Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
На щорічній великій пресконференції один з учасників запитав Володимира Путіна, які книги той читає своїм онукам. Путін відповів, що, наприклад, казки Маршака, а потім, заходившись розмірковувати про дитячу літературу, зауважив: «Казки у нас дуже хороші». Під час тієї ж пресконференції Путін сам не раз проявив неабияку майстерність казкаря.
1. Про отруєння Олексія Навального
Тепер щодо пацієнта в берлінській клініці. Я вже говорив із цього приводу неодноразово, можу тільки деякі речі повторити. Я знаю, Пєсков, до речі, мені вчора тільки сказав про останні вигадки щодо цього з приводу даних наших спецслужбистів і так далі. Слухайте, ми чудово розуміємо, що це таке. І в першому, і в цьому випадку це легалізація. Це не якесь розслідування, це легалізація матеріалів американських спецслужб.
А що, ми не знаємо, що вони локацію відстежують, чи що? Наші спецслужби добре це розуміють і знають це. І знають співробітники ФСБ та інших спеціальних органів і користуються телефонами там, де вважають за потрібне не приховувати ні свого місця перебування, і так далі. Але якщо це так – а це так, я вас запевняю, – це значить, що ось цей пацієнт берлінської клініки користується підтримкою спецслужб, США в даному випадку. А якщо це правильно, тоді це цікаво, тоді спецслужби, звичайно, повинні за ним приглядати. Але це зовсім не означає, що його труїти потрібно. Кому ж він потрібен? Якби вже хотіли, напевно, довели б до кінця.
Заперечувати правдивість даних про переміщення по Росії хіміків і лікарів із ФСБ, що дивним чином збігалися з поїздками Навального, починаючи з 2017 року, коли він намагався балотуватися ц президенти Росії, Путін не став, він лише приписав їх американським спецслужбам. Насправді команда розслідувачів Bellingcat і The Insider встановила це на підставі телефонних білінгів та інформації про продані авіаквитки.
А висновок Путіна про те, що «пацієнт берлінської клініки» (ім’я Навального Путін, як і раніше, вимовляти відмовляється) користується підтримкою спецслужб США, не ґрунтується взагалі ні на чому. У публікації The New York Times повідомлялося, що джерело в німецькій розвідці підтвердило правильність імен людей, названих The Insider і Bellingcat, причетних до отруєння Навального, але це говорить лише про те, що іноземні розвідки цікавляться співробітниками ФСБ, які мають справу з хімічною зброєю. В останньому немає нічого дивного.
2. Про тестування на коронавірус і вакцини
Росія входить до трійки світових лідерів із тестування, а, на думку ВООЗ, один зі способів подолання труднощів, пов’язаних з поширенням інфекції, – це масове тестування. <…> Росія виявилася першою країною в світі, яка винайшла, так можна сказати, і почала виробляти вакцину – і Наукового центру імені Гамалії, й Новосибірського центру «Вектор».
Насправді, згідно з підтримуваними англомовною Вікіпедією щоденними відомостями на основі національних даних кожної країни, за абсолютною кількістю тестів на коронавірус Росія займає 4 місце після США, Китаю та Індії. За кількістю ж тестів на мільйон населення Росія на 17 місці; лідирують тут Фарерські Острови (автономна територія в складі Данії), Люксембург, ОАЕ, Данія і Андорра. Попереду Росії за цим показником і такі країни, як Ізраїль, Велика Британія, США.
Першою в світі зареєстрованою та схваленою до виробництва вакциною проти коронавірусу стала китайська, розроблена компанією CanSino Biologics. 25 червня 2020 року вона була схвалена для вакцинації військовослужбовців. Втім, це було екстрене рішення, на той час вакцина ще не пройшла третьої фази випробувань. 16 листопада американська фармацевтична компанія Moderna опублікувала результати попереднього аналізу третьої, заключної фази випробувань своєї вакцини. 18 листопада таке ж повідомлення зробили німецька компанія BioNTech і американська Phizer, які спільно створили вакцину. Російський Національний дослідницький центр епідеміології та мікробіології ім. Гамалії опублікував проміжні результати ще не завершеної третьої фази випробувань своєї вакцини «Гам-Ковід-Вак» (вона ж «Супутник-V») 23 листопада. Третя фаза випробувань вакцини «ЕпіВакКорона», розробленої новосибірським науковим центром «Вектор», триває, але з 11 грудня вакцину вже введено в цивільний обіг.
3. Про справу Івана Сафронова
З відкритих джерел він брав інформацію чи не з відритих – це слідство має розібратися. Адже його судять не за його журналістську діяльність. <…> Він же не якийсь журналіст-дисидент, який бореться з владою, а за це його притиснули, хапають і садять в тюрму. Це ж ніяк не пов’язано з його професійною журналістською діяльністю, а пов’язано з досить тривалим періодом його роботи і в рамках помічника чи радника Рогозіна, коли він в уряді працював, і в Роскосмосі працював.
