Джерело: Крым.Реалии
«Багато говориться про те, як Росія намагається підірвати західні демократії за допомогою пропаганди та фейкових новин. Цього разу кремлівським майстрам дезінформації, що видають себе за журналістів, доведеться відповідати за брехню. Нам треба буде довести, що відповідачі не просто озвучили брехню, але що ця брехня була зловмисною, тобто, передаючи її, вони знали, що брешуть», – так біолог і правозахисник Олександр Гольдфарб, що живе в Нью-Йорку, пояснював своє рішення судитися із двома російськими телеканалами – першим і RT.
Гольдфарб, громадянин США, подав в 2018 році позов до московських телеканалів у федеральний суд у Нью-Йорку. Позов підтримала Марина Литвиненко, вдова убитого в 2006 році в Лондоні колишнього співробітника ФСБ Олександра Литвиненка, яка живе у Великій Британії. Справа просувається повільно, але зараз у слуханнях настав важливий етап. Брехня не повинна залишитися безкарною, вважає Гольдфарб.
Про те, навіщо потрібен цей судовий процес, Олександр Гольдфарб розповів Радіо Свобода.
У НАШИХ СУПРОТИВНИКІВ ДУЖЕ ПОТУЖНА ЮРИДИЧНА КОМАНДА, ВОНИ БОЯТЬСЯ ЦЬОГО СУДУ
– Позов було подано два з половиною роки тому за гарячими слідами подій, що відбувалися на російському телебаченні після отруєння Скрипалів. У ті дні Перший канал та інші російські ЗМІ запустили версію, що Сашу Литвиненка отруїв нібито я за завданням ЦРУ і за підтримки Бориса Березовського. Ми з Мариною Литвиненко вирішили, що це так залишити не можна. Я подав до федерального суду в Манхеттені на Перший канал і на телеканал Russia Today. Відтоді триває тяжба, яка рік тому заморозилась через епідемію ковіду. Зараз усе відновилося. За цей час відповідачі засипали суд клопотаннями – благо у них немає проблем із ресурсами. І ми ці прохання до суду заперечували. Головним було клопотання про відхилення позову по суті, й ми це виграли. Потім було клопотання про невизнання підсудності, тобто юрисдикції американського суду над російськими відповідачами. Тут ми виграли по Першому каналу, але не виграли по Russia Today, у нас залишився один відповідач. Тепер справа називається так: «Гольдфарб проти Першого каналу». Минулого тижня четвертий за рахунком суддя, який займається цією справою, прийняв остаточне рішення відмовити Першому каналу в апеляції за рішенням визнати підсудність. Тож справа тепер рухається в бік розгляду по суті.
– Чи можна пов’язувати цю новину з тим, що в Сполучених Штатах нова адміністрація, яка займає більш жорстку позицію по відношенню до Росії?
– Думаю, що ні. Суди тут незалежні від влади. Є, звісно, суспільна атмосфера, яка може вплинути на рішення присяжних, хоча такого бути не повинно. Суд керується виключно законом. У наших супротивників дуже потужна юридична команда, вони бояться цього суду. Ні, це не пов’язано зі змінами в політичній ситуації. Затримки йшли у зв’язку з ковідом, з тим, що суди стали працювати повільно. Суддю, який зараз прийняв остаточне рішення, Джона Кронана, призначив Трамп, він відноситься до консервативної групи суддівського корпусу. Тому тут політики ніякої немає.
– Яка для вас головна мета цього суду?
НАМ ВАЖЛИВО ПОКАЗАТИ, ЩО РОСІЙСЬКА ВЛАДА ПРОДОВЖУЄ ВБИВАТИ ЛЮДЕЙ, А РОСІЙСЬКІ ЗМІ – БРЕХАТИ ПРО ЦЕ НА ВЕСЬ СВІТ
– Очікувати, що навіть у разі перемоги відповідач виконає рішення суду і дасть спростування або виплатить нам компенсацію, малоймовірно, оскільки всі розуміють, з ким ми маємо справу. Але для нас головне – моральна перемога, якщо ми виграємо, а я думаю, що ми виграємо. Нам важливо показати, що російська влада продовжує вбивати людей, а російські ЗМІ – брехати про це на весь світ. Адже за кордоном Росії є армія людей, яка слухає цю пропаганду, довіряє їй. Це стає серйозним чинником у інформаційній війні, яку Росія веде проти Заходу. Для того, щоб отримати юридично доведений факт злісного брехні, ми це і робимо. Тим більше що стандарти доказовості в справах про наклеп в Америці дуже високі, ми повинні будемо довести не тільки, що вони збрехали, а й що, передаючи брехню, вони знали заздалегідь, що це була свідома брехня. Я думаю, ми це доведемо. У всякому разі, наші адвокати дуже оптимістичні.
– Чи не намагалися російські телеканали запропонувати вам досудово вирішити проблему?
