Українська література для незрячих школярів
«Федько Халамидник» Володимира Винниченка – улюблений твір зі шкільної програми 11-річного киянина Ігоря. Хлопчик з народження не бачить, але з великою цікавістю прагне пізнавати світ самотужки.
Ігор розказав, що для нього « головне, щоб був приємний голос і щоб був музичний супровід».
Раніше твори, які треба було освоїти в школі, йому читала мама та, починаючи з 2015 року, на допомогу прийшли “Книги, що говорять”.
Це соціальний волонтерський проект, який допомагає незрячим школярам засвоїти шкільну програму з української та зарубіжної літератури. За 5,5 років команда з небайдужих озвучила близько 300-т творів, а це понад 1000 дисків з аудіо книгами, якими вже користуються вихованці спеціалізованих шкіл-інтернатів Львова, Києва, Івано-Франківська, Мукачева, Одеси та Слов’янська.
Олена Олійник, керівниця проекту «Книги, що говорять» зауважує:
«…Проблема власне полягала в тому, що в інтернатах в цих спеціалізованих школах були аудіо книжки, але ще озвучені за Радянського союзу. … Переважна кількість цих робіт була російською саме мовою. Ми акцентуємо увагу саме на те, що діти мають навчатись державною мовою і повинні мати доступ до отримання матеріалів навчальних саме українською мовою.»
Як народжується аудіокнига?
10 сторінок книги – це близько 2-х годин роботи в студії. Перевірка на правильність наголосів, музичний супровід, кінцевий монтаж і готовий матеріал викладається у відкритий доступ на YouTube безкоштовно.
Фото Алла Раднюк 
Фото Алла Раднюк
Олена Олійник переконана, що сьогодні це не лише підтримка для незрячих, а й хороша допомога розширити кругозір загалом усій молоді. Над озвучкою книг працюють люди різного фаху. Професійний актор Віталій Ажнов каже, що озвучувати книги для незрячих дітей іноді навіть важче, ніж зіграти роль в театрі, адже, потрібно як найкраще відіграти перед мікрофоном: “… Це дуже важливо, щоб цей твір звучав відверто, бо якщо він звучатиме неправдиво, то, безумовно, він не сприйматиметься. Ми намагались наповнити цей твір фарбами, емоціями, душею…”.
Точних даних про кількість людей з вадами зору в Україні немає. Неофіційно – це понад 70 тисяч незрячих, з яких 10 тисяч – діти. За останні роки завдяки волонтерам та небайдужим громадським організаціям вдалось зробити чимало задля того, щоб незрячі громадяни отримали доступ до інформації, веб-сайтів органів центральної влади та кіно. Та найважливіше, що потрібно дітям, які не можуть навчатись з ручкою та зошитом – мати доступ до якісного та цікавого матеріалу.
