Якуб Ольховський
Кампанії з дезінформації та пропаганди, які Росія проводить як елемент гібридних дій, використовуючи інформацію як зброю у стратегічній конфронтації із Заходом (це не єдиний інструментарій; у цьому протистоянні застосовуються також енергетичні ресурси, культура, релігія, мова, історія тощо), не є новим явищем. Принаймні протягом останніх кількох років цю проблему порушують журналістські кола та неурядові організації, вона є предметом дискусій на наукових конференціях. Однак масштаби загрози не були належним чином оцінені ані широкою громадськістю, ані політиками — зокрема й у Польщі. Фактично, для усвідомлення ваги загрози знадобилася ескалація дій з боку Росії, яка посилила гібридну війну проти Заходу (і Польщі). На жаль, лише поява у вересні 2025 року російських дронів над Польщею, супроводжувана скоординованою й інтенсивною інформаційною атакою змусили Польщу почати сприймати такі загрози серйозно.
Це, зрештою, позитивний сигнал, але в контексті дедалі частіших рефлексій щодо ефективних методів протидії російській дезінформації та пропаганді варто розглянути проблему в ширшій перспективі. Слід замислитися над питанням: чому дезінформаційні та маніпулятивні дії Росії є настільки ефективними? Безперечно, важливим чинником є специфіка цих дій, а саме той факт, що Росія використовує дезінформацію скоординовано і цілеспрямовано, залучаючи значні матеріальні та людські ресурси. Крім того, подібні заходи здійснювали і Радянський Союз, і царська Росія, тож було напрацьовано перевірені схеми й моделі. Безсумнівно, на користь Москви грає асиметрія, що випливає з фундаментальних аксіологічних відмінностей між демократичними та авторитарними державами. Іманентною рисою демократії (умовно кажучи, Заходу) є свобода слова. Це надає авторитарним режимам суттєву перевагу: вони контролюють власну інфосферу і водночас можуть безперешкодно впливати на демократичні суспільства, використовуючи їхню відкритість і світоглядний плюралізм. Іншими словами, Захід має вкрай обмежені можливості маніпулювання російським суспільством, тоді як Росія може вільно (і безкарно) впливати на західну громадську думку та суспільні настрої, формуючи їх відповідно до власних потреб. Дещо спрощуючи: будь-хто в Росії, хто критикує владу і вихваляє західні цінності, мусить розраховувати на втрату свободи (або навіть життя); натомість будь-хто на Заході, хто критикує західні цінності та інституції і просуває проросійські наративи, просто користується своїм правом на свободу слова та громадянськими свободами. Очевидно, що Москва використовує цю «слабкість» Заходу.
Однак це не єдине пояснення ефективності дезінформаційних заходів. Не можна нехтувати системними, політичними та стратегічними чинниками, але варто враховувати й ширший контекст. Пропаганда та маніпуляція не є винаходами XXI століття. Вони завжди використовувалися для досягнення різних цілей. Кожен поважний правитель мав придворного літописця, який звеличував свого патрона і дискредитував його супротивників (що й досі становить проблему для істориків, які намагаються встановити істину). У XX столітті тоталітарні режими чудово розуміли силу пропаганди — у Третьому Рейху однією з ключових фігур був міністр пропаганди, а в Радянському Союзі механізм пропаганди (підкріплений терором) було доведено до досконалості. Він не обмежувався маніпулюванням власним соціумом, а екстраполювався назовні, маючи відчутні успіхи як у випадку широких мас (згадаймо західних робітників, які блокували постачання зброї для воюючої Польщі у 1920 році), так і еліт (західні інтелектуали, які вихваляли «комуністичний рай робітників і селян»). Саме в СРСР виник термін «корисний ідіот», що позначає особу, яка вірить у радянську пропаганду і поширює її, не усвідомлюючи факту маніпуляції. Авторство цього терміну приписують Володимиру Леніну, хоча документальних підтверджень цьому немає.
Натомість Ленін був безперечно переконаний, що «кіно є найважливішим із мистецтв». Він вбачав у кінематографі потужний інструмент впливу на маси, особливо на неписьменну частину населення Радянського Союзу. Технологічний прогрес і пов’язаний з ним розвиток засобів комунікації та передачі інформації стали ключовими інструментами пропаганди — не лише для диктаторів, але саме вони використовували і використовують їх найбільш креативно, інноваційно та ефективно.
І саме стрімкий технологічний розвиток у XXI столітті, що відбувається у геометричній прогресії, надав Росії армію тролів. Ефективність цієї армії залежить не лише від її чисельності та масштабів діяльності, а й від цивілізаційних змін, що супроводжують технологічну революцію, а також від трансформацій, що випливають із неї.
В інформаційну епоху ресурсом, інструментом, товаром і зброєю є саме інформація. З одного боку, доступ до неї є ключовим, з іншого — ніколи в історії цей доступ не був настільки всеосяжним, насамперед завдяки інтернету. У 2024 році в Польщі 96% домогосподарств мали доступ до мережі, а кількість активних SIM-карт перевищувала 53 млн. Однак ця безпрецедентна доступність інформації не трансформується у підвищення рівня знань, освіти чи розвиток суспільної свідомості. Навпаки, постійний потік даних виявляє когнітивні обмеження — ми не в змозі опрацювати таку кількість матеріалу, а також відібрати, ідентифікувати та відрізнити правдиву інформацію від хибної. Це явище іноді називають «інфодемією», але, мабуть, найточніше його сутність відображає термін «інформаційний смог» — ми живемо в густому інформаційному тумані, який до того ж є токсичним.
