Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
РІА «Новости» опублікувало статтю оглядача Вікторії Никифорової, яка вже не раз потрапляла в поле зору рубрики «Антифейк», під ефектним заголовком «За що американці вбили президента Гаїті». У статті сказано:
«Гучне вбивство президента Гаїті Жовенеля Моїз і його дружини стало головною новиною липня, проте, якщо чесно, нікого особливо не здивувало. Не видавалася дивною і участь у нападі двох американських громадян. І те, що нездатна впоратися з хаосом в країні влади викликала на підмогу американські війська. Гаїті та США пов’язують довгі й непрості відносини. <…>
Незадовго до своєї загибелі Жовенель Моїз вщент розсварився з американською владою. Вашингтон вимагав від нього швидше піти з поста. Моїз стверджував, що його президентський термін іще не скінчився. Мало того, в січні 2020 року він розпустив парламент і останні півтора року керував країною самостійно. Конституція Гаїті, написана під диктовку американців, закріплює верховну владу в країні за парламентом. Восени Моїз планував поправити цей пункт і посилити владу президента.
Весь минулий рік провідні американські політики закликали Моїза призначити президентські і парламентські вибори і здати владу. Провідні американські ЗМІ називали його диктатором. Однак він продовжував гнути свою лінію.
Можливо, все це лише простий збіг. Однак у ніч на 7 липня в резиденцію президента Гаїті увірвалися добре озброєні люди в балаклавах і вельми професійно розстріляли Жовенеля Моїза і його дружину».
Іноземний слід проглядався відразу. Нападники говорили по-іспанськи (Гаїті – франкомовна країна). Сімох кілерів застрелили при затриманні. Дев’ятнадцять осіб вдалося затримати. Двоє з них виявилися американськими громадянами гаїтянського походження.
Розповідали, що вбивці змогли увірватися в резиденцію, назвавшись співробітниками американського агентства з боротьби з наркотиками, проте згодом цю інформацію назвали недостовірною.
Влада Гаїті ознайомила публіку з біографією затриманого Джеймса Солажа. Громадянин США був і сантехніком, і електриком, і професійним військовим, служив у військовій поліції. Він працював охоронцем в канадському посольстві в Порт-о-Пренсі. Потім став захисником дітей і заснував благодійну організацію у Флориді.
На допиті Джеймс Солаж та інший громадянин США – Жозеф Венсан показали, що організовував вбивство чоловік на ім’я Майк, який гаїтянцям вочевидь не був, оскільки говорив тільки по-англійськи й по-іспанськи.
Ми не збираємося стверджувати, що найманці, які вбили Моїза, отримали наказ із Вашингтона. У президента вистачало ворогів і всередині країни, а вирішувати питання тут звикли виключно “за поняттями”.
Докази, що вказують на «американський слід», видаються, прямо скажемо, не дуже переконливими: другі паспорти двох учасників нападу та якийсь організатор Майк, що говорить по-іспанськи і по-англійськи. Щоправда, влада Гаїті вже встановила: головним організатором вбивства був гаїтянин Крістіан Еммануель Санон, який жив останнім часом у США. Очільник поліції Гаїті повідомив:
«Він прибув на приватному літаку в червні з політичними цілями і зв’язався з приватною охоронною фірмою для того, щоб завербувати людей, які вчинили цей акт».
Фірму, яку найняв Санон, вже названо: це венесуельська компанія CTU, що базується у Флориді, де жив Санон. Певно, згаданий Майк мав відношення до цієї фірми. І, схоже, зв’язок вбивць президента з США цим і обмежується. Але очевидно, що Флорида – одне з найбільш привабливих місць, де може оселитися гаїтянин, розбагатівши: в його власній країні життя не дуже комфортне.
Що ж до американських ЗМІ, які називали Моїза диктатором, то як ще називати президента, який розпустив парламент, встановив одноосібне правління, заодно підредагувавши термін так, щоб вийшло, що він іще не закінчився, і збирається змінити конституцію в бік безмежної президентської влади?
