Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
РІА «Новости» повідомляє про чергову заяву офіційного представника МЗС РФ Марії Захарової, зроблену нею, як зазвичай, у Facebook.
Твердження про те, що «постановочний» характер відео був заздалегідь відомий Spiegel і Süddeutsche Zeitung, ні на чому не ґрунтується. Редакції заявили тільки про те, що їм відоме джерело, яке запропонувало відео; правила журналістської етики не дозволяють це джерело розкривати. За непідтвердженими даними, це джерело купило відео у його авторів за 600 тисяч євро.
Втім, важливіше те, що Захарова, говорячи про постановочний матеріал і фальшивку, безсоромно підміняє поняття. Звісно, співрозмовниця австрійського віце-канцлера – не росіянка і не племінниця російського олігарха, і всі її пропозиції щодо придбання найбільшої австрійської газети та допомоги політичній кампанії Партії свободи були фейком. Але Штрахе про це явно не здогадувався і до пропозицій поставився серйозно.
Штрахе, вочевидь, має рацію, коли заявляє, що його підставили. Але це не скасовує того факту, що він запропонував «родичці російського олігарха» держзамовлення в обмін на медійну підтримку його партії і заявив про намір «зачистити» інформаційний простір так, як це зробив уряд Віктора Орбана в Угорщині. Можна говорити, що відео отримане етично сумнівним провокаційним методом, але не можна заперечувати, що Штрахе висловив готовність брати участь у корупційній схемі й обмежити свободу австрійської преси. «Підставити» і «поставити» – два різних, нехай і однокореневих дієслова, і Штрахе учасником постановки не був.
Уже після публікацій в Spiegel і Süddeutsche Zeitung австрійський юрист Рамін Мірфахрай заявив, що зйомку відео організував він. Але, судячи з усього, не він сам передав відео німецьким виданням, які навряд чи могли щось знати про походження матеріалу і про те, що співрозмовниця Штрахе – всього лише учасниця розіграшу. А коли з’ясувалося, що вона зовсім не росіянка і не родичка олігарха, Süddeutsche Zeitung відразу ж про це повідомила. Тож абсолютно незрозуміло, які у Захарової претензії до двох видань і якою «дезою» вони, на її думку, доповнили відео.
Головний редактор Süddeutsche Zeitung Вольфганг Крах так пояснив рішення газети опублікувати скандальне відео:
«На відміну від інших компаній, щоденні газети, політичні журнали і багато онлайн-ЗМІ орієнтовані не тільки на економічні інтереси їхніх власників, а й на суспільство. Їхнє завдання – повідомляти про те, що відбувається у світі, й публікувати інформацію про те, де щось приховують. Оскільки цей контроль дуже важливий, свобода преси гарантована як основне право. Ця свобода супроводжується зобов’язанням: не зловживати нею.
Тиждень тому Süddeutsche Zeitung і Spiegel опублікували таємно записане відео. Воно доводить, що в липні 2017 року, за три місяці до виборів, колишній лідер Партії свободи Австрії, а потім віце-канцлер Хайнц-Крістіан Штрахе погодився прийняти сумнівні пожертвування з Росії й запропонував натомість політичну компенсацію.
Штрахе і компанія вважають ганебним те, що газета виклала відео в мережу. Вони вимагають, щоб ми розкрили його джерело. Інші скаржаться, що газету використали у брудній політичній грі. Ще інші говорять про неприпустиме порушення конфіденційності Штрахе.
Зрозуміло, що мотиви інформаторів аж ніяк не високоморальні. Часто йдеться про заздрість або помсту. Але найголовніше для журналістів: наскільки точна інформація? І чи становить вона суспільний інтерес?
Оскільки відео було записано без відома Штрахе і його довіреної особи Йоханна Гуденуса, воно порушує їхню конфіденційність. І все ж це було не тільки можна, а й необхідно опублікувати. Політики розмовляють із гаданою племінницею олігарха не тільки про особисті справи, а й про політично значущі.
Інформація про це становить величезний інтерес для громадськості. А в такому випадку, як дійшов висновку в 1984 році Федеральний конституційний суд [Німеччини], публікація спочатку незаконно отриманої інформації є допустимою, як, за висловом юристів, дозволений «плід забороненого дерева». Для австрійського канцлера це виявилося настільки важливим, що уряд розпався.
Що ж до дати публікації, то Süddeutsche Zeitung і Spiegel не вибирали її за політичним календарем. Ми отримали відео близько двох тижнів тому, розглянули його якомога швидше, а потім випустили. Можливо, інформатор навмисно передав нам відео незадовго до виборів. Але якби ми чекали закінчення виборів, нас справедливо звинуватили б у приховуванні інформації.
Без журналістів правда про Штрахе і компанію не розкрилася б – принаймні, зараз. Скрізь, де три гілки влади не можуть або не бажають контролювати політиків, ЗМІ беруть на себе в роль «четвертої влади». Це необхідна поправка в демократичній системі.
Те, що журналісти відіграють цю роль, – не ганебно. Ганебно, що в демократичній державі є міністри, які зневажають демократію».
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
