, не пустивши туди камбоджійських прочан. У відповідь камбоджійські війська обстріляли прикордонні райони Таїланду, а потім захопили Та Моан Нхом та ще кілька храмів. Таїланд звинувачував Камбоджу в ударах по цивільних об’єктах.
За твердженням тайської сторони, було вбито приблизно 100 камбоджійських солдатів, офіційно вважається, що загинули п’ять камбоджійців, до 14 тайських військових і 13 мирних жителів Таїланду. Основні зусилля щодо врегулювання взяв на себе прем’єр-міністр Малайзії Анвар Ібрагім. Переговори про перемир’я відбулися у липні в столиці Малайзії Путраджаї за посередництва Ібрагіма. Трамп перед цим провів телефонні розмови з прем’єр-міністрами Камбоджі та Таїланду; обидва вони у своїх промовах на підписанні перемир’я відзначили участь Трампа у врегулюванні.
У результаті переговорів досягнуто згоди про припинення вогню, але конфлікт все ж таки не можна вважати остаточно врегульованим.
Косово та Сербія
Війна за незалежність населеної переважно етнічними албанцями республіки Косово від Югославії (згодом Сербії) була жорстокою та кровопролитною. Загалом з обох боків загинуло понад 13 тисяч людей. Прагнучи запобігти геноциду косовських албанців, НАТО втрутилося у війну і бомбардуваннями змусило Югославію припинити воєнні дії.
Воєнна фаза конфлікту закінчилася підписанням Куманівської угоди, за якою югославські війська були виведені з Косова, а на їхнє місце прийшли міжнародні миротворці. На цьому воєнна фаза конфлікту закінчилася. Сталося це 9 червня 1999, задовго до обрання Трампа на перший термін. Жодного стосунку до тих подій він не мав.
Конфлікт на цьому не закінчився, а перейшов у заморожений стан: Сербія не визнає незалежності Косова і вважає його частиною своєї території. У 2020 році за посередництва Трампа сербські та косовські лідери підписали угоду про нормалізацію економічних відносин.
У 2022 році розпочалося загострення конфлікту, спричинене закінченням терміну домовленості про визнання автомобільних реєстраційних номерів. Сербія не визнає право Косова встановлювати свої правила реєстрації. Це питання вдалося врегулювати, але вже після цього спецназ сербської поліції увійшов на територію північних районів Косова, населених переважно сербами. Республіка Косово втратила контроль над цими районами. Наприкінці 2022 року Косово подало заявку на вступ до ЄС, що Сербія розцінила як загрозу своїй безпеці. Але воєнні дії так і не розпочалися.
Взагалі незрозуміло, які свої дії протягом останніх 7 місяців Трамп називає зупинкою війни. Війни між Сербією та Республікою Косово як такої немає з 1999 року. Угода про нормалізацію відносин між ними підписана у 2020 році, за першого президентського терміну Трампа. Жодної нової угоди немає, напруженість між сторонами зберігається.
Демократична республіка Конго та Руанда
Конфлікт — наслідок геноциду в Руанді 1994 року. Багато представників народу тутсі втекли до Заїру (нинішня ДР Конго); після зміни влади в Руанді туди рушили і їхні вороги — хуту. Обидві групи біженців конфліктували з офіційною конголезькою владою. Тутсі кілька разів піднімали заколот, звинувачуючи владу Конго в небажанні захистити їх від хуту, які планували новий геноцид.
У 2022 році уряд Конго звинуватив Руанду в підтримці бунтівників і заявив, що на території країни діє переодягнений руандійський спецназ. Повстанці захопили кілька конголезьких міст; як стверджує уряд Конго, їх підтримує армія Руанди. США у 2025 році запровадили персональні санкції проти міністра регіональної інтеграції Руанди.
У червні 2025 року ДР Конго та Руанда за посередництва Трампа підписали мирну угоду, відповідно до якої США отримали право на розробку корисних копалин у Конго. Проте у серпні бої продовжились, доля мирної угоди під питанням.
Індія та Пакистан
Суперечка між Індією та Пакистаном про належність колишнього князівства Джамму і Кашмір триває з 1947 року, коли Британська Індія була поділена на Індійський Союз і Пакистан. Поділ відбувався за релігійним принципом: до Індії увійшли землі, де більшість населення сповідувала індуїзм, до Пакистану — території, де переважали мусульмани.
Махараджа, що правив у Джамму і Кашмірі, був індуїстом, але більшість населення князівства складали мусульмани. У жовтні 1947 року вони підняли повстання проти махараджі та проголосили державу Азад Кашмір (Вільний Кашмір), яка оголосила про приєднання до Пакистану. Махараджа, зі свого боку, заявив про приєднання князівства до Індії. Це призвело до першої індо-пакистанської війни, яка закінчилася до початку 1949 року, коли було проведено демаркаційну лінію, що розділила Кашмір на дві частини, і в регіон було введено військових спостерігачів ООН.
