Джерело: блог Ігоря Яковенка

Відповідаючи на запитання кореспондента ABC Джорджа Стефанопулоса: «Ви знаєте Володимира Путіна, ви думаєте, він – убивця?», – президент США Байден відповів: «так, я так думаю». На відміну від Трампа, який на аналогічне запитання почав викручуватися, мовляв, усі ми вбивці, а Путіна він поважає, Байден сказав правду, відповівши, нарешті, прямо і чесно на питання «ху із містер Путін?».

Ці слова Байдена мають миттєві і довгострокові наслідки.

Серед миттєвих – падіння рубля і пароксизми щастя, в яких забилася кремлівська інформаційна та політична обслуга. Обидва ці наслідки настали стрімко і одночасно разом із відкликанням посла Росії у Вашингтоні до Москви для консультацій.

«Заява Байдена – це просто тріумф політичного маразму США і вікової деменції їхнього керівника», – миттєво поділився своєю експертною думкою секретар генради партії «Единая Россия» і перший віце-спікер Ради Федерації Андрій Турчак.

«Байден знову забув прийняти таблетки, або перезбудився», – так розпочала вечірню програму «60 минут» від 17.03.2021 Ольга Скабєєва. Її напарник Євген Попов вирішив процитувати Турчака щодо «тріумфу політичного маразму» і «деменції».

Після чого всі в студії зійшлися на тому, що це «червона лінія» і взялися мізкувати, чим повинна відповісти Росія.

«Військовий експерт» Ігор Коротченко пояснив, що «помста – це така страва, яку слід подавати холодною» і запропонував «збільшити число російських резидентур у США». Відповідаючи на запитання про сенс цього заходу, «експерт» Коротченко відрубав з усією солдатською прямотою: «щоб ми їх тримали за вим’я!». Можливо, «експерт» Коротченко при найближчому розгляді не зміг виявити молочні залози у Сполучених Штатів, можливо, йому здалася така відповідь недостатньо радикальною, але, поміркувавши, він зажадав, щоб «Росія здійснювала спільне з Китаєм ядерне планування проти США». На що ведучий Попов запитав: «Чи не простіше Аляску забрати?».

Надзвичайна легкість думок, завжди притаманна російським депутатам, після слів Байдена зросла неймовірно. Їхні думки миттєво перетворилися на пушинки, а точніше, на мильні бульбашки, які абсолютно проти своєї волі вилітають з їхніх ротів і так само несподівано зникають із тихим шелестом. Депутат Держдуми Журавльов почав із того, що повідомив всім громадянам США, що «якщо у вас дебіл при владі, значить ви всі дебіли». Після чого поцікавився у американського народу: «Ви що, придурки, правда, думаєте, що з нами так можна і ми не відповімо?». На що єхидний ведучий Попов одразу ж запитав: «Але як? Ракети на Кубі?». На що депутат Журавльов миттєво відповів: «Чому ні?».

Але найвищу легкість думок продемонстрував віце-спікер Держдуми Петро Толстой. Він категорично відкинув усілякі дрібниці, на кшталт економічних санкцій проти США. «Росія завжди відповідає по-крупному», – проголосив депутат – антисеміт Толстой. І уточнив: «Двічі вони на нас поперли, і одного разу ми закінчили відповідати в Парижі, іншого разу – в Берліні».

Мрії про світову ядерну війну, яка в трактуванні Путіна для росіян закінчиться чомусь потраплянням до раю, а у хворій уяві кремлівської обслуги завершиться якимось чарівним тріумфом у Вашингтоні, вже досить давно є одним із центральних сюжетів російського державного телебачення, але після слів Байдена це марення перетворилося на хворобливу манію.

«Це означає – війна!» – радісно закричав Соловйов, починаючи свій «Вечер» від 17.03.2021. І тут же загрозливо пообіцяв: «Нам належить відповісти і відповісти дуже й дуже жорстко!».

До обговорення підключився режисер Карен Шахназаров та сходу зобразив сценарій антиутопії: «Що можна уявити, якщо вони в черговий раз виграють холодну війну? Та тут концтабори будуть! Із вівчарками!».

«Це означає, що вони на нашій країні малюють мішень!» – нагнав жаху Соловйов.

Світлана Журова, ковзанярка і за сумісництвом депутатка Держдуми повідомила, що слова Байдена, який назвав Путіна вбивцею, є «бездоказовими» і за це президенту США «загрожує кримінальне переслідування». Не можна виключити, що який-небудь Басманний суд заочно засудить Байдена за статтею 128 КК РФ і дасть президенту США «п’ятірочку», звинувативши його в «наклепі». Щоправда, при цьому важко буде уникнути того, що хто-небудь з адвокатів візьме на себе захист Байдена і виголосить увесь список вбивств, до яких Путін має прямий стосунок, включаючи вбивства в Чечні, Грузії, Україні, Сирії, вибухи будинків у Росії, вбивства заручників у Норд-Ості і Беслані, вбивства політичних опонентів в Росії і за кордоном, збитий пасажирський Боїнг та багато іншого.

75 років тому, 5 березня 1946 року прозвучала Фултонська промова Вінстона Черчилля, яка поклала початок Холодній війні. Черчилль говорив 15 хвилин, 48 секунд і його промова містила розгорнутий аналіз причин, з яких Радянський Союз, учорашній партнер по Антигітлерівській коаліції, перетворився на джерело загрози для вільного світу.

Байденівське «угу» у відповідь на запитання, чи вважає він Путіна вбивцею, тривало секунду, але, цілком можливо, матиме схожі наслідки.

Прямої аналогії з попередньою Холодною війною, природно, немає. Оскільки путінська Росія не може протиставити Заходу альтернативний проект майбутнього, загорнутий в альтернативну ідеологічну упаковку. Нічого цього ані сам Путін, ані його обслуга народити не в змозі, хоча вже давно намагаються і тужаться. Йдеться про початок своєрідної ціннісної Холодної війни, в якій з одного боку виступає Захід, у якого, незважаючи на чергову (вже котру за рахунком в історії!) кризу ідеології і цінностей, ця ідеологія і ці цінності є, а з іншого боку – путінська Росія, у якої немає ні того, ні іншого, зате є міфологія, ядром якої є побєдобесіє і антизахідництво.

Жодних шансів щось реальне протиставити Заходу у відповідь на слова Байдена у путінської Росії немає. Тавро вбивці поставлено. Дипломатія з вбивцею тепер перетворилася на проблему для будь-якої країни Заходу. Єдина відповідь – це удар по російській опозиції. У соціальних мережах вже пишуть, що у Воронежі оголошений червоний рівень небезпеки, а деякі російські міста планують вступ до НАТО. Втім, жартувати на теми того, що відбувається в Росії, хочеться все менше і менше …

Джерело: блог Ігоря Яковенка