Черговий акт диверсії на території Польщі глибоко сколихнув громадськість. Цього разу не згорів жоден склад, цього разу міг зійти з рейок потяг. Загроза справжньої трагедії стала реальністю. Таке загострення є чудовим приводом для порушення кардинальних питань безпеки. Водночас це нагода для просування запитань, що містять приховану тезу або альтернативні пропозиції, відповідно до головного принципу російської дезінформації: «не все так однозначно» (ніщо не є таким очевидним, як здається).
Огляд статистики коментарів після спроби диверсії на залізниці поблизу Міки може здивувати недосвідченого спостерігача. Хто був винуватцем? Центр Res Futura проаналізував масив із 14 тисяч коментарів. Згідно з даними, у 42% дописів висувається теза, що винуватцями є українці, тоді як росіяни фігурують лише у 24% дослідженого матеріалу. Численні психологічні дослідження доводять: ми втрачаємо впевненість у собі, коли виявляємо, що оточення має іншу думку. Спрацьовує механізм: «Гм, мабуть, тут щось криється». Кількість альтернативних версій в інтернет-просторі вразила популярного ютубера Пьотра Зиховича, який на своєму каналі схарактеризував масштаби явища розмовним терміном «Сайгон». За його словами, в Інтернеті домінувала думка, «що це занадто грубо і безглуздо, щоб це могли зробити росіяни, а отже — це витончена гра українських служб».
Альтернативні версії зазвичай спираються на дві передумови: на інтуїтивне переконання, що нам показують лише фрагмент дійсності (що, до речі, іноді є правдою), та на «раціональне» судження, яке зводиться до банального твердження: «Це занадто очевидно». Після того, як аудиторія доходить цього висновку, виникає запитання: «То хто ж це зробив?»
Показовим прикладом у медіапросторі може бути інтерв’ю з Лукашем Важехою, що вийшло в ефірі Радіо Внет 19 листопада 2025 року. Висловлювання публіциста, який часто був «україноскептичним» (а насправді займає цю позицію послідовно), проходять різні стадії деконструкції загальноприйнятої офіційної версії подій. Спершу — сумнів у виконавцях:
«Хто здійснив цю диверсію? Я знаю, дуже багато хто скаже, і такі голоси вже з’явилися в польському просторі, — що росіяни. Звичайно, це не виключено».
Другий етап — це сумнів, чи реальність є «такою, як нам її подають»:
«Я ж боюся, що Польща є легким полігоном для різних служб, не тільки російських. Нагадаю про справу підриву “Північного потоку” і ймовірну діяльність української розвідки на польській території (…), як і у випадку з підпалами, виконавцями яких, як стверджується, були українці, але на замовлення Росії».
Висловлювання підводить до висновку: «Якщо ж не росіяни, то хто? Мабуть, відомо»:
«Все це виглядає дуже дивно, і якщо ми поставимо собі те класичне питання, яке завжди слід ставити при розслідуванні подібних справ, — qui prodest? Кому це вигідно? Росіяни можуть виграти від створення хаосу в Польщі, і в цьому, по суті, полягає гібридна війна; створення хаосу є її головною метою. Але з іншого боку, якби, не дай Боже, сталася така катастрофа, то, звичайно, росіяни були б першою ціллю, об’єктом, їх би вказали як винуватців, що призвело б до загальної мобілізації в Польщі проти Росії. І тут я маю сумніви, чи справді це відповідає інтересам Росії… Отже, така фатальна диверсія суперечила б намірам Російської Федерації».
І остання, але невисловлена прямо думка:
«Я не хочу висувати далекосяжні тези, що потяг нам пустили під укіс українці — я цього не казав, але я б не виключав тут жодної можливості. Те, що мене найбільше турбує, це питання, наскільки безперешкодно іноземні розвідки можуть діяти в Польщі, різні — підкреслюю — іноземні розвідки».
Можна ризикнути висунути тезу, що той факт, що виконавцями чергового акту диверсії виявилися громадяни України, також є частиною стратегії провокаторів. Їхні біографії, попередні судимості, ставлення чи те, до кого вони насправді лояльні, рідко стають предметом обговорення у широкій чи заангажованій дискусії. Винуватців численних актів саботажу, що мали місце у вересні 1939 року, ми не назвали б поляками, проте в сучасному наративі цих злочинців часто називають українцями. Використання більш політкоректного терміна «громадяни України» також не вносить ясності в це питання.
Цей факт також працює на користь офіційної версії. Втім, навіщо тут щось з’ясовувати, адже й так відомо, хто це зробив.
Альберт Іванський
