Джерело: The Insider
Російські «Вести» у матеріалі під заголовком «Американіст Бенедиктов розповів про плани США щодо досягнення світового панування» розповідають:
«Стратегія США полягає в тому, щоб дати своїм можливим суперникам конфліктувати між собою, щоб „розчистити“ собі шлях до світового панування. Такою думкою з ІС „Вести“ поділився американіст, автор політичної біографії Дональда Трампа „Чорний лебідь“ Кирило Бенедиктов.
Він додав, що американці можуть продавати зброю обом сторонам конфлікту для її затягування.
“Стратегія Сполучених Штатів полягає в тому, щоб дати можливість потенційним суперникам за світове панування ослаблювати один одного у війні, спостерігати за цим збоку, продавати зброю, можливо, одній стороні конфлікту, можливо, всім сторонам конфлікту – це залежить від конкретної ситуації. І на фінальному етапі втрутитися на боці переможця, який вже визначився”.
Американіст нагадав, що Вашингтон уже чинив так у двох світових війнах».
В історії був лише один приклад, коли США одночасно надавали військову допомогу обом воюючим сторонам, та й то із застереженням. У ірано-іракській війні 1980-1988 років США зробили ставку на саддамівський Ірак як противагу Ірану. Прямих поставок американської зброї Іраку не було, але йому надавали розвіддані й дозволили експорт технологій подвійного призначення.
Водночас Ірану за посередництва Ізраїлю в обхід ембарго таємно продавали зброю, зокрема, протитанкові ракети TOW. Коли це розкрилося, у США вибухнув великий політичний скандал, відомий як «Іран – контрас» або «Ірангейт». Було винесено кілька обвинувальних вироків, але 1992 року президент Буш-старший помилував фігурантів справи.
Таємні поставки зброї Ірану не мали на меті підтримувати баланс між воюючими сторонами та затягувати війну. Це був багато в чому вимушений захід для звільнення американських заручників у Лівані. Крім того, адміністрація Рейгана в обхід заборони Конгресу спрямовувала отримані від Ірану гроші на підтримку озброєної опозиції, яка боролася проти прорадянського режиму в Нікарагуа.
Були випадки, коли обидві сторони воювали одна проти одної американською зброєю, як, наприклад, Індія та Пакистан у 1965 році. Але зброю було поставлено до війни, а після початку бойових дій США ввели ембарго на продаж зброї обом сторонам.
Що ж до світових воєн, то в Першу США справді вступили досить пізно, у квітні 1917 року. До кінця війни залишалося менше півтора року. Але не можна стверджувати, що на той час перевага союзників вже стала очевидною.
Західний фронт був у глибокому позиційному глухому куті, жодна зі сторін не могла домогтися вирішального прориву. Французька армія готувала великий наступ, що увійшов в історію як «бійня Нівеля» (квітень-травень 1917); він закінчився важким провалом і масовими солдатськими бунтами. Після цього французи надовго перейшли до оборони.
У Росії щойно відбулася Лютнева революція, армія почала розкладатися, дисципліна падала, німецькі війська на Східному фронті наступали. У червні провалом закінчилася спроба російського наступу в Галичині та Румунії. У вересні 1917 року німці взяли Ригу, а в березні 1918 Росія взагалі вийшла з війни, підписавши з Німеччиною сепаратний Брестський мир і тим самим давши їй можливість перекинути війська на Західний фронт.
США вступили у війну у ситуації, коли Німеччина перейшла до необмеженої підводної війни, тобто стала топити без попередження пасажирські та торговельні судна. У березні 1917 року було потоплено кілька американських торгових суден. У той же час британська розвідка перехопила і передала США телеграму, яку міністр закордонних справ Німеччини направив послу в Мексиці: Німеччина запропонувала Мексиці створити військовий союз, щоб у разі вступу США у війну на боці Антанти Мексика напала на США; Німеччина пообіцяла Мексиці сприяння у поверненні втрачених у XIX столітті територій — Аризони, Нью-Мексико та Техасу. Зрештою, США мали торговельні зв’язки з країнами Антанти, перемога Німеччини загрожувала американським банкам і промисловості величезними втратами.
У Другу світову війну США вступили після нападу Японії у грудні 1941 року. 7 грудня японська авіація завдала раптового удару по американській військово-морській базі Перл-Харбор на Гаваях. Загинули 2403 американці, було потоплено або пошкоджено 8 лінкорів, знищено 188 літаків. 8 грудня президент Франклін Рузвельт виступив у Конгресі зі знаменитою промовою («День, який увійде в історію як день ганьби») і запросив оголошення війни Японії. Конгрес майже одноголосно (за одного голосу проти) оголосив війну. 11 грудня Німеччина та Італія (союзники Японії за Троїстим пактом) оголосили війну США. Того ж дня США відповіли оголошенням війни їм.
До цього США зберігали воєнний нейтралітет, але підтримували антигітлерівську коаліцію: надавали допомогу Великій Британії та СРСР за програмою ленд-лізу, ввели економічні санкції проти Японії, американські кораблі в Атлантичному океані діяли проти німецьких підводних човнів (це іноді називають неоголошеною морською війною). Президент Рузвельт від самого початку був прихильником активної допомоги антигітлерівській коаліції, але ізоляціоністські настрої в американському суспільстві та в Конгресі були досить сильними; все змінив Перл-Гарбор.
Джерело: The Insider
