Джерело: The Insider

У спецвипуску програми «Велика гра» (рос. – «Большая игра»)  на першому каналі міністр закордонних справ Росії заявив:

«Роль Європи в українських справах заслуговує на окремого дослідника, як, власне, і роль Європи у розвитку нашої планети за останні 500 років, коли весь цей період, пів тисячоліття, європейці жили за рахунок інших. Тут і рабовласництво, тут і колоніалізм, експлуатація та багато іншого, але не забуваймо, що дві світові війни розпочалися в Європі й у зв’язку з політикою європейських країн. Ну, можна ще згадати й наполеонівські війни, коли також усю Європу очільник войовничої держави зібрав під свої знамена, щоб напасти на Росію, як це зробив і Гітлер.

Отже, багато хто розглядає Європу як породження пекла світової історії. І, до речі, коли колоністи з Європи попливли до Сполучених… в Америку, на американський континент, — не сказати, що ми рідко нагадуємо про це, але про це забувати не треба — те, що Катерина II відіграла вирішальну роль у підтримці колоністів проти британських колонізаторів. І ми, розумієте, це коріння наших відносин, вони… їх не слід забувати».

Теза, втім, для Лаврова не нова. У грудні 2025 року в інтерв’ю іранському телебаченню він говорив:

«Вже не раз в історії Європа ставала джерелом усіх бід, «породженням» кризових, дуже глибоких явищ. Це і рабовласництво, походи хрестоносців, коли мечем намагалися випалювати будь-який опір, це й колоніалізм. Звісно, і дві світові війни, розпочаті в Європі через ілюзорні амбіції, які проявляли європейські лідери.

Наразі, на жаль, Європа знову намагається диктувати всім свої умови, бажання, які зовні пов’язані з українською кризою. Вона використовує українську кризу для самоствердження, для того, щоб «вставляти палиці в колеса» і влаштовувати підступи Сполученим Штатам і всім тим, хто хоче справедливого врегулювання».

Иллюстрация к материалу

Лавров навчався у школі й отримував вищу освіту за радянських часів, коли історію викладали на основі марксистської класової концепції. Тому він не може не знати, що стародавні суспільства, не тільки в античній Європі, а й у Єгипті, Китаї, Індії були рабовласницькими, хоча в двох останніх цивілізаціях рабів було відносно небагато. Втім, Лавров говорить про останніх 500 років, коли у зв’язку із захопленням колоній у Європі та цивілізаційно спорідненій їй Північній Америці справді стався «рецидив» рабовласництва. Але європейська цивілізація була далеко не єдиною, яка використовувала до порівняно недавніх часів рабську працю.

У західноафриканських королівствах, таких як Дагомея та Ашанті (Асанте), а також у халіфаті Сокото на території сучасної Нігерії до колоніального захоплення їх європейцями рабська праця широко використовувалася для виробництва пальмової олії та видобутку золота на експорт. Традиційною практикою в цих країнах були набіги на сусідів з метою захоплення рабів. Африканські работоргівці продавали живий товар європейцям і американцям, а коли ті рабовласництво заборонили, використання рабської праці на внутрішньому ринку стало особливо масовим. У XIX столітті в Сокото було 2–2,5 млн рабів — більше, ніж у будь-якій країні світу після скасування рабства в США.

У Східній Африці в той самий час існувала «рабовласницька імперія» з центром на острові Занзібар (сучасна Танзанія), який спочатку належав султанату Оман, а в 1856 відокремився від нього і став самостійним султанатом. Сотні тисяч рабів працювали на плантаціях гвоздики; їх також експортували на ринки Близького Сходу та країн Перської затоки.

Нарешті, вже близько до наших часів рабство практикувалося в Судані. Під час громадянської війни 1983–2005 років уряд у Хартумі озброював арабські ополчення («мурахілін»), які здійснювали рейди на села народів динка та нуер на півдні країни. Десятки тисяч мирних жителів були викрадені та продані в рабство на північ як домашні слуги і сільськогосподарські робітники.

У Мавританії рабство було офіційно скасовано лише 1981 року, але традиційно спадкове рабство зберігається досі, статус раба («харатина») передається від матері дитині.

Отже, європейці були не єдиними, хто в новий час практикував рабовласництво, але стали першими, хто його заборонив — під впливом ідеї природних прав людини, що сформувалася в епоху Просвітництва. На кінець XIX століття рабство зберігалося лише у неєвропейських народів. Колоніалізм і світові війни в останні століття дійсно були пов’язані саме з європейською цивілізацією, але лише тому, що вона пішла далеко вперед у галузі технічного прогресу і мала більш досконалу зброю, ніж будь-яка інша.

Що ж до підтримки Катериною II «американських колоністів проти британських колонізаторів», то тут Лавров відверто заплутався: творці незалежних США якраз і були тими самими британськими колонізаторами, тільки вони вирішили відокремитися від метрополії. І історія війни за незалежність США ніяк не вписується в рамки антиєвропейської концепції Лаврова: вирішальну роль у підтримці молодої американської держави відіграла інша європейська країна — Франція, яка з перших місяців війни таємно постачала зброю колоністам. У 1778 році Франція уклала зі США військовий союз, в Америку прибула французька сухопутна армія під командуванням графа де Рошамбо чисельністю до 6000 осіб, французький флот адмірала де Грасса заблокував забезпечення британських військ із моря, маркіз де Лафайєт та інші французькі офіцери увійшли до складу вищого командування армії Джорджа Вашингтона, навчали солдатів і особисто брали участь у боях.

Дві світові війни у ​​XX столітті справді розпочалися в Європі. Але це були не єдині кровопролитні війни в історії. Не будемо говорити про великі війни давнини та епоху монгольських завоювань, адже Лавров говорив про останніх 500 років. Досить згадати війну між китайською (точніше, маньчжурською) імперією Цин та сепаратистською релігійною державою Тайпін Тяньго на півдні сучасного Китаю у 1850–1864 роках. Кількість жертв війни, відома також як повстання тайпінів, історики оцінюють у 20–30 млн, тоді як під час Першої світової війни загинули близько 18,5 млн осіб.

Лавров, прагнучи демонізувати Європу, парадоксальним чином виявляє євроцентристський підхід: розмірковуючи про трагічні сторінки історії Європи — рабство та світові війни, — він ніби не помічає все те, що паралельно відбувалося в інших народів, а крові й рабства в тих країнах, які зараз називають «глобальним Півднем», було не менше.

Джерело: The Insider