Джерело: EU vs Disinfo
Новий день — нова брехня про Україну та нинішню напружену ситуацію на російсько-українському кордоні. Незаконно анексувавши Кримський півострів у 2014 році і почавши безперервну військову агресію проти України, Росія розгорнула постійну сплановану контрольовану владою дезінформаційну кампанію з метою вплинути на громадську думку в Росії, суміжних з нею країнах, Європейському Союзі та інших державах. За підтримки підконтрольних державі ЗМІ та розгалуженої мережі прокремлівських ЗМІ, російська влада не шкодує зусиль на те, щоб очорнити Україну, виставити її загрозою міжнародній безпеці та розкритикувати міжнародну спільноту за її підтримку суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України в її кордонах. Крім того, російська дезінформаційна кампанія безпосередньо спрямована проти Європейського Союзу та інших суб’єктів, насамперед НАТО, і зображує їх як постійну загрозу російським «легітимним інтересам у царині безпеки». На тлі нарощування російської військової присутності на кордоні з Україною і на незаконно анексованому Кримському півострові, що почалося навесні 2021 року, безперервний потік дезінформації лише посилювався.
У цьому огляді розглядаються найпоширеніші та найнебезпечніші міфи — а часом і відверта брехня — про російсько-український конфлікт.
Міф 1: «Нинішня напруженість є результатом постійної агресивної поведінки України та її союзників на Заході. Росія лише захищає свої законні інтереси і не несе відповідальності за цей конфлікт».
Це не відповідає істині.
Насправді Росія продовжує порушувати міжнародне право, а також інші угоди, яких зобов’язана дотримуватися. Незаконно анексувавши Кримський півострів і здійснюючи акти збройної агресії проти України, Росія, один із постійних членів Ради Безпеки ООН, порушила щонайменше 12 міжнародних і двосторонніх договорів. Серед них — Статут ООН, Гельсінський заключний акт та Паризька хартія, які гарантують суверенну рівність та територіальну цілісність держав, непорушність кордонів, утримання від застосування сили або загрози силою, а також право держави обирати чи змінювати заходи щодо забезпечення власної безпеки.
Іншими словами, незаконними є дії Росії, які порушують територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, особливо на Донбасі, та ставлять їх під загрозу. Ці дії продовжують загрожувати основам системи європейської безпеки і наражають на ризик міжнародний порядок, заснований на правилах.
Якщо згадувати про втрати, Україна зазнала серйозних втрат у нинішньому конфлікті з Росією. Внаслідок російської агресії загинуло близько 14 тис. українців, а поранень було завдано значно більшій кількості людей. Крім того, 1,5 млн. жителів Кримського півострова та регіонів на сході України були змушені переселитися через конфлікт.
Міф 2: «Ситуація в Україні стала причиною конфлікту. Є докази того, що Україна чинить звірства щодо російськомовного населення на сході країни. Росія була змушена втрутитися зокрема й тому, що Україна і Росія — «один народ». Україна перебуває у “привілейованій сфері впливу” Росії».
Це не відповідає істині.
Твердження про те, що Україна нападає на власну територію та переслідує власних громадян, є абсурдними. Для мобілізації внутрішньополітичної підтримки російської військової агресії підконтрольні державі російські ЗМІ невпинно прагнуть очорнити Україну, звинувачуючи її в нібито геноциді на сході України, проводячи загальні аналогії з нацизмом і Другою світовою війною, а також фабрикуючи історії з намаганням викликати негативну реакцію у глядачів.
Існує багато прикладів таких сфабрикованих історій. Їхньою найкращою ілюстрацією є гучний репортаж російського телеканалу на початку конфлікту, в якому українських військових звинувачували у тому, що вони розіп’яли маленького хлопчика на сході України. Фактчекери швидко довели, що ця історія була повністю вигадана. Проте аналогічні історії продовжують створюватись.
Насправді немає доказів того, що російськомовні чи етнічно російські жителі сходу України зазнавали переслідувань з боку української влади, не кажучи вже про геноцид. Це підтверджують звіти, опубліковані Радою Європи, Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини та ОБСЄ.