Тут Путін повторює свою тезу, озвучену тиждень тому на засіданні РПЛ. Але це відверта неправда, яку прессекретар Дмитро Пєсков уже пояснював «обмовкою, що не змінює загального сенсу». Сафронов не був ані помічником, ані радником Рогозіна, коли той працював в уряді. Рогозін займав посаду віцепрем’єра в 2011-2018 роках. Сафронов весь цей час працював у «Комерсанті», звідки пішов в 2019 році. Радником гендиректора «Роскосмосу» Рогозіна він став тільки у травні 2020 року, а 7 липня був заарештований, тож «тривалий період» роботи з Рогозіним, про який говорить Путін, тривав не більше ніж два місяці. Звинувачують же Сафронова в тому, що він передав співробітникові чеської розвідки певні секретні дані в 2017 році, тобто задовго до початку роботи в «Роскосмосі».
4. Про придністровське врегулювання
Ми давно чуємо від представників різних західних країн, що ми повинні вивести наш миротворчий контингент [із Придністров’я]. <…> Загалом ми за те, щоб вивести – як тільки дозріє відповідна обстановка, як тільки буде налагоджено нормальний діалог між Придністров’ям і рештою Молдови. <…> Ми за це, і ми були вже близькі зовсім із колишнім президентом Вороніним до цього, але в останній момент представники західних країн на нього натиснули, він відмовився, відійшов від колишніх домовленостей, і вирішення придністровського питання було відкладено на невизначений термін.
Путін говорить про події листопада 2003 року, коли в останній момент зірвалося підписання так званого меморандуму Козака, згідно з яким Молдова мала стати федеративною державою з особливим статусом Придністров’я і Гагаузії, а Росія як гарант врегулювання отримувала право розмістити на території Придністров’я свої війська.
У 2005 році радник Вороніна Марк Ткачук в «Комерсанті» розповів про обставини підготовки і зриву підписання меморандуму:
У ніч непідписання меморандуму я перебував у кабінеті президента Молдови разом з Дмитром Козаком, прем’єр-міністром і тодішнім лідером нашої парламентської фракції. Рішення вже було прийнято, останні слова вимовлені. Ніхто не називав себе обманщиком, не каявся і не просив вибачення. Всі розуміли, що відбувається щось жахливе і що запобігти цьому жахливому вже неможливо. Нарешті Воронін зателефонував Путіну і сказав: «Володимире Володимировичу, ми не готові. Без пункту про збереження військової присутності – будь ласка, а в такому вигляді – ні. Нас ніде не зрозуміють ». Путін попросив до телефону Козака, сказав йому щось коротко. Козак поклав слухавку і попрощався з присутніми. Я вийшов його провести. Сталася катастрофа. Справжня катастрофа. Дійти до такої катастрофи треба було ще зуміти. <…>
Поряд із планом власне внутрішньополітичної підтримки передбачалася активна міжнародна підтримка документа. Дмитро Миколайович гарантував підтримку меморандуму з боку тодішнього голови ОБСЄ Яапа де Хоопа Схеффера. Також гарантувалася підтримка з боку ЄС і США, генерального секретаря Ради Європи Вальтера Швіммера. Козак дав тверді усні гарантії того, що все, в принципі, вже обговорено. Ми навіть торкнулися того, що ось, наприклад, в понеділок у Москві буде помічник держсекретаря США Елізабет Джонс і вже вона, за словами Козака, дасть мало не першу позитивну оцінку документу. Сьогодні все це видається смішним. Такі надії й такі ілюзії могли допускати дуже наївні політики. Але ми виявилися саме такими і вірили, що Росія дійсно веде паралельну роботу зі своїми західними партнерами. Незліченну кількість разів Воронін повторював, що без такої гарантованої підтримки годі навіть намагатися просувати цей документ. Але Вороніну обіцяли. І Вороніна обдурили.
Документ, як висловлюються наші російські колеги, неодноразово парафувати. Але ніхто не хоче зараз в російському МЗС згадувати, що кожен новий розчерк воронінського пера під текстом меморандуму супроводжувався усним коментарем Дмитра Миколайовича приблизно такого змісту: «Ви це викресліть, це впишіть, а потім, після внесення документа, ми все переграємо, ось із цим потрібно зараз погодитися для того, щоб погодилися придністровці, а потім, перед офіційним підписанням, ми зробимо так, щоб вони відмовилися». Таким коментарем супроводжувалися і несподівана зміна позицій придністровської сторони щодо влаштування верхньої палати майбутнього парламенту, що запроваджувала в Молдові режим апартеїду і робила державу абсолютно некерованою, і позиції щодо російської мови та військово-гарантійної операції.
