Яким міг би бути Центр протидії дезінформації

Наталя ІЩЕНКО

Центр протидії дезінформації, створений Радою національної безпеки і оборони, вже має розпочинати свою роботу. Нова структура може стати дуже ефективним засобом боротьби проти деструктивних впливів на інформаційний простір держави, проти маніпуляцій суспільною думкою та проти ворожої пропаганди. Все залежить від правильної концепції, правильних кадрів та правильного менеджменту.

КООРДИНАЦІЯ

«Логічно було б, щоб цей Центр став інституцією, яка б звернула увагу на проведення масштабних досліджень, аналіз чинних практик протидії дезінформації на різних рівнях. Аби він координував діяльність уряду, пропонував якісь нові ініціативи в цій галузі, розробляв довготривалі політики», – вважає співзасновник і головний редактор StopFake Євген Федченко – людина, яка знає про протидію дезінформації чи не найбільше в країні.

Напевно, ключовим в цьому висловлюванні є слово «координація». Навряд чи варто робить з Центру монстра із сотнями людей – і бюджет не безрозмірний, і, головне, в цьому немає потреби. Координаційний орган, чи оперативний інформаційний штаб – приблизно таким мав би бути новий підрозділ в структурі влади.

Важливо розуміти, що боротьба із ворожою дезінформацією не є виключно сферою компетенції медійників та комунікаційників – координувати доведеться буквально всі органи влади, в тому числі – силові структури.

Інформаційна війна в сучасних реаліях є складовою більш глобального протистояння – в політиці, економіці, військової сфері. В нашому випадку інформаційна війна є частиною повноцінної війни із Росією. Інформація, дезінформація, пропаганда, контрпропаганда, агітація – все це може бути використано, і активно використовується Кремлем для досягнення цілей під час воєнного протистояння. Відповідно, ми можемо досягти позитивного для нас результату в цієї боротьбі лише при комплексному підході к обороні, коли захист від куль, снарядів, фейків та ворожих наративів є єдиним процесом.

Таким чином, виявлення в інформаційному просторі неправдивих новин, деструктивних наративів з одного боку, та фактчекінг, розповсюдження правдивої інформації з іншого – тобто діяльність, здійснення якої наразі більшість спостерігачів чекає від нового Центру – має бути тільки видимою частиною айсбергу. Інша частина роботи структури має бути присвячена більш непублічним заходам, тісно пов’язаними із діяльністю органів влади, силових структур та спецслужб, спрямованих на захист держави в інформаційній сфері. (Приблизне уявлення про «фронт робіт» може надати «Біла книга» Служби зовнішньої розвідки України від 24.01.2021).

Цей симбіоз, поєднання публічних, медійних, та закритих методів боротьби із інформаційними загрозами і є якраз тим фактором, через який лише держава може створити повноцінний Центр протидії дезінформації і жодна громадська структура з цим не може впоратися за визначенням. Допомогти в роботі – так. Але виконати всю необхідну роботу – ні.

ПОЗИТИВНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ

Кажучи про практику боротьби з дезінформацією не можна не згадати ще один аспект, який може суттєво вплинути і на ефективність роботи Центру, і загалом на інформаційну оборону України від російської гібридної агресії. Йдеться про превентивні заходи, які мають не просто «ліквідовувати наслідки» дезінформації, а працювати на упередження, не допускаючи розповсюдження фейків та деструктивної пропаганди.

Важко уявити, що можна виграти звичайну війну, просто сидячі в добре обладнаному укріпленні, зосередившись на знешкодженні снарядів, що падають на голову. Теж саме, напевно, є актуальним і для протистояння в інформаційній сфері.

Зосередившись на спростування неправдивих повідомлень, які вже «вийшли в ефір», можна в якійсь мірі захистити себе від ворожої дезінформації та маніпуляцій. Така «глуха оборона» може, теоретично, вберегти від поразки, але не зможе забезпечити перемогу.

Ігнорування під час створення Центру практики ведення реальних інформаційних спецоперацій та гібридних війн в сучасному світі, звуження сфери компетенцій структури лише до дублювання існуючих нині факс-чекінгових проектів поставить під сумнів доцільність його існування в принципі.

Для успішної боротьби з дезінформацією потрібно не тільки руйнувати чужі наративи, але й створювати і просувати свої. Ні, мова не про пропаганду – мова про інформаційну роботу з власним суспільством, без промивання мізків та маніпуляцій, але із системним та всеохоплюючим підходом.

