Над західною Україною, зокрема безпосередньо над Львовом, надлітають чергові хвилі російських ударних дронів і ракет, що вкотре оголило асиметрію у несенні витрат цієї війни. У той час як українська протиповітряна оборона боролася з об’єктами, які в будь-яку мить могли — навмисно чи внаслідок помилки — порушити повітряний простір НАТО, польська авіація була змушена вжити аварійних заходів. Підняття чергових пар винищувачів — це не лише демонстрація готовності, а передусім вимірний, гігантський фінансовий та експлуатаційний кошт, який несе польський платник податків.
У той самий час, що чудово ілюструють дані із сервісів типу Flightradar24, над територією Польщі та країн Балтії відбувався безперешкодний рух літаків, які перевозили російських громадян до популярних курортів у Єгипті чи Туреччині. Ця візуальна суперечність — палаючі будинки у Львові проти вервечки літаків із туристами над Любліном чи Варшавою — вказує на необхідність перегляду дотеперішньої стратегії Заходу. Нинішні санкції безпосередньо не торкаються сфери комфорту російського середнього класу, який становить політичний тил Кремля.
Перед обличчям ескалації загрози в прикордонній зоні необхідно запровадити механізми, які перенесуть тягар війни — принаймні в логістичному та психологічному вимірі — на суспільство агресора. Експерти з питань безпеки, зокрема директор Центру східних досліджень (OSW) Войцех Конончук, вказують на рішення, яке має бути прийняте як стандартна процедура НАТО та ЄС: вибіркове закриття повітряного простору.
Ця концепція спирається на логіку безпеки, а не політичних репресій, що ускладнює Росії побудову наративу про «русофобію». Оскільки Російська Федерація посилає поблизу кордонів ЄС неідентифіковані літальні об’єкти (дрони Shahed/Geran, крилаті ракети), цей простір стає зоною підвищеного ризику. У відповідь країни східного флангу повинні автоматично закривати повітряні коридори для транзитних рейсів, що прямують до та з аеропортів Москви і Санкт-Петербурга.
Механізм був би простим: ракетна атака в радіусі 100–200 км від кордону НАТО призводить до негайного закриття неба для згаданих рейсів на період 24 або 48 годин під приводом «гарантування безпеки повітряного руху від неідентифікованих об’єктів». Наслідки такої дії були б багатошаровими.
По-перше, це змусило б перенаправити повітряний рух на альтернативні маршрути, значно довші та дорожчі (наприклад, через Центральну Азію чи далеку північ). Це безпосередньо призвело б до зростання цін на авіаквитки та подовження часу подорожі на багато годин. Російський турист, повертаючись із Хургади, замість комфортного перельоту, відчув би фізичний та фінансовий дискомфорт. Саме в такий спосіб пробивається інформаційна бульбашка — не через моральні заклики, які в Росії є неефективними, а через удар по рівню життя.
По-друге, така дія вибиває в Росії з рук аргумент про «нормальність». Кремль будує свій суспільний договір на припущенні: «ми проводимо Спеціальну воєнну операцію, але ваше життя триває без змін». Порушення планів на відпустку тисяч росіян, спричинене безпосередньо діями їхньої власної армії, руйнує цей посил. Повідомлення для пасажирів має бути чітким: «Ваш рейс затримується і коштує дорожче, оскільки ваша армія випустила ракети, зробивши небо над Європою небезпечним».
Паралельно з діями в авіаційній сфері необхідна інтенсифікація дипломатичного тиску. Процедура виклику послів Російської Федерації до МЗС держав-союзників не може розглядатися як ритуал ввічливості. Вона має стати елементом адміністративного переслідування. Щоденні виклики в кожній столиці, над якою пролітає загроза, паралізують роботу дипломатичних установ і змушують Москву постійно реагувати на ноти протесту. Це тактика «тисячі порізів», яка в довгостроковій перспективі знижує ефективність російської дипломатії.
Нинішня ситуація, в якій Захід несе витрати на захист власного неба від російських ракет, водночас надаючи це небо для російських цивільних літаків (навіть якщо це турецькі чи єгипетські авіалінії, що обслуговують рух до Росії), є стратегічною помилкою. Толерування стану, в якому агресор випробовує нашу безпеку, а ми дбаємо про комфорт його громадян, неможливо виправдати.
Впровадження «стратегії дискомфорту» не вимагає нових резолюцій ООН чи складних законодавчих процесів. Воно вимагає лише політичної волі, щоб скористатися наявними процедурами безпеки повітряного руху. Якщо Росія трактує повітряний простір як поле бою, Європа не може трактувати його як автостраду для російських туристів. Час, щоб витрати цієї війни почали відчуватися також у терміналах аеропортів Шереметьєво і Пулково.
PB