– На самому початку була спроба з боку RT дати мені можливість виступити на телеканалі, але це нам не підійшло. Я не думаю, що таке станеться. Можливо, суддя в якийсь момент перед початком слухань зробить таку пропозицію – це формальна річ. Але я не думаю, що вони це зроблять, тому що це буде для них така ж втрата обличчя, як і програш у суді.
– У деяких країнах роботу RT та інших кремлівських ЗМІ обмежують. Марія Захарова стверджує, що RT піддається «безпрецедентному тиску». Як ви думаєте, потрібно обмежувати роботу таких ЗМІ чи це суперечить свободі слова?
МИ МАЄМО СПРАВУ НЕ ІЗ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, А ІЗ ЗАСОБАМИ ПРОПАГАНДИ
– Років зо два тому до нас сюди приїжджала Марина Литвиненко, ми разом із нею ходили по Конгресу і Сенату, намагалися переконати американських законодавців додати російські ЗМІ до секторальних санкцій, а головних діячів російської пропаганди, таких як Кисельов, Соловйов, Скабеєва, Сімоньян, – до списку персональних санкцій. Але нам говорили, що це зробити дуже важко, тому що в першій поправці Конституції Сполучених Штатів про свободу слова написано, що Конгрес не може видавати законів, які обмежують свободу інформації. Тож питання зводиться до того, щоб переконати конгресменів, що ми маємо справу не із засобами масової інформації, а із засобами пропаганди. Ми думаємо, що виграш такої справи, як наша, сприятиме зміні ставлення. Але це важко.
– Крапку в справі про вбивство Олександра Литвиненка досі не поставлено, злочинці не покарані, хоча немає сумнівів у тому, як було організовано це отруєння. Водночас багато інших схожих справ не були розслідувані до кінця. У книзі Хайді Блейк «Із Росії з кров’ю» наводиться понад 10 прикладів, коли люди, які чимось заважали Кремлю, вмирали у Великій Британії або Сполучених Штатах за загадкових обставин. Як правило, це люди, як і Литвиненко, близько знайомі з Борисом Березовським. Та й причина смерті Березовського теж залишається під великим питанням. Ви добре знали Березовського і його коло. Що ви думаєте про ці припущення?
Я СХИЛЯЮСЯ ДО ВЕРСІЇ, ЩО БЕРЕЗОВСЬКОГО ВБИЛИ
– Справа Литвиненка унікальна в цьому відношенні, тому що вбивці залишили такий слід, що досить легко вдалося довести їхню роль і назвати їх відповідальними в англійському суді. У нас є вердикт суду, факт вбивства Литвиненка – це юридично встановлений факт. Але багато інших випадків, найбільш яскравий – це випадок Олексія Навального, де суду не було, але для будь-якого неупередженого спостерігача після розслідування, проведеного Навальним і журналістами Bellingcat, абсолютно зрозуміло, що за цим стояла ФСБ – вочевидь, за особистою вказівкою Путіна. Так що ці дві справи – Литвиненко і Навальний – не викликають сумнівів. Є багато інших справ, де такий само висновок можна зробити і з прецеденту, і з непрямих даних. Березовський – одна із цих справ. Англійське судове розслідування у цій справі не дійшло остаточного висновку, там залишилося питання відкритим, вбили його чи він наклав на себе руки. Для мене не важливо, вбили його чи довели до самогубства, тому що російські органи його цькували, як зайця, протягом 10 років. Останнім часом я схиляюся до версії, що його вбили, тому що з’явилося багато різних інших ситуацій, де факт вбивства не викликає сумніву, ті ж самі Скрипалі, замах на Навального, вбивство Миколи Глушкова в Лондоні, що говорить про те, що поріг безкарності й дозволеності для російських кілерів набагато нижчий, ніж ми думали до справи Литвиненка і навіть після неї. Природно, важливим чинником у тому, що це все триває, є те, що не вдається спіймати і покарати ні виконавців, ні тим паче замовників. Те, що на них вказують пальцем, не діє поки.
– Зараз з’явилися нові дані про обставини загадкової смерті Миколи Глушкова. Слідство доходить висновку, що він був убитий, а злочинець імітував самогубство. Чи стежите ви за цією справою?
КОШТИ «АЕРОФЛОТУ», ЯКІ ВОНИ ВИВОДИЛИ, ПЕРЕДАВАЛИСЯ ПУТІНСЬКІЙ КОМАНДІ
– Так, звичайно. Я з Глушковим досить близько був знайомий, можна сказати, дружив. Те, що з ним сталося, – це, безумовно, вбивство. Його знайшли задушеним у квартирі, камери зняли фургон, який з’явився невідомо звідки і зник. Поліція однозначно вважає, що це вбивство. Якщо розмірковувати про мотиви, то всі, хто займається цією справою і стежить за нею, сходяться на думці, що це пов’язано із судом у справі «Аерофлоту». Після смерті Березовського Глушков залишався єдиним відповідачем у цій справі. Коли команда Березовського в 1990-і роки командувала «Аерофлотом», стверджується, що вони вивели з «Аерофлоту» якісь гроші. Відповіді Березовського і Глушкова полягали в тому, що вони перерізали можливість спецслужбам, насамперед Службі зовнішньої розвідки, використовувати «Аерофлот» як систему прикриття і доїти його для фінансування своїх операцій по всьому світу. Глушков збирався оприлюднити дані, з яких видно, що кошти «Аерофлоту», які вони виводили, передавалися путінській команді на фінансування виборів 1999 року. Це він готувався озвучити на цьому процесі. Це єдине, що спадає на думку, якщо говорити про мотив вбивства Глушкова.
