Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Позиція деяких американських політиків не ізоляціоністська, а активно проросійська. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 10 квітня 2024 року.
1. Як «московська Марджорі» впливає на США
2. Хенн з RT: від компартії до «неупередженого ставлення до Гітлера»
3. Антимігрантський «російський цивілізаційний контроль»
4. Чому Путін не пришле в Бюргеншток хоча б спостерігача
Як «московська Марджорі» впливає на США
Президент України Володимир Зеленський заявив у інтерв’ю Politico, що Росія має свій вплив в США: «Коли ми говоримо про Конгрес — ви помічаєте, як вони працюють із американським суспільством».
НАСПРАВДІ, одна з тих, «хто працює із суспільством у США» – відома конгресвумен Марджорі Тейлор Грін. Трохи історії. У березні 2022 року вона заявила, що Україна буцімто сама спровокувала російську агресію через те, що Київ роками відбудовував альянси з країнами Заходу, «дратуючи російського ведмедя». У квітні 2023 року вона була серед 19 республіканців, які звернулися до президента Байдена з листом-вимогою про припинення «необмеженої допомоги Україні з боку США». Восени 2023 року Грін закликала не голосувати «за мільярди нових кривавих грошей», звинувачуючи президента США у «проксі-війні з Росією в Україні». У квітні 2024 року заявила: «український уряд нападає на християн, страчує священиків».
Оглядач Едвард Люс у статті «Момент істини для Америки по Україні» для Financial Times пише: «Коли голова МЗС Великої Британії Девід Кемерон востаннє закликав Капітолійський пагорб ухвалити допомогу Україні, Марджорі Тейлор Грін, одна з найзапекліших проросійських республіканок, сказала йому «поцілуй мене в дупу».
Тепер Грін погрожує лідеру своєї партії Майку Джонсону, аби він не намагався почати ухвалення рішення про фінансування України. Деякі республіканці хочуть постачати зброю. Але вони у меншості. Праві республіканці ставляться до України як до ворога, а до РФ як до друга.
«Визначати цю позицію як ізоляціоністську неправильно. Вона активно проросійська», – зазначає Люс. Призначений Трампом співголова Республіканського національного комітету Майкл Уотлі, відкрито називає Україну «ворогом».
Але проросійський інтервенціонізм правих республіканців має двосторонній характер. Кетрін Белтон, авторка книги «Люди Путіна: Як КДБ повернув Росію, а потім взявся за Захід», стверджує, що російські фабрики тролів забезпечують республіканців своїми тезами.
Кен Бак, один із багатьох законодавців-республіканців, які нещодавно у відчаї пішли з політики, відверто називає Грін «московською Марджорі». За його словами, її вигадане твердження про те, що «в Україні страчують священиків» походить прямо з Кремля.
10 квітня понад 35 художників, активістів, науковців та інших знаменитостей підписали лист із текстом заклику прийняти допомогу Україні: «Разом ми закликаємо Конгрес діяти правильно. Минуло понад 470 днів з моменту ухвалення Конгресом закону на підтримку України. Ми підводимо українців». Серед підписантів: філософ Френсіс Фукуяма, історик Тімоті Снайдер, музична група «Imagine Dragons», актори: Вігго Мортенсен, Шон Пенн, Лів Шрайбер, Барбра Стрейзанд, Гіларі Суонк та інші. Чи переможуть вони та й взагалі здоровий глузд «московську Марджорі»?
Хенн з RT: від компартії до «неупередженого ставлення до Гітлера»
В російсько-німецькому полку пропагандистів прибуло. До Томаса Рьопера та Аліни Ліпп додалася Дагмар Хенн. Їй надано притулок в РФ. Про це клопотала RT, де Хенн останнім часом і працювала. «Громадянка ФРН підтримує політичний курс Росії, зокрема, щодо проведення СВО. Вона не планує повертатися до ФРН, оскільки не впевнена у своїй безпеці у цій країні» – пояснило МВС РФ.
НАСПРАВДІ, жодних свідчень про якесь переслідування Хенн у Німеччині немає. А приїхала вона до Росії ще у травні 2022 року, щоб працювати на RT. Вона — один із авторів пропагандистської книги «Чесний Донбас». Хенн називала фейком трагедію Бучі. За це, буцімто, в Німеччині її могли засудити за заперечення геноциду та інших російських злочинів.
Хенн, крім іншого, відома тим, що веде німецькомовну версію блогу Vineyard of the Saker, засновник якого пов’язаний з Націонал-демократичною партією Німеччини (пряма спадкоємиця гітлерівської НСДАП). Вона співпрацювала з німецьким конспірологом Петером Фреєм, який закликає німців «неупереджено» ставитися до книги Mein Kampf Гітлера. В одній із статей блогу Хенн, підписаної ніком «Русофіл», розповідається, що Гітлера до розв’язання Другої світової війни підштовхнули банкіри США та Великої Британії. (Приблизно теж саме казав Путін Карлсону).
