Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
У програмі «Время» вийшов сюжет, який на сайті Первого канала отримав назву «Байки приятелів по чарці стали основою так званого “російського досьє” на Дональда Трампа». У ньому йдеться:
«Новий поворот скандалу навколо Дональда Трампа. Схоже, стає зрозуміла справжня ціна звинувачень на його адресу у зв’язках з Росією і на адресу Росії – у втручанні в їхні вибори. Старт істерії дало досьє, яке зібрав один англієць на прізвище Стіл. Хто він? Звідки – найкраще сказати “черпав” – свої знання? І чому саме це слово є найкращим?
“Російське досьє” для Демократичної партії США підготував колишній, якщо бувають колишні, співробітник британської розвідки Крістофер Стіл. Документ, що породив одну із найважчих політичних криз в історії Америки, виявився одним великим фейком. І про це від самого початку знали ті, хто роздував історію про російське втручанні в американські вибори.
Вашингтонська преса назвала ім’я ключового, засекреченого, інформатора з досьє Стіла. Сам автор стверджував: його головні джерела – високопоставлені кремлівські чиновники.
Але виявилося, що секретні матеріали щодо російського втручання британцеві надав український політолог Ігор Данченко, який живе і працює у Вашингтоні.
“Він насправді виявився взагалі не росіянином, схоже, він живе тут, в Америці. А як ви знаєте, ФБР переконало Конгрес, і засоби масової інформації переконали Конгрес, і в цілому вони переконали американське суспільство, що якимось чином цей Стіл роздобув суперсекретне джерело, про яке ніхто не знав. Ну а тепер виявляється, що він працював у Брукінзькому інституті. Схоже, дуже багато ниточок веде у Брукінгський інститут», – розповідає член Палати представників від Республіканської партії Девін Нуньєс. <…>
Із досьє Крістофера Стіла, 2016 рік: “За повідомленням джерела D, який був присутній на місці, (збочена) поведінка Трампа полягала в тому, що він зняв президентський номер у готелі, де, як він знав, під час свого офіційного візиту в Росію зупинялися президент і місіс Обама (яких він ненавидів) і осквернив ліжко, в якому вони спали, тим, що затягнув туди безліч повій. Готель, як було відомо, контролювався ФСБ, яке записували все, що хотіло, на мікрофони і приховані камери у всіх головних номерах”.
Тепер же з’ясовується, що цей самий “джерело D” не був присутній на місці – ну, тобто в номері з Трампом і повіями, а сидів у Вашингтоні. Більш того, на допиті у ФБР він сам назвав згадані в досьє свідчення нісенітницею. І, до речі, відразу попередив автора досьє, що переказує байки товаришів по чарці, не більше. Але в документі Крістофера Стіла п’яна маячня перетворилася на суперцінну інформацію, що поставила на вуха всю Америку.
The Washington Times цитує сенатора Ліндсі Грема: «Джерело в Росії, яке виявилося не джерелом в Росії, а джерелом у США, сказало Крістоферу Стілу: «Ось що у мене є, це розмови в барах, це чутки, це інсинуації, все це на насправді недостовірно», – і що зробив з цим Крістофер Стіл? Він зробив з цього пригодницький роман, продав його ФБР, а вони використовували його, щоб отримати ордер проти Картера Пейджа».
Автор сюжету Георгій Олісашвілі намагається створити враження, ніби підставою для підозр у тому, що виборчий штаб Трампа незаконно користувався російською допомогою, була всього лише чиясь п’яна балаканина. Насправді ж це зовсім не так.
Ім’я джерела інформації (зовсім не єдиного), використаної у досьє Крістофера Стіла, дійсно розкрито, і з цим пов’язаний скандал, що вибухнув у США. Справа в тому, що в 2017 році ФБР, яке звернулося до Ігоря Данченка для перевірки інформації, пообіцяло йому, що його ім’я не буде розкрито. Але зараз генпрокурор Вільям Барр ухвалив рішення розсекретити звіт щодо його свідчень. В опублікованому звіті ім’я Данченка було приховане, але там виявилося достатньо даних, за якими можна встановити його особу.
Данченко, який їздив до Москви спеціально, щоб добути інформацію для Стіла, не приховував, що частину відомостей отримав від свого джерела під час спільного розпивання спиртного. У свою чергу, і Стіл вказував, що низка епізодів – неперевірена інформація, отримана від джерела, що знаходилося на місці подій (те, що отримав її не особисто Стіл, а Данченко, який працював за його завданням, навряд чи є важливим).
Але найважливіше те, що досьє Стіла, як пише The New York Times, не відіграло жодної ролі у рішенні ФБР розслідувати російські зв’язки Трампа і його оточення; спеціальний прокурор Роберт Мюллер у своїй доповіді також ніде на нього не посилався. Втім, у 2016 році на підставі досьє ФБР ухвалило рішення щодо прослуховування розмов колишнього радника виборчої кампанії Трампа Картера Пейджа, але жодних звинувачень проти нього висунуто не було, а в доповіді Мюллера він згадується лише побіжно.
Генеральний інспектор Мін’юсту Майкл Хоровіц у випущеному в грудні звіті про обґрунтування російського розслідування зазначив, що ФБР припустилося помилки, звернувшись до суду за дозволом на прослуховування Пейджа, оскільки у бюро були підстави сумніватися у достовірності інформації з досьє Стіла. За твердженням Хоровіца, ФБР підозрювало, що Росія навмисно підкинула Стілу дезінформацію, щоб його досьє можна було спростувати. Але так чи інакше, фактично досьє Стіла мало безпосередній стосунок лише до одного з периферійних епізодів розслідування.
Співробітник інституту Брукінгса (відомого американського аналітичного центру, пов’язаного з Демократичною партією) Ігор Данченко – зовсім не «український політолог», він лише народився на території України (тоді це був ще єдиний Радянський Союз). Навчався і жив він у Росії, у нього російське громадянство. Отримавши наукові ступені у двох американських університетах, переїхав до США. Займається дослідженнями політики Росії і пострадянських країн. У 2006 році він привернув до себе увагу, виявивши плагіат у кандидатській дисертації Володимира Путіна.
Говорячи, що розслідування спецпрокурора Мюллера нібито «розсипалося», Олісашвілі явно видає бажане за дійсне. Мюллер дійсно не пред’явив Трампу звинувачення у змові з Росією, але на першому публічному виступі після публікації доповіді так пояснив своє рішення:
«Ми виходили з багаторічної політики Мін’юсту, згідно з якою президента не можуть звинуватити у злочині, поки він обіймає пост, – це неконституційно. Навіть якщо приховати це звинувачення від публіки».
Пізніше, відповідаючи на заяву Трампа про те, що доповідь підтвердила його невинуватість, Мюллер зауважив:
«Якби ми були впевнені в тому, що президент не скоював злочин, ми б так і сказали».
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