Важливо, що надлишок інформації супроводжується її спрощенням (це явище іноді називають «мемізацією» — ми не читаємо книг, а переглядаємо меми), а в довгостроковій перспективі — зниженням здатності концентруватися і розуміти складні повідомлення. У результаті ніхто нічого не читає, а якщо й читає, то не розуміє — це, звісно, спрощення і перебільшення, проте дослідження рівня читання поляків, проведені Національною бібліотекою, не вселяють оптимізму. У 2024 році принаймні одну книгу прочитав 41% поляків (включно з учнями та студентами), при цьому більше половини з них прочитали одну або дві книги (найчастіше це соціально-побутові романи та детективи). Це означає, що більшість поляків взагалі не читають книг. Варто підкреслити: хоча книги ми частіше читаємо у «традиційній», паперовій версії, всі інші матеріали та контент споживаємо переважно у цифровому форматі. Цифровий інформаційний простір керується принципом «клікабельності», що сприяє поширенню поверхневої, часто суперечливої або радикальної інформації.
Як наслідок, поляки мають проблеми з розумінням прочитаного тексту: дослідження Польського економічного інституту від 2023 року засвідчує, що зміст кредитної угоди зрозуміли 39% опитаних, а фрагмент газетної статті — 47%. У свою чергу, дослідження ОЕСР демонструють, що аж 70% дорослих поляків мають труднощі з розумінням тексту, а майже 40% володіють компетенціями, що відносять їх до категорії так званих функціонально неграмотних.
До цього додаються когнітивні викривлення, зокрема надмірний оптимізм щодо власних навичок і знань або схильність вважати фактами ті думки, які нам близькі і які ми поділяємо. Водночас у складній і непевній реальності з’являється тенденція шукати прості відповіді на складні питання, а страх і невпевненість спонукають керуватися емоціями і шукати «винних». Усе це надзвичайно легко використовувати, наприклад, через соціальні мережі.
Тут варто зазначити, що хоча теорії змови існували завжди і не з’явилися лише у XXI столітті, їхня популярність зростає саме зараз завдяки технологічному розвитку та інтернет-платформам. Особливе значення мав період пандемії COVID-19: страх і невизначеність, з одного боку, та часто хаотичні й непослідовні дії урядів, з іншого, призвели до вибуху популярності розмаїтих конспірологічних теорій. Це було миттєво використано російською машиною дезінформації та пропаганди для поляризації західних суспільств, підриву довіри до інституцій тощо. Підготовлена тоді широка мережа різноманітних суб’єктів, які закликають «увімкнути мислення», зараз використовується, серед іншого, для поширення антизахідних, антиукраїнських і проросійських наративів.
Результатом усіх цих процесів є зростання ролі та значення соціальних мереж, які: а) спрощують повідомлення; б) просувають гучні, емоційно забарвлені (переважно негативно), радикальні матеріали; в) уможливлюють широке розповсюдження будь-якого контенту, включно зі шкідливим, небезпечним, фальшивим або маловартісним; г) сприяють утворенню «інформаційних бульбашок», що поглиблюють радикалізацію та соціальну поляризацію.
Логіка соціальних мереж, що фактично слугує інтересам (і прибуткам) їхніх власників — великих технологічних корпорацій (Big Tech), — переймається іншими медіа в гонитві за клікабельністю. Достовірна журналістика витісняється менш вимогливим, але більш привабливим контентом.
Наслідком цього є не лише зростання вразливості суспільств до маніпуляцій та дезінформації. Наслідки будуть довгостроковими: ігнорування знань, витіснення експертів «інфлюенсерами», агресія, соціальні розколи, атомізація суспільства, зникнення соціальної довіри. Окремим питанням є роль стрімкого розвитку штучного інтелекту — за оцінками компанії McKinsey, глобальний попит на обчислювальну потужність до 2030 року потроїться, а 70% цього попиту буде пов’язано з розвитком ШІ. Варто зазначити, що бази даних також можна «отруїти» хибною інформацією — і є докази, що це вже відбувається.
Безперечно, це не вичерпний перелік причин ефективності російської дезінформації. Проте варто пам’ятати, що Росія послідовно та ефективно використовує слабкі місця Заходу — у цьому випадку абсолютизацію свободи слова та зростаючу могутність технологічних гігантів, що породжує небезпечне переконання, ніби кожну думку слід вислухати, з кожною думкою рахуватися, а головне — на цьому заробляти.
Ми також мусимо усвідомити, що люди, які не читають книг, мають проблеми з концентрацією уваги, критичним відбором інформації, піддаються впливу емоційних заголовків і черпають знання з мемів, є надзвичайно вразливими до дезінформації та маніпуляцій. І це не провина Росії.
