Джерело: The Insider
На підписання Великою Британією та Німеччиною договору про дружбу і співпрацю у сфері оборони РІА «Новости» відреагувало статтею своєї міжнародної оглядачки Вікторії Нікіфорової, яка вже неодноразово привертала увагу нашої рубрики «Антифейк», під заголовком «Небезпечний сусід: Лондон запланував знищення Берліна». Про такі кровожерливі плани Британії щодо Німеччини у статті, втім, немає жодного слова, натомість авторка розповідає багато нового та цікавого про історію відносин двох країн:
«Навіть далекій від історії людині очевидна логіка подій: спочатку Британія щосили розпалює світову війну, потім домагається того, щоб під час військових дій програла Німеччина, і поспішає мародерити на її руїнах. Агов, німці, адже ви вже два рази наступали на ці граблі!
1938 року прем’єр-міністр Британії Чемберлен підписав у Мюнхені угоду про ненапад із Гітлером. У цей час британський істеблішмент на найвищому рівні – аж до членів королівської родини – загравав із нацистами. Банк Англії надавав кредити німецькому ВПК, увесь воєнпром Третього рейху розкочегаривався на британські та американські гроші.
Метою англійських еліт було нацькувати Гітлера на СРСР, а потім разом дерибанити наші ресурси — лише це пограбування могло врятувати від краху Британську імперію. Щоправда, у процесі все пішло не так, гітлерівці отримали по сусалами, і тоді англійці терміново перейшли на бік проклятих більшовиків. Відбомбилися по німецьким містами і в останній момент пролізли в стан переможців».
Насправді останній момент виглядав так: 3 вересня 1939 року, через два дні після нападу Німеччини на Польщу, Великобританія оголосила Німеччині війну. Прем’єр-міністр Невілл Чемберлен повідомив про це по радіо об 11:15 дня. Увечері того ж дня війну Німеччині оголосила Франція.
Влітку 1940 року, після того як Німеччина окупувала більше половини території Франції, а на решті її частини встановила маріонетковий режим, Великобританія протистояла Німеччині практично самотужки, не маючи союзників. СРСР тоді захоплював країни Балтії відповідно до секретних додаткових протоколів до договорів із Німеччиною, а США вступили у війну лише у грудні 1941 року, після нападу Японії на Перл-Гарбор.
Від середини липня до кінця жовтня 1940 року тривала повітряна битва, що увійшла в історію як битва за Британію. Німеччина масовано бомбардувала британські міста. 18 серпня в Британії називають «найважчим днем» (Hardest Day), того дня літаки Люфтваффе здійснили 970 бойових вильотів, атакувавши британські військові аеродроми, станції радіолокації і доки в Ліверпулі. Бомбардування Лондона тривали 57 ночей поспіль; 15 вересня у нальоті брали участь понад 1000 німецьких літаків. Німецьким командуванням був розроблений план форсування Ла-Маншу та висадки у Великій Британії, відомий як операція «Морський лев», але в січні 1941 року, після того як битва за Британію закінчилася не на користь Німеччини, ці плани довелося скасувати.
На одному боці з «клятими більшовиками» Великобританія опинилася лише у червні 1941 року, після нападу Німеччини на СРСР, і це точно не можна назвати словом «перебігли». Відома фраза Вінстона Черчилля:
«Якби Гітлер вторгся в пекло, я б щонайменше позитивно відгукнувся про диявола в Палаті громад».
Що ж до «загравання» членів королівської сім’ї з нацистами, таке справді було, але стосується лише однієї людини — короля Едуарда VIII, який вступив на престол у січні 1936 року і зрікся його у грудні того ж року. В офіційній біографії короля, написаній в 1991 році письменником-істориком Філіпом Зіглером, згадується, що під час свого недовгого царювання Едуард висловлювався проти «втручання у внутрішні справи Німеччини» та схвалював агресію фашистської Італії проти Ефіопії.
За загальновідомою версією, Едуард зрікся престолу, щоб одружитися із двічі розлученою громадянкою США Волліс Сімпсон. Сам він пояснював своє рішення саме так, і згодом його стали зображати як людину, яка пожертвувала владою заради кохання. Втім, низка істориків вважає, що кабінет Стенлі Болдуїна міг ухвалити рішення про збереження короля на троні і визнання Сімпсон морганатичною дружиною (такий варіант підтримував, зокрема, Черчилль, який тоді в уряд не входив), але наполягав на зреченні короля багато в чому саме через його симпатії до Гітлера.
Після зречення Едуард, який одержав титул герцога Віндзорського, зустрічався з Гітлером. На думку істориків, Гітлер мав план після перемоги над Великобританією повернути Едуарда на трон і поставити його на чолі маріонеткового режиму. Але так чи інакше, єдиний член королівської родини, який симпатизував гітлерівській Німеччині, не затримався у владі надовго.
Джерело: The Insider