Від самого початку всі ті, хто працював з молдавської сторони над підготовкою тексту документа, були свято впевнені в тому, що ні про яку військову присутність Росії не йдеться. У документі про це не було ні слова. Та й навіщо воно було потрібно? Ніхто стріляти один в одного не збирався і не збирається досі. У всіх ще були на слуху слова Путіна, сказані ним під час підписання базового договору з Молдовою: «Росії військова база в Молдові не потрібна». Але ось Дмитро Миколайович черговий раз заходить у кабінет до Вороніна і знову щось там парафує: «Володимире Миколайовичу, фразу “до 2030 року” перекресліть на “до 2020”, розпишіться внизу». Воронін засміявся й зі змовницьким виглядом запитав Козака: «Цікаво, як Смирнов <на той час президент самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки. – The Insider> до всього цього поставиться?» Козак відповів йому такою самою змовницькою посмішкою. Ми вийшли із президентського кабінету. Я знав, що у відомому мені до зубного болю тексті меморандуму немає ніяких подібних дат і цифр. Я прямо запитав Козака: про що це мова, чи не про військову присутність? «Та це дрібниці, – сказав Дмитро Миколайович, – читайте». Я прочитав – ішлося про військово-гарантійну присутність Росії до 2020 року. «Не хвилюйтеся, насправді йдеться всього лише про трирічну миротворчу операцію в форматі Росія – ЄС, а це все – так, для того, щоб придністровці не пручалися». Я на мить перейнявся глибиною задуму і масштабною грою великих світу цього, але в мене з’явилося відчуття, що все закінчиться дуже погано. Вранці я запитав Вороніна, що він думає про цю статтю в меморандумі. Воронін відповів те ж саме, що я почув напередодні від Козака: «Потрібно домогтися довіри придністровців. Росія вже про все домовилася з ЄС. Операція триватиме всього лише три роки». Загалом, так Вороніну обіцяли. І Вороніна обдурили.
Меморандум було внесено. Опубліковано. Ніяких військових статей у тексті. Ми готували бадьорі коментарі. Але ОБСЄ, США, ЄС, Рада Європи як води в рот набрали. Жодного коментаря. Воронін щодня запитує про міжнародну реакцію на події, але її просто немає. Нарешті приїжджає Козак. Воронін його запитує: «Дмитре Миколайовичу, де міжнародна підтримка?» І тут Козак відповідає: «Та буде реакція, підпишемо документ, і все буде добре, адже головне, щоб сторони домовилися, а сторони домовилися». Воронін не любить, коли з ним починають грати в такі складні ігри. «Що значить “буде реакція”? Чому її досі немає? Де ОБСЄ? Де США? Що значить “сторони домовилися”?» – «Володимире Миколайовичу, хочете, буде реакція від Буша?» – відповідає Козак. Сказано це було якось істерично і довіри викликало мало. «І від Буша, і від Схеффера, і від Солани, і від Швіммера», – дуже сумно відповів Воронін. Козак вийшов із президентського кабінету і при мені по мобільнику набрав Ігоря Іванова <на той час міністр закордонних справ Росії. – The Insider>. «Ігоре, тут, бачте, підтримка ОБСЄ терміново знадобилася». Стало ясно, що ніхто ні з ким не говорив або говорив, але не про те, про що домовлялися ми.
5. Про обсяг військових видатків
Знаєте, скільки у нас військовий бюджет? $ 46 млрд. У Великій Британії більше набагато. США – 770 млрд. Росія з військових витрат десь шосте місце в світі займає. США, Китай, Саудівська Аравія, Велика Британія, Франція, Японія – всі попереду нас. Так хто білий і пухнастий, а хто агресивний? Ну, вже тільки не ми агресивні.
Судити про реальний обсяг військового бюджету Росії непросто, оскільки значну частину держбюджету становлять секретні статті. Російська академія народного господарства і державної служби та Інститут економічної політики ім. Е. Гайдара констатували в 2018 році, що «частка закритих видатків у російському бюджеті, як і раніше, більше ніж на порядок перевершує аналогічні показники державних фінансів у розвинених країнах».
Відповідно до опублікованої в квітні 2020 року доповіді Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI), фактичні військові витрати Росії в 2019 році становили $65,1 млрд. Більше витратили на оборону лише США, Китай та Індія. Порівняно з попереднім роком Росія піднялася в цьому рейтингу на одну сходинку, обігнавши Саудівську Аравію. Видатки Франції, яка посідає 6-е місце, становили $ 50,1 млрд, Німеччини – $ 49,3 млрд, Великої Британії – $ 48,7 млрд, Японії – $ 47,6 млрд.
Цікаво, що минулого року на «Прямій лінії» Путін теж занизив обсяг військових видатків Росії, точно так само заявивши, що Росія за цим показником відстає від Великої Британії, Франції та Японії (Німеччину в цьому контексті він чомусь вперто відмовляється згадувати).
6. Про мусульман у Європі
У європейських країнах представники ісламу іноді становлять до 10% населення. Але вони іммігранти. А у нас корінні жителі. Тому там проект мультикультуралізму зазнав фіаско.
За даними Pew-Templeton Global Religilous Futures Project, єдині дві країни ЄС, де мусульмани становлять понад 10% населення, – це Кіпр (25%) і Болгарія (14,2%). Третє місце займає Франція з 8,3%. У випадку з Кіпром враховується вся міжнародно визнана територія республіки, включаючи самопроголошену сепаратистську Турецьку Республіку Північного Кіпру.
Як на Кіпрі, так і в Болгарії мусульмани в основному не мігранти, вони живуть там століттями з тих часів, коли ці країни належали Османській імперії. Причини конфлікту грецької (християнської) і турецької (мусульманської) громад Кіпру – вочевидь не в міграції.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