Китай у конфлікті підтримував Пакистан. 1962 року було підписано пакистано-китайську прикордонну угоду, за якою до Китаю відійшла частина території, яку Індія вважає своєю.
1965 року Пакистан намагався спровокувати повстання у підконтрольній Індії частині Кашміру. Це спричинило другу індо-пакистанську війну, яка закінчилася без територіальних змін.
Наймасштабнішою стала третя індо-пакистанська війна 1971 року, яка закінчилася перемогою Індії. Пакистан втратив східну частину своєї території, на якій було створено незалежну державу Бангладеш. Але в Кашмірі жодній стороні не вдалося досягти переваги; встановлена за Сімлським мирним договором демаркаційна лінія переважно збігалася з лінією 1949 року.
Пакистан довгі роки підтримував повстанців у контрольованій Індією частині Кашміру, забезпечуючи їх зброєю. У боях із ними індійська армія зазнавала значних втрат; офіційно було оголошено, що до 2001 року загинуло майже 30 тисяч індійських військових та мирних жителів. Пакистан заявляв про загибель 70 000 кашмірських мусульман; до їхнього переліку ввійшли й численні пакистанські та афганські бойовики.
1999 року пакистанські бойовики вторглися на індійську територію і на певний час змогли там закріпитися. За два місяці індійська армія їх звідти вичавила. Це загострення відоме як Каргільська війна. Після цього постійно відбувалися зіткнення на демаркаційній лінії. У 2002 році Індія та Пакистан були на межі великої війни; до демаркаційної лінії підтягнули ¾ сухопутних військ Індії та практично всі сухопутні війська Пакистану. Війни вдалося уникнути завдяки дипломатичним зусиллям США і Росії. Після цього протягом багатьох років пакистанські бойовики-смертники вчиняли теракти на території Індії.
У квітні 2025 року в індійському Кашмірі пакистанські бойовики розстріляли групу туристів. Індія звинуватила в цьому Пакистан і призупинила дію угоди про води річки Інд, перекривши кілька шлюзів. Пакистан, для якого Інд є найважливішим джерелом прісної води, розцінив це як акт війни. Після перестрілок на демаркаційній лінії прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді надав своїй армії свободу дій. Індія завдала низки ударів по об’єктах у Пакистані та контрольованій ним частині Кашміру; Пакистан обстріляв прикордонні території Індії, уразивши штаб бригади індійських збройних сил.
У травні 2025 року Трамп оголосив про припинення воєнних дій, але було досягнуто лише перемир’я, а не закінчення війни. Ні одна, ні інша сторона не відмовляється від претензій на спірні території, джерело конфлікту не усунуто. Нарендра Моді заявив, що припинення вогню відбулося шляхом прямих переговорів без участі Вашингтона.
Ізраїль та Іран
Конфлікт між Ізраїлем та Іраном триває від початку 1980-х років. Іран, який не визнає права держави Ізраїль на існування, підтримував і озброював низку агресивних угруповань — «Хезболлу» у Лівані, «Ансар Алла» (хуситів) у Ємені, ХАМАС та «Ісламський джихад» у секторі Газа, Народний фронт визволення Палестини. Усі ці угруповання постійно здійснюють теракти проти Ізраїлю та обстрілюють його територію ракетами. За підтримки Ірану було організовано два палестинські повстання (інтифади) проти «ізраїльської окупації» — у 1987–1991 та 2002–2005 роках. 7 жовтня 2023 року бойовики ХАМАС вторглися на територію Ізраїлю, вбили майже 1200 мирних жителів та взяли у заручники 253 особи.
2024 року Ізраїль провів операцію проти керівництва та бойовиків «Хезболли», замінувавши і підірвавши пейджери, через які ті підтримували зв’язок. Незабаром після цього внаслідок ізраїльського авіаудару по Бейруту було вбито очільника «Хезболли» Хасана Насраллу.
У червні 2025 року Ізраїль завдав серії авіаударів по іранських військових об’єктах, серед яких були реактори, де здійснювалася робота над створенням ядерної зброї. 21 червня Трамп заявив, що дає Ірану два тижні на укладання ядерної угоди зі США, зазначивши при цьому, що не закликатиме Ізраїль припинити удари. Але вже наступного дня американська авіація завдала удару особливо потужними протибункерними бомбами по іранських підземних ядерних об’єктах, зокрема по реактору у Фордо. Більшість збагаченого урану, який мав Іран, було поховано під завалами. Іранська ядерна програма була відкинута на кілька років назад.