Цікаво, що у середині 2010-х (під час мігрантської кризи у ФРН) Хенн перебувала у місцевій компартії, звідки її виключили через «розпалювання ненависті до біженців» та близькість до ультраправої організації PEGIDA («Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу»).
Отже, шлях Хенн від комуністки до «неупередженого ставлення до Гітлера» виявився недовгим. І закономірно привів її до путінської Росії.
Антимігрантський «російський цивілізаційний контроль»
Щодо мігрантів, то Путін 10 квітня привітав мусульман Росії з Ураза-Байрам, зазначивши, що «це свято уособлює для послідовників ісламу радість оновлення, прагнення морального вдосконалення, чистоти помислів та вчинків».
НАСПРАВДІ, намагаючись приховати явний слід ІДІЛ-Х у теракті в «Крокусі», наполягаючи на уявному «українському», (який, за задумом Кремля, вже має привести аж до Байдена), Путін стріляє собі в ногу.
Так, Росія нібито дружить з афганським радикальним рухом «Талібан» і навіть обговорює можливість виключення його зі списку терористів. А терористи з ХАМАС із симпатією відгукуються про російську близькосхідну політику.
При цьому Росія буквально заповнена жебраками-вихідцями з Центральної Азії, які є головною робочою силою цілих галузей: від ЖКГ до будівництва та роздрібної торгівлі. При цьому ставлення до них з боку самих росіян зневажливе і відверто зверхнє – як до безправних мовчазних рабів.
Відомий чорносотенний Z-ресурс Readovka у жовтні минулого року навіть створив бойовий підрозділ «Російські бригади», який збирався боротися з мігрантами у Москві. Профіль одного з учасників цієї «бригади» містив цифри 1488, які використовуються неонацистами.
«Наші хлопці, які пройшли службу, які відпрацювали на нових територіях і побували в найгарячіших точках СВО, сколотили команду, яку ми вирішили назвати «Бригади», повідомила Readovka і захоплено розповіла (з відповідним відео), як розгромила підпільну нічліжку Москви, де жили мігранти.
Згодом пост про антимігрантський рейд Readovka знесла. Але ще до видалення встигла змінити назву підрозділу на «Російський культурний цивілізаційний контроль».
Засновник Readovka Олексій Костильов потім пояснював, що «брендинг» планується змінити: «Старт викликав надто багато питань, очевидно, не все нами опрацьовано… але хто як не ми, провідний патріотичний медіа-холдинг, можемо нагадати про культурні засади нашої країни. В цей непростий для нас час, необхідно пам’ятати про об’єднуючу силу російської культури. Тому замислювався нами «Російський культурний контроль» саме в тому значенні».
Не варто дивуватись, якщо «російський культурний цивілізаційний контроль» після нічліжок мігрантів, незабаром переключиться і на спальні корінних москвичів. І останнім вже не буде спокою ані від російських нацистів з Readovka, ані від мігрантів-джихадистів з Таджикистану. І тоді ніякий ребрендинг Росії не допоможе.
Чому Путін не пришле в Бюргеншток хоча б спостерігача
10 квітня стало офіційно відомо, що 15-16 червня уряд Швейцарії проведе саміт за українською формулою миру в місті Бюргеншток. Однією з цілей конференції є розробка «конкретної дорожньої карти для участі РФ у мирному процесі». При цьому, в МЗС країни підкреслили, що «жоден мирний процес не може бути можливим без неї», а видання NZZ повідомило, що запрошення надіслане також і РФ.
Проте Москва відмовилась, пояснивши, що «організатори заходу хочуть продавити нежиттєздатну «формулу миру України, яка для Росії є неприйнятною, оскільки є набором ультиматумів. А зустріч без Росії означатиме лише черговий раунд безплідних консультацій, які не зможуть призвести до конкретного результату».
НАСПРАВДІ, це все, що варто знати про прагнення Путіна до миру в Україні. Адже йому нічого не заважало прислати, принаймні, спостерігача на саміт. Але й спостерігати він не має бажання.
В нього своя «конкретна дорожня карта», яка заснована на «певній політичній наївності щодо війни в Україні». Три її ступеня описали в Офісі президента Зеленського.
«Перший – вірити, що приєднання до 17 млн км² власної площі ще 100 тисяч км² окупованих українських територій є фінальною метою Росії. Другий – сподіватися на достатню для перемовин адекватність режиму, який поклав сотні тисяч своїх громадян, економічні перспективи, міжнародну репутацію та загалом майбутнє своєї держави заради збільшення своєї території на 0,6% та заради масштабного демонстративного нищення в сучасні часи цивільного населення іншої країни. Третій, фатальний, – вважати, що росіяни збираються дотримуватися умов будь-яких підписаних ними договорів.
Очевидно, що стільки політичної наївності в сьогоденні навряд чи можна десь знайти. Але якщо так, то звідки ж у декого періодично виникає дивне бажання примусити Україну замиритися з агресором ціною територіальних поступок? Абсолютно ж зрозуміло, що буде далі з Україною, Європою, демократією й міжнародним правом загалом».
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