– Ми розмовляємо в розпал великої кризи у відносинах між Росією і західними країнами. Росію звинувачують в причетності до терактів і спроб отруєння, розкриваються таємні операції ГРУ, висилаються дипломати, вводяться нові санкції, в тому числі з боку Сполучених Штатів. Вважаєте ви те, що робить Захід, достатнім у цій ситуації чи необхідні більш рішучі дії?
ЗАХІД ПОЧИНАЄ РОЗУМІТИ, ЩО З РОСІЙСЬКИМ РЕЖИМОМ НЕМОЖЛИВО ДОМОВИТИСЯ
– Я повернуся в історію, до моменту початку холодної війни, коли Захід, який був союзником СРСР за часів антигітлерівської коаліції, усвідомив, що СРСР становить загрозу. Причому причина цієї загрози пов’язана з сутністю радянського режиму, сягає корінням у багатовіковій комплекс неповноцінності російської влади по відношенню до влади в Європі. Висновок наприкінці 40-х років був такий: як би ми не намагалися утихомирити сталінський режим, він завжди робитиме все, щоб зашкодити Заходу. Тоді було висунуто так звану доктрину стримування: ми не збираємося воювати з Радянським Союзом, озброєним атомною зброєю, але проведемо систему червоних рисок, за які ми будемо всіляко боротися і використовувати всі невійськові способи боротьби, які нам доступні. Щось подібне відбувається зараз. Справа Литвиненка, війни в Грузії й Україні, збитий малайзійський авіалайнер, отруєння Скрипаля з використанням бойової хімічної зброї, забороненої міжнародними конвенціями… Зараз Захід починає розуміти, що з російським режимом неможливо домовитися. Як би ми не намагалися його заспокоїти, він все одно буде поводитись, порушуючи всі правила міжнародної поведінки, тому що відчуває свою вразливість. Загрози, які він відчуває від нас, пов’язані не з тим, що ми щось робимо, а з тим, що ми, вільне суспільство, існуємо. Я не знаю, якою мірою ця політика стримування спрямована чи не спрямована на зміну режиму, я думаю, що це досить нездійсненна ідея, але в усякому разі на те, щоб підняти ціну шкідливих акцій з боку Кремля. Насамперед спробам вплинути на західну громадську думку на виборах на користь тих кандидатів, які вигідні Кремлю, наприклад, Трампа або правих у Європі. Це перехід червоної межі. Адміністрація Байдена це чудово розуміє. Такі люди, як Путін, реагують тільки на силу. Коли він побачить протидію, він зменшить напруження цієї кампанії.
– Повернімося до справи «Гольдфарб проти Першого каналу». Коли буде наступне засідання і як скоро можна очікувати фіналу?
ТАКІ ЛЮДИ, ЯК ПУТІН, РЕАГУЮТЬ ТІЛЬКИ НА СИЛУ
– 27 травня Перший канал повинен надати формальні відповіді на позов. Після чого суддя відкриє етап, який називається розкриттям доказів (коли ми подаємо список питань), які хочемо отримати перед початком засідання. Суддя передає ці списки відповідачу, відповідач повинен на них відповісти і надати документи. Наприклад, документ, чи був письмовий договір між Першим каналом і Андрієм Луговим про його участь у цих програмах. Після того, як Перший канал надасть ці документи або пояснить, чому він не хоче їх надати, буде призначено судове засідання і почнуться дебати сторін. Я думаю, що це займе близько року і буде коштувати чималих грошей. Десь через рік це питання почне розглядатися у присутності присяжних засідателів.
– Хто оплачує ваші витрати на цей процес?
– Це недешеве задоволення. На сьогодні ми витратили трохи більше ніж сто тисяч доларів – передусім на адвокатів і супутні юридичні витрати. Олігарха, після смерті Березовського, у нас немає. Тому приблизно 40% ми зібрали за допомогою краудфандінгу, тобто «з хати по нитці». Всі охочі можуть піти на цей сайт і подивитися список донорів, які дали нам гроші. Решту приблизно 60% ми зібрали від багатеньких приватних жертводавців, вони просили не називати їхніх імен. У нас понад 300 спонсорів, і ми продовжуємо цей процес. Всім будемо вдячні за підтримку.
Джерело: Крым.Реалии
