Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
Секретар Ради безпеки Микола Патрушев в інтерв’ю «Аргументам и фактам», окрім іншого, торкнувся історичної теми:
– Не варто забувати, що західна русофобія не вчора виникла. У неї дуже довга історія. Нашу країну намагалися очорнити ще багато століть тому. Взяти хоча б Івана Грозного, якого на Заході чомусь називають Жахливим. «Чорна легенда» про нього як про жорстокого тирана почала входити в ужиток ще за життя царя з подачі західних хроністів, які бажали відвернути увагу європейців від того, що коїлося в їхніх країнах. Не подобалося їм, що російський цар не визнає їхнього політичного і морального лідерства. Тому що навіть у ті далекі часи Москва уважно дивилася на Захід і бачила, що там діється. Різанина з релігійних мотивів, інквізиція, полювання на відьом, жахливе колоніальне поневолення народів, та й інші діяння, про які зараз на Заході вважають за ліпше не згадувати.
Тут можна угледіти явну аналогію з нинішніми часами, коли у США і Євросоюзі всіма доступними засобами пригнічують інакомислення і обмежують у громадянських правах тих, хто не готовий підтримувати так звані західні цінності, але при цьому головною загрозою свободі і терпимості продовжують зображувати нашу країну. Власне кажучи, русофобські практики залишаються одними і тими ж що сьогодні, що сотні років тому.
Очевидно, що вивчаючи середньовічну історію доводиться спиратися на свідчення сучасників, які далеко не завжди є достовірними, – інших першоджерел немає і бути не може. Але історична наука давно вміє робити висновки на основі порівняльного аналізу джерел.
Патрушев стверджує, що відомості про позамежну навіть як на ті часи жорстокість Івана IV взяті із західних джерел. Такі джерела дійсно є – це «Московія» папського легата Антоніо Поссевіно, який відвідував Москву і особисто зустрічався з Іваном Васильовичем, «Новини з Московії» німецького дворянина на польській службі Альберта Шліхтінга, записки Генріха фон Штадена – німця, який жив у Москві і протягом декількох років був опричником, – та деякі інші.
Але поряд з ними існують руські літописні джерела, і це не тільки складений при дворі Івана офіційний «Літописець початку царства», а й 3-й Псковський літопис, і «Соловецький літописець», та інші тексти, відомі нам за складеними пізніше зводами – «Піскарьовському літописцю» початку XVII століття, «Скороченому временнику» початку XVIII століття. І в цих джерелах ми знаходимо свідчення надзвичайної жорстокості Івана Васильовича; так, в «Піскарьовському літописці» сказано:
«Возъярися царь и великий князь Иван Васильевич всеа Русии на все православное християнство по злых людей совету: Василия Михайлова Юрьева да Олексея Басманова и иных таких же, учиниша опришнину».
Там само розповідається:
«Ходил царь и великий князь Иван Васильевич всея Русии в Новгород гневом и многих людей Новгородцкия области казнил многими розноличными казньми: мечем, огнем и водою».
Патрушев намагається представити Івана IV російським лідером, який протистояв ворожому Заходу. Насправді Заходу як єдиної сили в той час не було і не могло бути. Росія воювала з Річчю Посполитою і Швецією, але при цьому відносини з Англією були настільки близькими, що після смерті Івана Васильовича дяк Андрій Щелкалов оголосив британським купцям про урізання їхніх прав фразою «Англійський цар помер». Але навіть англійський дипломат Джером Горсей, який виконував таємні доручення королеви Єлизавети I, у своєму творі про Росію повідомляє про нечувану жорстокість царя:
«Цар, повернувшись до Великого Новгороду, де залишалася його здобич і полонені, хотів помститися його жителям за зраду і підступність, оскільки він був особливо розгніваний на це місто за його приєднання до незадоволеної знаті; він увірвався туди з тридцятьма тисячами своїх татар і десятьма тисячами своєї охоронної варти, які збезчестили всіх жінок і дівчат, пограбували і захопили все, що знаходилося в цьому місті, його скарбницю, посудини, скарби, вбили людей, молодих і старих, підпалили їхні склади, сховища товарів, воску, льону, сала, шкіри, солі, вин, одягу і шовку; розтоплене сало і віск залили стоки на вулицях, змішуючись із кров’ю 700 тисяч убитих чоловіків, жінок, дітей; мертві тіла людей і тварин загатили річку Волхов (Volca), куди вони були скинуті. Історія не знає такої жахливої різанини.
Зруйноване такими діями місто було залишено знелюдненим і пустельним, а цар повернувся з армією і полоненими з Лівонії у місто Москву. По дорозі він наказав своїм воєначальникам та іншим чиновникам (officers) вигнати з міст і сіл в окрузі на 50 миль людей всіх станів: дворян, селян, купців, ченців, старих і молодих, з їхніми родинами, скарбом і худобою та відправити їх очистити і населити зруйнований Новгород. Це було новою стратою, оскільки багато з них померли від чуми, заражені повітрям міста, до якого вони потрапили; такий захід не зміг поповнити населення, хоча багато людей різного віку були зігнані туди з віддалених місць.
Ця жорстокість породила настільки сильну загальну ненависть, пригніченість, страх і невдоволення у всій його державі, що виникало багато спроб і задумів знищити цього тирана, але йому вдавалося розкривати їхні змови і зради за допомогою запеклих негідників, яких він жалував (inoibling) і всіляко заохочував, протиставляючи головній знаті (chieff nobielitie)».
Ідея про те, що середньовічні західні хроністи навмисно очорнили російську державу, можливо, почерпнута з докторської дисертації Володимира Мединського «Проблеми об’єктивності у висвітленні російської історії другої половини XV-XVII століть». У 2016-2017 роках ВАК розглядала питання про позбавлення Мединського ступеня доктора історичних наук через те, що його дисертація є ненауковою і рясніє грубими помилками. Експертна рада ВАК рекомендувала позбавити його вченого ступеня. Врешті решт президія ВАК 14 голосами проти 6 висловилася за збереження докторського ступеня, але обидва історика, що входили до президії, голосували проти.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
