Джерело: Ксенія Кириллова, для Parlament.ua
За минулі роки українці досить добре навчилися захищати себе від російської пропаганди. Однак, на жаль, психологічно багато людей все ще сприйнятливі до російських, і не тільки, фейків і провокацій. Більше про них – у статті Парламент.UA.
Найчастіше такі провокатори видають свою інформацію за «витоки зі спецслужб» або постають в образі російських чи американських борців за демократію, «веж Кремля», які готують палацовий переворот, та інших «людей доброї волі». Всі вони, якщо вірити анонімним телеграм-каналам або дивним акаунтам у соцмережах, виключно з альтруїстичних спонукань діляться таємницями планами російського керівництва або не менш таємними планами американських спецслужб щодо боротьби з Кремлем. Останнім часом деякі з них стали особливо популярними, а серед експертів загострилася дискусія щодо автентичності тих чи інших проєктів.
Те, з якою безоглядною довірливістю велика кількість людей всерйоз сприймає віртуальні творіння, психологічно цілком зрозуміло. У кризовій ситуації людям хочеться вірити в диво, і одна з найзаповітніших надій як для українців, так і для російських дисидентів – це те, що кремлівський режим рано чи пізно впаде або в результаті змови наближених до нього, або завдяки вмілим діям Америки та її союзників (бо, сказати по правді, інші підстави його падіння на практиці не проглядаються). Спробуємо розібрати найголовніші фейки і зрозуміти, що саме видає провокаторів.
Звідки беруться фейки і скільки в них правди
Головні труднощі розпізнавання фейкових «інсайдів» полягають у тому, що їх «легенда» базується на цілком реальних фактах. Наприклад, телеграм-канал «Генерал СВР», який набув широкої популярності, наголошує на тому, що в російській зовнішній розвідці й найближчому оточенні Володимира Путіна нібито є люди, які бачать всю згубність нинішньої політики Кремля і намагаються встановити в Росії демократію. При цьому демократичні гасла подаються з героїчним пафосом, а «секретні інсайди» – з ореолом романтики, що за стилем підходить хіба що для низькосортних детективів, але не для серйозних людей.
Та все ж канал приваблює «сенсаційністю» і сміливістю інформації про здоров’я Путіна, його мало не щоденні плани розпочати війни по всьому периметру і здійснювати замахи на президентів сусідньої країни – це теж видається дуже правдоподібним на тлі російської зовнішньої політики. Але головне, чим підкорює «генерал» – це грою на двох абсолютно правдивих тезах, а саме: наявності всередині самої системи великої кількості латентних дисидентів і постійній війні кремлівських веж.
З обома цими твердженнями важко посперечатися. Із плином часу російську владу починають критикувати навіть православні консерватори, чиновники та поліцейські. І ті, кого прийнято називати «ура-патріотами», вже не просто вважають «путінську клептократію» грабіжниками країни, а здогадуються, що саме Росії вигідні війни з сусідами для прикриття цього грабежу.
Найкраще це явище описав російський журналіст і публіцист Олександр Невзоров. За його словами, бригадир «фабрики тролів» поділився, що один із головних його співробітників не втримався і висловив своєму керівництву все, що думає про Росію, її владу, Крим, Сирію та інші теми, які повинен був «висвітлювати» з огляду на свою не надто почесну професію. В підсумку бригадиру довелося звернутися до опозиційного публіциста із проханням влаштувати колишнього пропагандиста на нову роботу.
ТАКІ СИТУАЦІЇ ТРАПЛЯЮТЬСЯ ЧАСТО-ГУСТО… БУДЬ-ЯКА ЛЮДИНА, ЯКА ПОТРУЛАСЬ ХОЧ ТРОХИ МИСЛИТИ, ПЕРЕХОДИТЬ ДО РОЗРЯДУ ПРОТЕСТНИКІВ… ЦЕ ВНУТРІШНЯ, ВИПЛЕКАНА ПРОТЕСТНІСТЬ КРИСТАЛІЗУЄТЬСЯ З КОЖНИМ ДНЕМ, З КОЖНИМ НОВИМ ВЧИНКОМ ВЛАДИ, – ПІДСУМОВУЄ ОЛЕКСАНДР НЕВЗОРОВ.
Олександр Невзоров (фото з відкритих джерел)
І тим більше людей, які розуміють, що відбувається в країні, багато серед чиновників і співробітників спецслужб, не кажучи вже про олігархів.
Справжні й латентні дисиденти
Але диявол, як і годиться, ховається в деталях. Головне питання полягає в тому, в чому насправді виражається латентне дисидентство в російських елітах і боротьба кремлівських веж? Справа в тому, що «розуміння» зовсім не означає дію, а з невдоволення зовсім не випливає бажання організувати переворот. Якщо коротко, «усвідомлення правди» людьми з певних кіл виражається ось у чому:
1. У підвищеній корупції та інших формах діяльності в особистих інтересах.
Це досить логічно, оскільки, якщо олігарх, чиновник або силовик розуміє, що ситуація в країні погіршується з кожним днем, і впевнений, що далі буде тільки гірше, він думає в насамперед про те, щоб встигнути забезпечити свій добробут і уникнути покарання. Такі люди передусім прагнуть не потрапити під санкції, оскільки, як зазначав колишній співробітник Держдепартаменту США Олексій Собченко, для них «немає страшнішої речі, ніж бути відрізаними від Заходу і його благ», і заради їх збереження вони підуть на все.
В арсеналі засобів, задіяних для втілення сценарію «всі помруть, а я залишуся», зустрічаються і зради. Навіть московські журналісти стверджують: «ціанідом зради» буквально просякнуті структури російської влади і вся культура сучасного політичного життя, а зрада – це «найшвидший соціальний ліфт російської еліти». Опубліковані на Заході доповіді та розслідування, що розкривають корупційні схеми російських бізнесменів, чиновників і силовиків, є чудовою ілюстрацією обох описуваних процесів: з одного боку, нестримного розкрадання, а з іншого – солідної кількості джерел інформації про це розкрадання.
