Україна міцно тримається серед головних тем західних ЗМІ вже майже три місяці. Неприкриті погрози Кремля розширити масштаби агресії проти України, що супроводжуються реальними перекиданнями сил і засобів ЗС РФ до українських рубежів, змусили західні видання говорити про Україну із інтенсивністю, небаченою із часу активних боїв на Донбасі в 2014-15 роках. Те, що Україна повертається на перші шпальти світових видань лише в контексті російської загрози – не найбільша проблема. Найбільше занепокоєння викликають однобокі висновки щодо відсутності шансів для України вистояти і неможливості нанести непоправний рівень втрат у випадку розширення масштабів російської агресії. На жаль цей лейтмотив – один із домінуючих у багатьох публікаціях в іноземних медіа.
Чому все дійсно не так однозначно
Почнемо із певного позитиву. Важливо, що західні журналісти готові почути думку українських аналітиків щодо стану Збройних сил України і щодо перспектив протистояння Україна-РФ в воєнній сфері. В тому числі готові визнавати успіхи національних збройних сил щодо нарощування боєготовності і тренованості, кращого утримання і модернізації радянського парку техніки, точкового розвитку, в тому числі в рамках ракетної програми.
Але на цьому часто позитив вичерпується. Спираючись на формальні індикатори (витрати на оборону, чисельність збройних сил, кількість відповідних систем озброєння) робиться швидкий і однозначний висновок – Україна не має жодних шансів в випадку розширення масштабів агресії РФ. На підтвердження чому подають карти із глибокими ударами російської армії вглиб території України.
Проте чи справді все так погано для України, як нам підказують формальні індикатори? Відповідь «ні» – і відразу із двох важливих причин.
Перш за все, якщо ми моделюємо масштабну наступальну операцію, то сили, які її проводитимуть її, стикнуться із низкою об’єктивних обмежень, які особливо актуальні, коли мова про наземну війну. Власне саме проектування сили на землі – завдання доволі складне і виснажливе – навіть здійснити марш із точки А в точку Б вимагає зусиль і завжди щось може піти не так. Таких епізодів же в можливій операції будуть сотні і тисячі, а проблеми в рамках їх виконання описуються ємним поняттям «тертя». Таким чином на практиці воювати на землі набагато складніше, ніж малювати стрілочки із глибокими ударами.
Не менш важливим є забезпечення ліній комунікації і логістики. З’єднання без логістики (пальне, боєприпас, запасні частини, продукти харчування) перетворюються на малофункціональну груду металу. Логістика неможлива без безпеки ліній комунікацій, які зв’язують сили на передньому краї боротьби із тилом. Чим далі наступає відповідна армія, то більш розтягнутими стають лінії комунікації і під питанням постає логістичне забезпечення. Таким чином в випадку масштабної наступальної операції ЗС РФ питання гарантування ліній комунікацій і логістики постане одразу. І ці ліній комунікацій стануть об’єктом для атак сил оборони і безпеки України в разі потреби, що в кінці кінців значно сповільнюватиме просування основних російських сил.
Так само відкритим питанням є наявність відповідних досвіду і навичок в вищого військового керівництва РФ для проведення повномасштабної агресії проти України. Адже мова йде про наймасштабніші бойові дії в Європі після 1945 року. При цьому попередній досвід ЗС РФ (Ічкерія, Сакартвело, Крим і Донбас, Сирія) поступається по масштабам відповідній магнітуді завдань і викликів, оскільки в рамках наступальної операції мова йде про синхронізування застосування сотень тисяч бійців і десятків тисяч одиниць техніки в просторових межах, які розтягуються на сотні кілометрів по фронту і в глибину.
Окрім об’єктивних обмежень є також і обмеження поточного російського способу ведення війни, де особливий наголос робиться на безконтактних бойових діях. Із одного боку це підхід, до якого прагнуть всі сучасні армії. А з іншого боку безконтактні бойові дії не вирішують самі по собі питання захоплення контролю над територіями, що є суттю війни і дозволяє диктувати волю іншій стороні. Звісно ракетні війська і артилерія, ударні літаки і гелікоптери, засоби радіоелектронної боротьби і кіберзброя формують контури бою, але в кінці кінців все вирішує піхота і бронетехніка, без якої не можна встановити контроль над територіями. Введення ж в бій піхоти і бронетехніки створює можливість для слабшої сторони нав’язати так званий контактний ближній бій і завдати відповідного рівня втрат. Саме тому після 1945 року світ бачив декілька прикладів, коли слабша сторона врешті-решт змушувала більш технологічну сторону відступати, роблячи ставку на контактний бій.
В чому небезпека однобокого висвітлення?
Таке однобоке висвітлення в іноземних медіа, коли Україна одразу програє у ймовірному протистоянні з ворогом у разі розширення масштабів російської агресії, має щонайменше два негативних наслідки для України і європейської безпеки загалом.
Перш за все можемо говорити про те, що в такому випадку медіа та аналітики, що прогнозують розвиток подій в такому ключі, на додачу до армії і флоту РФ можуть стати головним ситуативним союзником Кремля в просуванні свого порядку денного на міжнародній арені. Відповідне нагнітання і наперед визначений фаталізм дозволили Росії в тому числі вийти на прямі переговори із країнами Заходу щодо параметрів європейської безпеки.
Із іншого боку представлення України як сторони, яка вже фактично зазнала поразки, дозволяє прихильникам стриманості і діалогу із РФ активно виступати проти посилення західної допомоги на укріплення обороноздатності України. Гарний приклад такого підходу – мовляв, що би Захід не надавав Україні – їй це не допоможе, можна знайти у черговому дописі у Foreign Policy аналітика з RAND Самюеля Шарапа (про якого StopFake вже писав у матеріалі «Чи готові ви померти за Київ»: як твіттер допомагає підштовхувати Захід до здачі України» – прим. редактора).
.
Хоча при масовому отриманні таких речей як гранатомети/ПТРК, ПЗРК, захищені засоби зв’язку, засоби розвідки і засоби мобільності здатність України чинити опір кратно б збільшилася у випадку синхронізованого застосування відповідних систем.
Звичайно в рамках поточних дискусій на Заході можна зустріти і справді збалансований якісний аналіз щодо перспектив протистояння Україна-РФ в випадку розширення масштабів російської агресії. Найкращий приклад цьому це бріф від CSIS – аналітичного центру США від 13 січня 2022 року. Проте матеріали подібної глибини і збалансованості – радше виняток, ніж правило на фоні однобокого висновку про приреченість України.
На завершення варто відзначити, що певна однобокість висвітлення і оцінок іноземних ЗМІ і експертів є в тому числі і наслідком дефіциту чітко визначених та узгоджених ідей, які б українська влада та різні аналітики/експерти спільно транслювали на західну аудиторію. За відсутності відповідного скоординованого підходу маємо вдовольнятися висновками, що доля України вирішена наперед в випадку лобового зіткнення із РФ. Що звичайно ж далеко від реального стану справ.
Микола Бєлєсков, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень
Думки висловлені в тексті є авторськими і не відображають офіційну позицію НІСД
