Джерело: Олена Голуб, для ІМІ
Інститут масової інформації (ІМІ) проаналізував 200 дописів колишніх українських політиків-утікачів Олега Царьова, Миколи Азарова, Володимира Олійника та проєкту Медведчука “Другая Украина”. У 74% з них Україна була одним із центральних об’єктів. Аналіз ІМІ показав, що всі ці канали формують однакову картину України як держави з нібито слабкими інституціями, конфліктом між владою і громадянами та обмеженою суб’єктністю у відносинах із Заходом.
Колишні українські політики, які після 2014 року виїхали до Росії або на окуповані території та публічно підтримали російську агресію проти України, продовжують бути активними в інформаційному просторі. Олег Царьов, Микола Азаров і Володимир Олійник ведуть власні телеграм-канали. Віктор Медведчук активного персонального каналу нині не веде, однак з ним пов’язаний інформаційний проєкт “Другая Украина”.
ІМІ проаналізував по 50 дописів з кожного з чотирьох ресурсів. Україна була центральним об’єктом у 66% публікацій Царьова, 78% – Азарова, 74% – Олійника і 78% – “Другой Украины”. Суто внутрішнім російським темам у сукупній вибірці було присвячено 19 із 200 дописів, тобто 9,5%. Отже, для цих ресурсів український порядок денний є не епізодичною, а системною тематичною рамкою.
Що показує порівняння каналів
| Ресурс | Структура вибірки | Функція в інформаційному потоці | Ключові наративи |
| Олег Царьов | 66% — Україна; 44% політика, 34% війна | Поєднує воєнні зведення з інтерпретацією внутрішньої політики України | Конфлікт держави й громадян; проблемна мобілізація; залежність від Заходу; персоналізація критики навколо Зеленського |
| Микола Азаров | 78% — Україна; 64% політика, 16% війна | Використовує статус колишнього прем’єра як джерело авторитетності | «Занепад після 2014 року»; корупція як системна властивість; втрата суверенітету; ностальгійне порівняння з періодом Януковича |
| Володимир Олійник | 74% — Україна; 62% політика, 20% війна | Агрегує й підсилює контент інших проросійських і антимобілізаційних ресурсів | Мобілізація як примус; корупція; конфлікт влади й суспільства; зовнішній контроль |
| «Другая Украина» | 78% — Україна; 8% — суто Росія | Поєднує політичні повідомлення з повсякденною та сервісною інформацією | Мобілізація; тиск Заходу; соціально-економічна нестабільність; практичні повідомлення як точка входу до ширшого контентного середовища |
Спільні наративи. Не “що сталося”, а “що це означає про Україну”
Спільність цих каналів проявляється не в однакових формулюваннях, а в способі добору та інтерпретації подій. Реальні проблеми – конфлікти під час мобілізації, корупційні справи, суперечки всередині влади, залежність від зовнішньої допомоги – подаються як докази ширших тез про системну неспроможність держави. Окремий інцидент перетворюється на узагальнення: не “стався конфлікт із ТЦК”, а “держава воює проти власних громадян”; не “Україна залежить від військової та фінансової допомоги партнерів”, а “Україна не ухвалює рішень самостійно”.
Найстабільніший наскрізний наратив цих каналів – мобілізація, яка подається як зло. Вона дає можливість одночасно працювати з кількома емоційно сильними сюжетами: зі страхом за особисту безпеку, недовірою до інституцій, конфліктами між громадянами й державою та втомою від війни. Водночас для створення потрібного наративу необов’язково вигадувати подію. Досить просто систематично відбирати конфліктні випадки, позбавляти їх ширшого контексту й подавати як норму або доказ загальної тенденції.
Другий повторюваний наратив – “зовнішнє управління”. Західна допомога, переговори з партнерами або їхні політичні вимоги подаються не як елементи міжнародної взаємодії держави, а як доказ нібито відсутньої української суб’єктності. Така інтерпретація одночасно знижує відповідальність Росії як держави-агресора й зміщує пояснення війни в бік сюжету про “конфлікт Росії із Заходом, який ведеться руками України”.
Третій наратив – делегітимація українських інституцій через персоналізацію. У центрі значної частини повідомлень перебуває Володимир Зеленський, а політичні рішення часто пояснюються його особистими рисами, боротьбою за владу або залежністю від іноземних партнерів. У такому поданні складні політичні процеси зводяться до історії про “режим”, “маріонеткову владу” або внутрішню змову.
Четвертий наратив – тоталізація проблем. Корупція, економічні труднощі або соціальна напруга описуються не як конкретні явища з різними причинами й масштабами, а як властивість усієї державної системи. Особливо виразно це видно в Азарова, який пов’язує сучасні проблеми з подіями 2014 року і протиставляє їм період власного перебування при владі.
Олег Царьов. Місток між воєнною хронікою і політичною інтерпретацією
Олег Царьов – колишній народний депутат від Партії регіонів. Українські суди заочно визнавали його винним у злочинах проти основ національної безпеки та у фінансуванні збройної агресії РФ; частину його майна конфісковано на користь держави. У своєму телеграм-каналі Царьов поєднує роль воєнного коментатора з коментуванням внутрішньої української політики.