Однак важливо розуміти: безкарними залишаються зливання інформації, які стосуються операцій або людей, що знаходяться на тому ж рівні, що і джерело, або нижче від нього. Витоки ж, які стосуються стану здоров’я «першої особи» або секретних військових планів, на практиці породили б справжній переполох у Кремлі, й спровокували б дуже серйозні розслідування.
Все перераховане не означає, що в близьких до влади колах немає патріотичних, але разом з тим адекватно налаштованих людей. Однак і вони не здатні зважитися на справжній переворот і максимум, що намагаються зробити, – це хоч якось легально вплинути на прийняття рішень владою. І вже тим більше підготовка перевороту неможлива в надрах СЗР – конкуруюче відомство ФСБ миттєво і з тріумфом розправився б зі змовниками.
2. У створенні політичних симулякрів і «кришуванні» реальної несистемної опозиції.
Це явище теж існує, і саме наявністю такого «даху» можна пояснити й довгу невразливість Олексія Навального, й існування в Росії опозиційних ЗМІ аж до останніх місяців. Наявність певного захисту побічно визнав і сам Навальний, коли, прямуючи до Росії з Німеччини, на запитання західних журналістів про його можливий арешт у Москві впевнено відповів: «Це неможливо». Не приховували наявності його «даху» і російські пропагандисти, коли відразу після арешту опозиціонера прямо закликали до розправ над невидимими покровителями, які раніше оберігати опозиціонера від реального терміну. Навіть на центральних телеканалах зазвучали заяви про те, що російським елітам слід «зробити висновок» зі сформованої, м’яко кажучи, пікантної ситуації.
Олексій Навальний (фото з відкритих джерел)
Однак доля самого Навального, так само як і видань «Проект» і The Insider, показує: можливості такого «даху» суттєво обмежені й зменшуються буквально на очах. Варто опозиціонерам або розслідувачам лише «заплисти за буйки», як виявляється, що ніякі покровителі не в змозі їх захистити. Мені досі відомі цілком гідні люди, які намагаються забезпечити свою особисту безпеку, виключно граючи на протиріччях між кремлівськими баштами. Однак із кожним днем навіть вирішення особистих проблем стає для них дедалі складнішим, не кажучи вже про політичні проєкти.
Що ж до створення політичних симулякрів, то дійсно, може бути короткий період часу, протягом якого подібні конструкції виходять з-під контролю. У цей період можливі випадки, коли силовики не зважуються зачіпати навіть ті проєкти, які вважають шкідливими для себе, через їх «узгодженість». Однак, як показує практика, російська верхівка здатна досить швидко похопитися, якщо йдеться про її інтереси.
Фейковий аналітик Пентагону і хто на нього «повівся»
Ще однією привабливою ілюзією, в яку дуже хочеться повірити, є міф про могутню Америку, яка, немов магічний «Світовий уряд», керує всіма процесами в світі, а також, немов супергерой, готова прийти на допомогу будь-якій країні, яка її про це попросить. Такий міф, звісно, видається привабливішим, ніж реальні Сполучені Штати, де вирують внутрішні протиріччя, що втягують різні політичні групи, які мають власні інтереси та зобов’язання перед самими різними союзниками. Обивателям набагато приємніше було вірити в міфічні «плани Анаконда» чи так званого «Девіда Джуберга» – фейкового аналітика розвідки Пентагону, що існував виключно в соцмережах, і при цьому примудрився стати зіркою провідних українських і російських ЗМІ в 2015-2018 роках.
«Карколомна кар’єра» лже-аналітика безславно закінчилася, коли навесні 2018 року Беллінгкет опублікував велике розслідування, присвячене фейку, який наробив стільки шуму. Однак і без розслідування було очевидно, що Джуберг завжди був звичайним фейком. По-перше, він не тільки сперечався із тролями, а й закликав своїх читачів ділитися з ним інформацією, виступаючи при цьому від імені розвідки Пентагону. Однак очевидно, що американська розвідка ніколи не буде відкрито збирати інформацію через соціальні мережі.
По-друге, жоден американський держслужбовець ніколи не дозволить собі різких і образливих висловлювань навіть тоді, коли виступає як приватна особа, не згадуючи своє місце роботи. Будь-який журналіст, який хоча б раз у житті намагався отримати коментар діючих чиновників, знає, що вони за жодних умов не будуть висловлювати оціночні судження на політичні теми. Крім того, сама фраза «коментар аналітика Пентагону» звучить досить дивно. У Пентагоні, як і в будь-якій державній організації, існує своя пресслужба, і тільки вона уповноважена говорити від імені організації (окрім, зрозуміло, її керівника). Рядові співробітники не мають права давати жодних коментарів, пов’язаних із їхнім місцем роботи.
І вже тим більше ніколи і ні за яких умов жодному чинному співробітнику урядової установи, що має режим секретності, не дозволять викладати публічно будь-які дані, інформацію про військові плани або деталі робочих обговорень. За подібні речі в США передбачено кримінальне переслідування. Однак кілька років до появи розслідування мені з великими труднощами вдавалося переконати колег, щоб вони не брали інтерв’ю та коментарі у «Джуберга».
Перераховані моменти особливо важливі, оскільки дають змогу не тільки аналізувати колишні та нинішні фейки, а й захищають від уразливості перед майбутніми. Хоч би якою солодкою і бажаною не була картина, яку малюють провокатори й авантюристи, ніколи не слід втрачати здорового скептицизму.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Parlament.ua
