На четвертому році війни, коли лінія фронту стабілізувалася в кривавому клінчі, а увага громадської думки зосереджена на дипломатичних маневрах та енергетичних проблемах, в інформаційному просторі відбувається тихий, але надзвичайно загрозливий процес. З перших шпальт інформаційних ресурсів — як українських, так і західних — зникають повідомлення з глибини окупованих територій. Донецьк, Луганськ, а також Маріуполь, Бердянськ чи Мелітополь поступово стають у колективній свідомості «білими плямами». Це ефект стратегії, яку точно реалізує Кремль і яку для цілей цього аналізу можна назвати «операцією психологічної ампутації».
Метою російських дій у когнітивній сфері є вже не лише легітимізація завоювань для внутрішнього вжитку. Головним вектором є формування у мешканців вільної України та в західних суспільствах переконання про незворотність змін. Москва прагне, щоб Київ визнав ці землі не «тимчасово окупованими територіями», а чужорідним організмом, безповоротно втраченим і несумісним із рештою держави.
Цей механізм спирається на два стовпи. Першим є тотальна інформаційна блокада, що створює «цифровий концтабір». На захоплених Росією територіях ліквідовано доступ до українських медіа, мобільних мереж та незалежного інтернету. Потік інформації суворо контролюється, а за володіння українською SIM-картою чи використання VPN загрожують репресії. У результаті виникає герметична бульбашка. Мешканці окупованих територій не знають, що відбувається в Києві, а — що важливіше для цього аналізу — Київ перестає отримувати щоденний потік інформації про долю своїх громадян. Відсутність поточних повідомлень про опір чи репресії призводить до згасання емоційного зв’язку. Те, чого ми не бачимо, перестає боліти.
Другим стовпом є створення альтернативної реальності, тобто «потьомкінські села 2.0». Російська машина пропаганди перестала епатувати образами війни з цих територій. Її замінив наратив «повернення до нормальності». У соціальних мережах, спрямованих також на західного споживача, поширюються образи відбудованих театрів у Маріуполі, нових доріг чи молодіжних фестивалів у Мелітополі. Посил чіткий: «Тут уже немає війни, тут Росія, тут стабільно».
Ця стратегія має призвести до явища, яке в психології називають габітуацією — звиканням до подразника. Росія хоче, щоб ми, дивлячись на карту України, підсвідомо сприймали лінію фронту як новий державний кордон.
Найбільшою загрозою, що випливає з цього процесу, є зміна сприйняття населення, яке проживає на цих територіях. В українській (і польській) публічній дискусії дедалі частіше — хоча все ще несміливо — лунають голоси, які припускають, що люди, які там залишилися, зазнали «зросійщення», що вони прийняли нову владу або що вони «заражені» ворожою пропагандою. Це саме той ефект, на який розраховує Кремль. Якщо ми перестанемо думати про мешканців Бердянська як про заручників, що чекають на визволення, а почнемо думати про них як про «російськомовне населення буферної зони», політична ціна відмови від цих земель різко впаде.
Для західних політиків, які шукають виходу з конфлікту («exit strategy»), цей процес є зручним. Він дозволяє раціоналізувати можливі територіальні поступки. Наратив про «реалізм» і «компроміс» набирає сили, коли предмет переговорів — тобто територія і люди — стає у свідомості громадськості абстрактним і далеким.
Варто наголосити, що «синдром відрізаної кінцівки» є пасткою. Прийняття статус-кво на окупованих територіях веде не до стабілізації, а до узаконення методу доконаних фактів. Мовчання про те, що відбувається в підвалах на окупованих територіях, є формою згоди на ці дії. Росія використовує медійну тишу для проведення остаточної соціальної інженерії: заміни населення, індоктринації дітей та фізичного усунення нелояльних одиниць.
Аналітичні висновки однозначні: боротьба з цим наративом вимагає активного «підтримання життя» теми окупації в інформаційному просторі. Не можна дозволити, щоб ці території стали чорною дірою. Кожен звіт про репресії, кожне нагадування про українське коріння цих міст є контррозвідувальною дією проти російської операції впливу. Якщо ми дозволимо ментальне відсікання цих земель, їхнє фізичне відсікання за столом переговорів буде вже лише формальністю.
PB