У вибірці 44% його публікацій стосувалися політики, 34% – війни, 22% – інших тем. Україна була одним із центральних об’єктів у 66% проаналізованих дописів: 30% стосувалися переважно України, ще 36% – одночасно України та Росії. Суто російській тематиці було присвячено 18% вибірки.
Воєнний контент створює для каналу регулярний новинний ритм: зведення з фронту, повідомлення про удари та їхні наслідки. Поруч із цим Царьов веде “Дайджест об Украине”, де вже не просто переказує події, а пропонує їхню політичну інтерпретацію – щодо Зеленського, мобілізації, мовної політики, парламенту та відносин із Заходом.
У політичній частині каналу простежуються три основні тези. Перша – українська влада внутрішньо конфліктна й слабка; її персоніфікацією стає Зеленський, якого Царьов регулярно висміює або подає як політика, що діє насамперед заради утримання влади. Друга – мобілізація є доказом конфлікту між державою та громадянами: окремі інциденти з ТЦК використовуються для узагальнення про примусовий характер взаємодії держави із суспільством. Третя – ключові рішення України залежать від позиції США та ЄС, а отже українська влада нібито має обмежену самостійність.
Окремо варто звернути увагу на спосіб опису війни. Формат паралельних зведень про удари Росії та України створює симетричну конструкцію “взаємних ударів”. Сам по собі такий формат не є дезінформацією, однак без постійного нагадування про контекст російської агресії він може зміщувати фокус із причинно-наслідкової асиметрії війни на технічне порівняння дій двох сторін.
Царьов іноді критикує російську владу, але у відібраних дописах така критика не ставить під сумнів саму війну чи російські цілі. Навпаки, вона може виходити з позиції, що заявлені Росією завдання реалізуються не досить ефективно. Тому наявність критики Кремля сама по собі не означає дистанціювання від проросійської рамки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Микола Азаров. Авторитет колишнього прем’єра і рамка “занепаду після 2014 року”
Телеграм-канал колишнього прем’єр-міністра України Миколи Азарова значно більше схожий на політичну трибуну. У вибірці 64% публікацій становили політичні повідомлення, а 16% – безпосередньо військові. Україна була головним об’єктом у 78% дописів: 54% стосувалися переважно України, 24% – одночасно України та Росії. Суто російська тематика становила 6%.
На відміну від Царьова Азаров рідше працює як оперативний коментатор війни й частіше – як інтерпретатор сучасної України через власний політичний досвід. Його публічний статус колишнього прем’єра використовується як джерело авторитетності: економіку, енергетику, відносини з ЄС і НАТО він регулярно порівнює з періодом уряду Віктора Януковича.
Ключова конструкція каналу – протиставлення “України до 2014 року” й сучасної держави. У наведеному дописі 2014 рік названо “державним переворотом”, а корупцію після нього – системним явищем, яке поширюється “як метастази”. Таке фреймування виконує дві функції: делегітимізує політичний порядок після Революції гідності та водночас створює ностальгійне тло для оцінювання періоду, коли Азаров сам був при владі.
Друга системна теза – відсутність української суб’єктності. У публікаціях Зеленського називають “маріонеткою Заходу”, а ключові рішення приписують американським політикам або спецслужбам. У цій логіці Україна постає не стороною, яка має власні інтереси й ухвалює рішення в умовах війни, а територією, якою нібито керують зовнішні сили.
Важливо, що така рамка не потребує повністю вигаданих фактів. Вона може будуватися на реальних темах – залежності від міжнародної допомоги, умовах партнерів, корупційних скандалах, – але поєднувати їх в однозначний висновок про “втрачену державність”. Саме перехід від окремих фактів до тотального висновку є основним маніпулятивним механізмом цього типу контенту.
Володимир Олійник. Агрегатор і підсилювач чужих повідомлень
Телеграм-канал колишнього народного депутата Володимира Олійника працює інакше. У вибірці 62% дописів становила політика, 20% – війна, 18% – інші теми. Україна була центральним об’єктом у 74% публікацій: 56% стосувалися переважно України, ще 18% – України та Росії. Суто російська тематика становила 6%.
Головна особливість каналу – значна кількість репостів. Олійник ретранслює дописи Анатолія Шарія, Олександра Дубінського, Артема Дмитрука, Дмитра Васильця, російських пропагандистських та інших телеграм-каналів. Тому його роль у вибірці радше дистрибуційна: він не так створює окрему систему аргументів, як відбирає повідомлення, які підтримують уже знайомі рамки про корупцію, мобілізацію, зовнішнє управління та конфлікт влади із суспільством.