Часто вживане твердження про те, що Україна і Росія є «одним народом», — це один із найстаріших і найусталеніших міфів, які використовуються проти України. Навіть із погляду довгострокової історичної перспективи цей аргумент не витримує критики. Хоча Україна і Росія мають спільне коріння, що сягає часів Київської Русі, яка існувала з IX століття до середини XIII століття, помилково стверджувати, ніби українці та росіяни є одним народом 800 років по тому. Попри тривалі періоди іноземного правління, Україна має потужну національну культуру та ідентичність і є суверенною державою.
Поняття «загальноросійського народу» без політичних кордонів є ідеологічним конструктом, що сягає імперських часів, і використовується як інструмент підриву суверенітету та національної ідентичності України. З 2014 року російська влада посилено культивує цей міф, намагаючись виправдати та обґрунтувати свою військову агресію проти України.
Поняттю «сфера впливу» не має місця у ХХІ столітті. Як і всі суверенні держави, Україна вільна визначати власний шлях, зовнішню політику, політику у галузі безпеки та союзників, а також ухвалювати рішення щодо участі в міжнародних організаціях та військових альянсах.
Для просування ідеї про те, що Україна перебуває у «сфері впливу» Росії, російська влада та підконтрольні владі ЗМІ часто заявляють, що Україна не є «справжньою» державою. Російська пропаганда, заохочувана державою, намагається спотворити історію таким чином, щоб легітимізувати ідею про належність України до природної сфери інтересів Росії.
Міф 3: «У будь-якому разі Україні слід звернутися за допомогою до Росії, адже ЄС і Захід не цікавляться країною та покинули її».
Це не відповідає істині.
ЄС та Україна є стратегічними партнерами. Власне, Україна стала одним із найближчих партнерів ЄС, і останніми роками це партнерство зміцнилося завдяки Угоді між ЄС та Україною про асоціацію і створення Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Наразі ЄС є найбільшим торговим партнером України, на частку якого припадає понад 40% обсягу її торгівлі. ЄС підтримує виконання широкого спектра програм в Україні у рамках Східного партнерства, а також підтримує Україну в реалізації програми реформ. З 2014 року ЄС надав Україні 17 млрд євро у вигляді позик та грантів.
З 2014 року ЄС рішуче підтримує суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України у її міжнародно визнаних кордонах, і запровадив обмежувальні заходи щодо Росії за навмисну дестабілізацію ситуації в Україні, зокрема на Кримському півострові. Окрім того, ЄС допомагає Україні підвищувати стійкість до дезінформації та кібератак.
Міф 4: «У нинішній кризі винні НАТО та Захід. Якби вони дотрималися обіцянки не розширювати альянс, Росія не почувалася б вразливою».
Це не відповідає істині.
Така обіцянка ніколи не давалася, і про неї ніколи не просили НАТО. Підконтрольні державі російські ЗМІ часто стверджують, нібито лідер СРСР Михайло Горбачов отримав «усну» обіцянку, що НАТО не розширюватиметься на схід після об’єднання Німеччини. Власне, сам Горбачов спростував це твердження в інтерв’ю 2014 року, сказавши наступне: «Питання про «розширення НАТО» в ті роки взагалі не обговорювалося і не піднімалося. Стверджую це з усією відповідальністю. Жодна країна Східної Європи не порушувала це питання, навіть після припинення існування Варшавського договору 1991 року».
Ці так звані усні домовленості – вигадка. Члени НАТО ніколи не брали на себе політичних чи юридичних зобов’язань не розширювати альянс за межі об’єднаної Німеччини.
Твердження про те, що НАТО нібито пообіцяло не розширюватися, докорінно спотворює природу альянсу. НАТО, як оборонний альянс, не «розширюється» в імперіалістичному сенсі. Заявку на вступ до НАТО подають самі країни, а рішення про прийняття до НАТО ухвалюється нинішніми 30 державами-членами НАТО. Кожна суверенна держава може обрати свій шлях, а країни-сусіди — у цьому випадку Росія — не мають права втручатися.
Міф 5: «Через агресивне розширення НАТО Росія нині “оточена ворогами” і має захищатися».
Це не відповідає істині.
Жодна країна чи альянс не планують захопити Росію. Ніхто не загрожує Росії. Насправді ЄС і Україна рішуче підтримують чинну систему європейської безпеки. Слід пам’ятати, що географічно Росія є найбільшою країною у світі, її населення становить понад 140 млн. людей, а її збройні сили — одні з найчисленніших у світі з найбільшою кількістю ядерної зброї. Безглуздо виглядають спроби зобразити Росію як країну, що наражається на серйозну загрозу. Географічно менше однієї шістнадцятої довжини сухопутного кордону Росії проходить із країнами-членами НАТО. З 14 країн, з якими межує Росія, лише п’ять є членами НАТО.