Але у Никифорової є козир – історія американського втручання у справи Гаїті:
«”Острів невезіння”давно став класичним прикладом failed state (держави, що не відбулася). Лідерів Гаїті регулярно скидали в ході військових переворотів, а також відправляли на той світ. Початок традиції поклав іще перший президент країни в 1806 році: після неповних двох років правління громадяни буквально порвали його на частини. <…>
З 1915 року територію Гаїті взяли під контроль американці, висадивши там війська. Місцеві фермери злякалися, що у них заберуть землю, і підняли повстання. Його було потоплено в крові. Американці вбили тисячі гаїтян, стратили обраного народом лідера країни Шарлеманя Перальта і поставили свого президента. Заодно забрали у фермерів їхні землі. <…>
Десятиліттями, незважаючи на всі свої звірства, сиділа на американських багнетах легендарна династія Дювальє. Тато Док і його синок Бебі Док влаштували справжній геноцид своїм співгромадянам, однак справно обслуговували бізнес-інтереси американських компаній і тому залишалися непотоплюваними.
У 1991 році гаїтянцям нав’язали у президенти іще одного садиста – Жана-Бертрана Арістіда. Знову тортури, страти, вбивства без суду опонентів, знову війна проти власного народу. Доведене до відчаю населення не раз намагалося скинути президента. Але на виручку йому щоразу прилітали американські спецпризначенці.
Тільки в 2004 році Арістід набрид Вашингтону. За ним знову прилетіли десантники, але цього разу вивезли його із країни і заслали в Центрально-Африканську Республіку. В такому ось стилі вже понад сотню років здійснюється зовнішнє управління Республікою Гаїті.
На цьому тлі розстріл президента Моїза видається сумним, але, на жаль, закономірним. Така доля багатьох країн, які числяться суверенними, однак фактично є протекторатами США. <…>
Однак за нинішній хаос у Гаїті – найбіднішої країни у світі – Штати несуть пряму відповідальність. Понад століття ця держава перебуває в зоні їх впливу. Економіка її зруйнована дощенту, самостійної політики держава проводити не може. Ну, яка тут самостійність, коли тільки що не так – і лідеру прилітають “сім кульок, як в Сараєво”»?
Уявлення Никифорової про історію Гаїті досить своєрідні. У цій країні влада дійсно багато разів змінювалася в результаті військових переворотів і народних заворушень. Але Жовенель Моїз – всього лише другий за всю історію країни убитий президент, тож цитата із «Бравого солдата Швейка» про сім кульок тут навряд чи доречна.
Убитий у 1806 році Жан-Жак Дессалін президентом не був. Він був лідером повстання проти французьких колонізаторів, після приходу до влади проголосив себе спочатку довічним генерал-губернатором, а потім імператором Жаком I. Убили його колишні соратники по революційній боротьбі, один із яких – Анрі Крістоф оголосив себе королем Гаїті Анрі I. Він, у свою чергу, через 14 років застрелився, коли заколотники взяли в облогу його палац. Втім, до всіх цих кривавих подій США не мали ніякого стосунку; в ті роки молодій північноамериканській державі було не до експансії в Карибському басейні.
Перше вбивство президента Гаїті сталося у 1915 році. Президент Вільбрет Гійом Сан віддав розпорядження про страту 167 політв’язнів, в тому числі поваленого президента Ореста Замора. Після цього піднялося народне повстання, Сан спробував сховатися у французькому посольстві, але повсталі увірвалися туди; натовп буквально розірвав президента. Після цього країна занурилася в хаос, в ній не було практично ніякої державної влади, і в цій ситуації президент США Вудро Вільсон, побоюючись, що Гаїті може стати легкою здобиччю для Німеччини (йшла Перша світова війна), наказав захопити столицю Порт-о-Пренс .
