Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
Випуск програми «Вести недели» (укр. «Вісті тижня»), що вийшов у день виборів Президента України, виявився ледь не наполовину присвяченим цій країні. Один за одним сюжети різних кореспондентів розповідали про те, які погані там справи. Так, шеф європейського бюро «Вести недели» Михайло Антонов у своєму сюжеті говорить про розчарування європейських політиків у новій українській державності, яка склалася після скинення президента Віктора Януковича:
«Україна сьогодні, схоже, далі від Євросоюзу, ніж була навіть у часи Януковича. Зафіксований у Конституції курс на вступ у НАТО – як морквина, за якою віслючкові бігти цілу вічність».
Цю ідею в сюжеті мали підтверджувати заяви європейських політиків. От тільки список тих, хто погодився дати коментарі виданню, має не занадто солідний вигляд.
Першим у ньому опинився лідер фракції «лівих» у Бундестазі Дітмар Барч, який розкритикував українську владу за корупцію. Нічого несподіваного тут немає: німецькі «ліві» вирізняються проросійськими поглядами й виступають за скасування санкцій у відношенні Росії, запроваджених Євросоюзом у зв’язку з подіями в Україні. Тому цілком прогнозованим стало те, що депутата, який дав інтерв’ю виданню, цікавила корупція в Україні, а не в Росії.
Втім, Барч – радикальний опозиціонер, і на політику Німеччини та Євросоюзу реального впливу він не має. Подивимося ж, яких іще політиків знайшов для підтвердження своєї тези Антонов.
Наступним у сюжеті з’явився добре знайомий російським телеглядачам (і трохи гірше – німецьким) політолог Александр Рар. Цей радник керівника «Газпрому», почесний професор МГИМО (укр. МДІМВ) і член Валдайського клубу, що без акценту говорить російською, зауважив, що в німецькій пресі немає хвалебних статей про Петра Порошенка, а спостерігачі, які побували в Україні, розповідають про численний протестний електорат. Якщо говорити про протестний електорат, то тут він ніякої Америки не відкрив: саме протестним настроям і зобов’язаний своєю популярністю лідер президентської гонки Володимир Зеленський. А от щодо німецької преси Рар явно покривив душею: доброзичливих по відношенню до Президента України публікацій тут не бракує. Так, одна з найбільших німецьких газет Frankfurter Allgemeine Zeitung у недавній статті про українські вибори вказує на успішні реформи, проведені Порошенком, і його заслуги у стабілізації економіки, хоча й зауважує, що в країні в нього багато супротивників.
Але Рара взагалі не можна вважати німецьким політиком, він не має стосунку ні до органів державної влади, ні до партій і широко відомий як лобіст інтересів Росії. А от титули третього учасника сюжету, Віллі Віммера, звучать солідно: екс-депутат Бундестагу й колишній віце-президент ОБСЄ. Говорить Віммер таке:
«У нас немає бажання мати що-небудь спільне з українською корупцією, олігархами, нацистськими батальйонами. Американці переламають зуби об європейську позицію в цьому питанні. Коли я чую повідомлення з ОБСЄ про Україну, про внутрішній стан країни, у мене волосся стає дибки. Це держава, що не може виконувати свої функції. Я не стверджую, що ми ідеальні, однак якщо порівняти Україну із західноєвропейськими державами або країнами континенту, то залишається лише промовчати».
Щоправда, виявляється, що «Вести недели» для солідності трохи підвищили його у званні: насправді Віммер був віце-президентом не ОБСЄ, а Парламентської асамблеї ОБСЄ. Займав він цю посаду до 2000 року, після цього до 2009 року залишався депутатом Бундестагу, але потім пішов із великої політики . Після Євромайдану різко виступив проти політики Заходу у відношенні України, вважаючи, що підтримка нової влади країни розколює Європу. Постійно співпрацює з німецькою редакцією російського сайту Sputnik; тільки за перших три місяці 2019 року написав для нього 12 статей.
Таким чином, для підтвердження своєї тези про те, що Європа відвертається від української влади, Антонов не знайшов нікого, крім радикального лівака-опозиціонера, відомого лобіста інтересів Росії та постійного автора російського пропагандистського сайту, а також одного депутата Європарламенту з Польщі, що представляє маловідому партію «Свобода».
В іншому сюжеті з того ж випуску «Вести недели» кореспондент Олена Єрофеєва розповідає:
«Донбас Порошенка не вибирав. Але в державному реєстрі виборців їхні дані є дотепер. У день виборів вони могли б перейти кордон і віддати свій голос, але майбутнє чужої країни їх зовсім не цікавить. Але Порошенко їхніми голосами не гидує – ні живими, ні мертвими. Так, у виборчих списках опинився Олександр Захарченко, що загинув у серпні минулого року, – теракт організували спецслужби України. І комбат Михайло Толстих – позивний Гіві».
Коментує це колишній прем’єр-міністр Микола Азаров:
«Це пов’язано насамперед з установкою Порошенка, з установкою його штабу на максимальне включення до виборчих списків осіб, які точно не проголосують, вони точно не прийдуть, а значить, їхні голоси можна спокійно використовувати, вкинувши їх у бюлетені».
Кореспондентові й екс-прем’єрові, вочевидь, не спало на думку, що український виборчком просто не мав права вчинити інакше: ті жителі Донбасу, які не подали заяв про відмову від українського громадянства, вважаються громадянами країни й за законом мають бути внесені до виборчих списків. Що ж стосується людей, які померли на територіях, не контрольованих українською владою, у тому числі Захарченка й Гіві, то їхня смерть не зареєстрована визнаними Україною офіційними органами, а отже, немає й формальних підстав для виключення їх зі списків.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