24 червня Трамп оголосив про припинення вогню між Ізраїлем та Іраном, лідери двох країн це підтвердили. Але експерти наголошують на нестійкому характері перемир’я, оскільки причини конфлікту не усунуті: Іран серйозно ослаблений, але так і не визнав легітимність Ізраїлю як держави. Наземна операція Ізраїлю проти іранського проксі – ХАМАС – у Газі триває. Говорити про закінчення війни поки що не доводиться.
Єгипет та Ефіопія
У 2011 році Ефіопія ухвалила рішення про будівництво на річці Блакитний Ніл поблизу єгипетського кордону греблі, що викликало занепокоєння Єгипту, оскільки після побудови греблі Ефіопія отримувала можливість контролювати швидкість течії річки, яка є найважливішим джерелом прісної води для Єгипту. Переговори про врегулювання суперечки навколо греблі йдуть з великими труднощами.
Аналітики останніми роками розглядали можливість воєнного розвитку подій, але ймовірність такого сценарію не дуже велика, оскільки країни між собою не межують. Якщо Єгипет ухвалить рішення завдати авіаудару по греблі, його літаки мають перетнути повітряний простір або Судану, або Еритреї, які підтримують з Ефіопією добросусідські відносини. Втім, час для удару вже втрачено: 9 вересня гребля введена в експлуатацію, заповнюється водосховище, води якого у разі руйнування греблі завдадуть значної шкоди прикордонним територіям Єгипту.
Роль Трампа в єгипетсько-ефіопській суперечці, судячи з усього, обмежується заявою, в якій він назвав будівництво греблі «великою проблемою». У будь-якому разі ні війни між цими двома державами, ні підготовки до неї не було, якщо не брати до уваги війну 1884–1886 років. Що саме тут припинив Трамп, зрозуміти неможливо.
Вірменія та Азербайджан
Конфлікт двох держав навколо Нагірного Карабаху — міжнародно визнаної частини території Азербайджану, населеної переважно етнічними вірменами, — триває з 1992 року. Перша вірмено-азербайджанська війна 1992-1994 років закінчилася перемогою Вірменії та створенням Республіки Арцах (Нагірно-Карабахської республіки), невизнаної держави, тісно пов’язаної з Вірменією. Вірменія також встановила контроль над Лачинським коридором — смугою землі вздовж дороги, яка зв’язує її з Арцахом, — і кількома районами Азербайджану, що межують з ним.
У результаті другої вірмено-азербайджанської війни 2020 року Азербайджан відновив контроль над Агдамським, Кельбаджарським і Лачинським районами, що не входили до складу Нагірного Карабаху, а Лачинський коридор мав контролюватись російськими миротворцями. Проте в грудні 2022 року Азербайджан перекрив Лачинський коридор і розпочав блокаду Арцаха. У вересні 2023 року Вірменія оголосила, що визнає його частиною Азербайджану. Азербайджанська армія провела швидку операцію проти Арцаха, повністю зайнявши його територію. Його очільник заявив про припинення існування республіки, майже 70% її населення виїхало до Вірменії.
До домовленостей між Вірменією та Азербайджаном, що завершили воєнний конфлікт, Трамп жодного стосунку не має: це відбувалося за президенства Байдена. Залишалося одне неврегульоване питання: про Сюнікський (Зангезурський) коридор — частину території Вірменії, що межує з Іраном і відокремлює Нахічеванську автономну республіку — азербайджанський ексклав — від основної території Азербайджану. Втім, ще 2021 року лідери двох держав підписали декларацію про побудову залізниці через цю територію; будівництво триває. У серпні 2025 року у Вашингтоні президент Азербайджану та прем’єр-міністр Вірменії підписали угоду, за якою коридор, залишаючись частиною Вірменії, на 99 років передається під управління США. Проєкт отримав назву «Маршрут Трампа заради миру та процвітання». Дивно стверджувати, що саме ця угода припинила багаторічну війну: на момент обрання Трампа на другий термін Вірменія вже відмовилася від усіх претензій до Азербайджану, республіка Арцах перестала існувати, тобто війна була закінчена.
Отже, із 7 нібито закінчених Трампом за 7 місяців воєн єгипетсько-ефіопської не було ніколи, у врегулюванні тайсько-камбоджійської Трамп відіграв другорядну роль, в ірано-ізраїльській досягнуто лише хиткого перемир’я, причому в результаті не дипломатичних зусиль Трампа, а його рішучого застосування сили, у конголезько-руандійській після підписання мирної угоди бої продовжилися, косовська перейшла у стан замороженого конфлікту, причому посередницькі зусилля Трампа припали на його перший президентський термін, вірмено-азербайджанська фактично закінчилася до обрання Трампа на другий термін, а в індо-пакистанській одна зі сторін взагалі заперечує причетність Трампа до врегулювання.
Джерело: The Insider