Так розпочалася 19-річна американська окупація Гаїті. Після цього державні перевороти в країні не стали рідкісними, але до 2021 року обходилися без вбивств лідерів. Американці справді стратили Шарлеманя Перальта, однак він не був державним лідером і ніким не був обраний, та й у виборах ніколи не брав участі. Перальт був професійним військовим, командувачем військовим округом. У 1915 році він підняв заколот проти американської окупації, чотири роки вів повстанську війну, намагався скинути проамериканського президента Філіпа Дартігенава. У 1919 році потрапив в засідку і був страчений; американці ставилися до нього як до ватажка банди. Зараз гаїтяни вшановують Перальта як національного героя.
Через деякий після виведення американських військ в 1939 році сталося ще кілька переворотів, в які США не втручалися. У 1957 році на виборах переміг Франсуа Дювальє, згодом він оголосив себе довічним президентом і утримував владу до своєї смерті в 1971 році. Під час його правління США виділяли Гаїті економічну допомогу, але навряд чи одного з найодіозніших диктаторів XX століття можна вважати американською маріонеткою. Дювальє, який називав себе чаклуном вуду і навіть самим бароном Суботою, повелителем мертвих, одного разу публічно провів ритуал, поколовши голками ляльку, що зображувала президента США Джона Кеннеді, а пізніше стверджував, що загибель Кеннеді – результат його магії. Проте адміністрація Ліндона Джонсона й далі надавали економічну допомогу Гаїті, побоюючись, що інакше країна може опинитися в зоні радянського впливу.
Син Франсуа Дювальє Жан-Клод, який правив після свого батька, також призначивши себе довічним президентом, був повалений в результаті народного повстання, що спалахнуло після того, як він віддав армії наказ розстріляти демонстрацію протесту. Очевидно, в ці події американці не втручалися.
Президент Жан-Бертран Арістід, який набув популярності як проповідник і закликав до боротьби з диктатурою, був у 1990 році обраний на загальних виборах, набравши 67% голосів. У 1991 році, через півроку після інавгурації, він був зміщений у результаті військового перевороту і втік до Венесуели. У 1994 році США, погрожуючи інтервенцією, почали вимагати від військової хунти залишити владу; Арістід повернувся в країну як законний президент, але від терміну, на який він був обраний, залишалося лише близько року. Після закінчення терміну Арістід пішов у відставку. Це, мабуть, був перший після закінчення окупації випадок втручання США в гаїтянську внутрішню політику, але полягав він всього лише у вимозі відновлення конституційного порядку. У 2000 році Арістід знову був обраний президентом, але швидко втратив популярність через авторитарні методи правління і корупцію. У країні розпочалося народне повстання, опозиція зайняла практично всю територію Гаїті, окрім столиці. У цій ситуації Арістід за допомогою США втік до Центрально-Африканської республіки; він стверджував, що його схопили американські військові й насильно вивезли в ЦАР на військовому літаку. У 2011 році Арістід повернувся на Гаїті, брав участь в політичній боротьбі, але без особливого успіху.
Тож Никифорова, згадуючи «сім кульок», як мінімум сильно перебільшує. Зате у неї заготовлений ударний фінал:
«За яку країну в наш час не візьмуться Штати, вони неминуче роблять з неї Гаїті. Ті ж злидні й безвихідь, той же розгул криміналу, і за всім цим постапокаліпсисом наглядає посол США, що ставить на царство своїх кандидатів.
Погляньте на Албанію, Македонію, Грузію, Румунію, погляньте на… гаразд, не будемо про Україну. З усіма ними розібралися за латиноамериканським сценарієм. Зануривши країну в хаос, єдиний народ технічно розкололи на розгодовані, цинічні еліти й народні маси, що стрімко убожіють. Тільки в рідкісних випадках залишки радянської цивілізованості дали змогу обійтися без громадянської війни».
Абсолютно неможливо зрозуміти, до чого тут Румунія, член Євросоюзу, де ВВП на душу населення хоч і низький за мірками ЄС, але все-таки вищий, ніж у Росії. Та й інші названі авторкою країни якось не дуже підходять на роль прикладів злиднів і безвиході.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