Особливо показова тема мобілізації. Олійник репостить українськомовні антимобілізаційні ресурси, де окремі конфлікти або сімейні історії подаються через максимально емоційні формули, наприклад як “викрадення батька” чи намір “зробити дітей сиротами”. У такому форматі конкретний випадок перестає бути предметом перевірки чи обговорення процедур і стає символом загального протистояння між державою та родиною.
Українська мова таких репостів сама по собі не доводить, хто саме становить аудиторію каналу. Водночас вона зменшує мовну й контекстну дистанцію до українського інформаційного середовища. Крім того, ретрансляція повідомлень з різних джерел може створювати враження, що одна й та сама теза виникає незалежно в багатьох точках інформаційного простору. Для FIMI-аналізу це важливіше, ніж питання авторства окремого посту: необхідно дивитися на мережу поширення, повторюваність повідомлень і роль кожного вузла в їхньому підсиленні.
Віктор Медведчук і “Другая Украина”. Політичний контент поруч із сервісною інформацією
Віктор Медведчук не веде активного персонального телеграм-каналу, однак публічним майданчиком, пов’язаним з ним, є проєкт “Другая Украина”. У 2025 році СБУ заявляла, що Медведчук керував діяльністю цього об’єднання, а ФСБ координувала проєкт; за версією слідства, його учасники готували й поширювали антиукраїнський контент через Telegram, YouTube та інші майданчики.
У вибірці ІМІ 56% публікацій “Другой Украины” стосувалися переважно внутрішніх українських подій, ще 22% – одночасно України та Росії. Отже, Україна була одним із центральних об’єктів 78% повідомлень. Суто внутрішнім російським подіям було присвячено 8%.
Відмінність цього ресурсу – ширший набір повсякденних тем. Поряд з великою політикою канал пише про мобілізацію і ТЦК, економіку, банківські послуги, соціальні виплати, енергетику, роботу “Дії” та “Резерв+”, правила бронювання. Такий контент має самостійну практичну цінність для людей в Україні й тому може бути точкою регулярного контакту з каналом незалежно від політичних поглядів користувача.
Показовий приклад – повідомлення про нібито вимогу Європи мобілізувати українських жінок. Джерелом було названо Службу зовнішньої розвідки РФ, незалежних підтверджень у самому дописі не наведено. Тут поєднуються одразу дві усталені рамки: “людський ресурс України вичерпується” та “Захід визначає, кого Україна має відправляти на фронт”.
Поєднання сервісної та політично забарвленої інформації має окреме аналітичне значення. Маніпулятивний вплив необов’язково будується на тому, що кожне повідомлення є неправдивим. Практично корисний і точний контент може існувати поруч із вибірковими або маніпулятивними інтерпретаціями політичних подій. Для читача це створює єдине інформаційне середовище, де довіра, отримана на корисних повідомленнях, переноситься і на інші типи контенту.
Різні ролі, одна зона тиску – довіра до держави
Політики-втікачі працюють з українським порядком денним через повторювані рамки, які б’ють по тих самих точках довіри – по легітимності влади, відносинах громадянина з державою, спроможності інституцій і відчутті української політичної суб’єктності.
Водночас ресурси виконують різні функції. Царьов поєднує воєнну хроніку з політичним тлумаченням подій. Азаров використовує статус колишнього прем’єра для рамки “занепаду після 2014 року” та ностальгійного порівняння з власним періодом влади. Олійник працює як агрегатор і підсилювач уже наявних повідомлень, зокрема українськомовних. “Другая Украина” поєднує політичний контент із повсякденною сервісною інформацією, що потенційно розширює точки входу до каналу.
Саме ця функціональна різноманітність може бути важливою для оцінювання інформаційного впливу. Для підтримання одного наративу не потрібно, щоб усі джерела говорили однаково: одне може створювати “експертне” пояснення, друге – емоційний кейс, третє – масово репостити, четверте – утримувати увагу корисною інформацією. Навіть без доведеної прямої координації така екосистема здатна багаторазово повертати аудиторію до тих самих інтерпретаційних рамок.
Найчутливішою точкою в цій вибірці є мобілізація. Через неї найпростіше перетворити окремі порушення, конфлікти або помилки інституцій на тезу про принципову ворожість держави до громадянина. Друга ключова лінія – “зовнішнє управління”, яка зменшує українську суб’єктність і переносить пояснення війни з російської агресії на нібито протистояння Заходу та Росії. Третя – корупція й “занепад”, де реальні проблеми використовуються як доказ тотальної неспроможності держави.
У наступних дослідженнях ІМІ проаналізує, хто підхоплює повідомлення цих каналів і через які платформи вони переходять в український інформаційний простір.
*Під час цього дослідження ІМІ використовував власного ШІ-асистента “Левка”, що працює на базі великої мовної моделі (LLM), для структурування й аналізу масиву даних, пошуку повторюваних формулювань, часових збігів та інших закономірностей. Усі результати роботи “Левка” перевіряли й затверджували аналітики ІМІ. Методологію дослідження, інтерпретацію даних, висновки та остаточний текст визначає і затверджує редакція ІМІ.
Джерело: Олена Голуб, для ІМІ