Також немає аргументів на користь того, що застосування військової сили є єдиним рішенням. Існує щонайменше декілька міжнародних організацій, двосторонніх угод та форматів, у яких Росія може брати участь в спрямованому на співпрацю мирному діалозі — наприклад, у рамках ОБСЄ та режимів контролю над озброєннями. ЄС тримає канали комунікації з Росією відкритими, адже це є невід’ємною частиною п’яти керівних принципів політики ЄС щодо Росії. Не бракує встановлених форматів комунікації. Як суверенна держава Україна має повне право визначати свою політику та обирати союзників. Уявлення про те, що Росія повинна мати право вето на суверенні рішення України, не має будь-яких підстав. Адже ні ЄС, ні НАТО не вимагають права вето на рішення про те, які держави можуть стати членами Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), оскільки ні ЄС, на НАТО не є учасниками цього договору.
Міф 6: «Хоч би там як, Росія не несе відповідальності за нинішню напруженість в Україні. Україна навмисно не дотримується Мінських угод, а Захід продовжує озброювати Україну. Росія має швидко реагувати, захищаючи власні кордони. Провокація походить від Заходу».
Це не відповідає істині.
Загалом, саме Росія зосередила 140 тис. військовослужбовців та військову техніку на кордоні з Україною, зокрема на незаконно анексованому Кримському півострові.
Росія є учасницею Мінських угод, найактуальніших на поточний момент офіційних документів, у яких Росія підтвердила суверенітет та територіальну цілісність України. Проте Росія зі свого боку не забезпечила виконання Мінських угод. Російська сторона та її ставленики не забезпечили припинення вогню, не вивели всіх важких озброєнь, не здійснили обмін політичними затриманими за принципом «всіх на всіх», не забезпечили доставку гуманітарної допомоги нужденним з використанням міжнародного механізму. Навпаки, Росія посилює незаконні збройні формування на сході України. Крім того, Росія не забезпечує спостерігачам Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ безперешкодний доступ, зокрема до російсько-українського кордону, де (вкрай нечисленна) моніторингова місія припинила роботу через вето, що його наклала Росія влітку 2021 року.
Без всебічного дотримання режиму припинення вогню, виведення важких озброєнь, а також надання моніторинговій місії ОБСЄ повного доступу до всієї території, важко обговорювати реалізацію політичної частини Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод. Попри це, Україна, за можливості, виконала Мінські угоди в умовах відсутності контролю над частиною території та вжила заходів щодо кожного з пунктів. Вона ухвалила – а потім і продовжила термін дії – закону про особливий статус та амністію (2014 р.), а також підготувала законопроєкт про місцеві вибори (2014 р.). Україна ухвалила поправки до Конституції, щоб розширити автономію непідконтрольних територій (2015 р.).
Міф 7: «ЄС слабкий і даремний. Навіщо взагалі говорити з ЄС?»
Це не відповідає істині.
Російський політичний істеблішмент з усіх сил намагається переконати світ, що ЄС слабкий і не зацікавлений у зміцненні міжнародного миру та безпеки. Російські офіційні особи і державні ЗМІ щоразу зображують ЄС безплідним і нездатним впоратися з кризами – чи то конфліктом між Росією та Україною, чи будь-яким іншим міжнародним питанням. У січні 2022 року Міністр закордонних справ Сергій Лавров дійшов до того, що звинуватив ЄС у «імпотенції».
Факт, що Європа насолоджується миром після закінчення Другої світової війни, є достатнім спростуванням цього твердження. ЄС, спільно з ООН, НАТО, ОБСЄ, Радою Європи, країнами-членами «Великої сімки» та іншими міжнародними партнерами, робить суттєвий внесок в забезпечення миру та безпеки у Великій Європі та поза її межами, зокрема в Україні.
Крім цього, ЄС є найбільшим у світі інтегрованим економічним простором і найбільшим торговим партнером України. Амбітна Угода між ЄС та Україною про асоціацію зближує їх завдяки підтримці реформ в Україні, відкриттю їй доступу до єдиного ринку ЄС, а також гармонізації законодавства, стандартів та норм у різних галузях.
Джерело: EU vs Disinfo