В Україні традиційно робота «із просування своєї правди» зводилася до розповсюдження «темників», скуповування «голів, що говорять», проведення окремих інформаційних кампаній, при чому – як правило, в приватних інтересах. Але світ змінився. Без системи ефективних державних комунікацій, які діятимуть превентивно, системно та постійно і будуть спрямовані виключно (!) на захист інтересів країни, робота із протидії ворожої дезінформації буде лише процесом без результату. Тому не просто логічно, а й необхідно, щоб новий Центр працював на так званий «позитивний порядок денний», на ключових напрямках.

«МІЖНАРОДКА»

Важливим аспектом роботу Центру, вочевидь, стане міжнародна активність. Окрім нагальної потреби такої діяльності, є ще бачення Володимира Зеленського. В своєму виступі в дебатах 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН ще восени минулого року він заявив: «Україна як одна з держав, яка з 2014-го активно протидіє пропаганді та інформаційним атакам, готова ініціювати створення в Києві штаб-квартири міжнародного офісу з протидії дезінформації та пропаганді».

Судячи з усього Центр буде якимось чином виконувати саме цю роботу також. Принаймні, про це тепер говорить прессекретар Президента Юлія Мендель, розповідаючи про завдання нової структури. «Президент розраховує, що центр буде працювати на міжнародному рівні, адже в багатьох країнах на захід та схід країни є проблема дезінформації”, – розповіла вона в ефірі програми “Погляд з Банкової з Юлією Мендель” на телеканалі “Дом”.

Очевидно, що, окрім силових структур, Центр протидії дезінформації буде активно співпрацювати із Міністерством закордонних справ. На міжнародному напрямку роботи і зі спростування фейків, і з формування «позитивного порядку денного», і з координації різних владних інституцій точно буде дуже багато. Бо іноді коли читаєш іноземні медіа просто волосся дибки стає…

«АКТИВНІ ЗАХОДИ»

Інша складова проактивної позиції під час ведення інформаційної війни – це заходи, спрямовані безпосередньо проти джерел неправдивих повідомлень і деструктивної пропаганди.

В нас вже є досвід в цьому плані – заборона російських каналів та соціальних мереж, закриття каналів з так званого «пулу Медведчука».

Мають бути, в принципі, і інші «активні заходи» з боку влади.

Логічно буде передбачити, що Центр буде якимось чином включений в цей аспект протидії ворожому інформаційному впливу. Бо якщо ні, якщо нова структура буде сама по собі, а «активні заходи» держави щодо захисту інформаційного простору будуть окремо, буде складно сприймати Центр як дійсно впливового та значущого гравця.

Але є одне але.

Хоча Центр протидії дезінформації і має тісно співпрацювати із силовими структурами та спецслужбами, зводити його роль лише до виконання завдань Міністерства оборони, Генерального штабу, Служби зовнішньої розвідки, Служби безпеки чи Міністерства внутрішніх справ в наших реаліях буде неправильно та небезпечно. По-перше, в різних країнах подібні структури підпорядковуються різним відомствам – тут немає єдиного підходу. По-друге – це ж наші МО, ГШ, СЗР, СБУ та МВС, які, на жаль, все ще в деяких випадках не є еталонами ефективно побудованих комунікацій. І, по-третє, в пострадянському суспільстві занадто ще живучими є традиції КДБ, щоб віддавати спецслужбам важелі прямого впливу на інформаційну сферу.

Наразі видається вдалою ідеєю побудувати Центр в системі Ради національної безпеки та оборони – РНБО все ж таки суто координаційний орган, не силове відомство і не спецслужба. Але загроза реалізації «чекістських» ідей щодо регулювання інформпростору зберігається і в цієї конфігурації.

Власне, саме багато в чому через ці побоювання, ідею державної структури, що буде боротися з неправдивими повідомленнями та пропагандою, українські журналісти завжди сприймали «в штики». Не погоджуються із втручанням держави в діяльність ЗМІ і в міжнародних правозахисних організаціях. Але – і це дуже важливо – на даному етапі із розумінням ставляться до українських спроб захистити свій інформаційний простір західні уряди, Європейський Союз та НАТО.

Сім років гібридного протистояння зробили весь світ – не тільки Україну – більш непримиренними щодо деструктивних дій РФ в інформаційній сфері. Але все одно «червоні лінії» збереглися. Це, в першу чергу, забезпечення права на свободу слова, якщо не йдеться про поширення ворожнечі та фейків та створення умов для вільної роботи дійсно незалежних медіа та журналістів. Якщо новоспечений Центр в якийсь момент дасть привід для звинувачень з боку авторитетних медіа та журналістів в цензурі чи політичних репресіях, його керівникам і творцям неодмінно на це вкажуть і вітчизняне громадянське суспільство, і західні партнери України. Бо інформаційна війна інформаційною війною, а необхідність дотримання демократичних норм ніхто не відміняв навіть для країн, які фактично перебувають в стані війни.