Наталя ІЩЕНКО
Тема Косово сьогодні постійно присутня в світовому порядку денному. То мер Києва «засвітиться» в скандалі із неправильним цитуванням його коментаря на косовську тематику, то президент Сербії вимушений давати гнівну відповідь Кремлю через недоречні паралелі між Косово та ОРДЛО. Подібних інформаційних спалахів надалі буде ще більше, причому не лише в рамках обговорення суто балканських справ, а саме в зв’язку із подіями в Україні.
Українським журналістам на цьому тлі доведеться сформулювати власну платформу висвітлення косовського питання, засновану на фактах, вільну від застарілих фільтрів сприйняття та пропагандистських штампів. Бо наразі некоректних суджень та хибних стереотипів щодо Косова в українському інформаційному просторі більш, ніж достатньо. Тому ми вирішили створити факт-лист та провести фактчекінг існуючих уявлень щодо Косова. Зробити цю «домашню роботу» потрібно не тільки через необхідність коректного висвітлення складних, але актуальних питань міжнародної політики, але і для подолання наративів російської пропаганди, спрямованих проти самої України.
ЧИЄЮ «КОЛИСКОЮ» Є КОСОВО?
Починати розповідь про Косово потрібно із історичних питань. І відразу розпочинаються складнощі, бо цей регіон займає ключове місце як в історії сербського, так і в історії албанського народів.
Для сербів Косовська битва, яка відбулася між сербськими та османськими військами 15 червня 1389 року, на християнське свято Відовдан, в місцевості, відомій як Косово поле, є головною історично-духовною подією в історії сербського народу. «Сама битва завершилася, швидше за все, сербською перемогою або, можливо, нічиєю, але за своїми далекосяжними наслідками вона являє собою перемогу османів», – пише сербськомовна Вікіпедія. Але битва все одно мала вплив на події цілої Європі, уповільнивши османське просування на континент.
Протягом наступних століть відбулася поступова міфологізація битви на Косовому полі, яка поступово стала центральною подією сербської історії, провідним мотивом сербського народного епосу та наріжним каменем сербської національної ідентичності. З’явилося навіть спеціальне визначення для цього явища: Косовський міф. Саме Косово перетворилося на сакральне «серце Сербії».
Водночас, Косово є надважливим місцем і для албанців, бо саме тут, в місті Призрен, головному місті Османського вілаєта (провінції) Косово, 1 липня 1878 р. була заснована Призренська ліга – перший в історії албанський національний рух. Після російсько-турецької війни 1877–1878 років була загроза розподілу Албанії, яка тоді входила до Османської імперії, і передачі деяких албанських районів Чорногорії, Болгарії, Сербії та Греції.
На першому етапі організація боролася проти розподілу територій, населених албанцями, між сусідніми державами, потім за політичну автономію в складі Османської імперії.
Вважається, що Призренська ліга дала поштовх всьому національно-визвольному руху албанців, який у 1912 році привів до проголошення незалежності Албанії.
Таким чином, можна погодитися, що Косово є важливим регіоном як для сербської національної ідентичності. Але, водночас треба пам’ятати, що албанці теж мають історичний зв’язок з цим краєм, і це теж треба враховувати під час підготовки матеріалів, присвячених косовській тематиці.
КОСОВО – ЦЕ НЕ ОБЛАСТЬ СЕРБІЇ?
Еволюція статусу Косово – з часів Югославії і зараз – є ще однією складною і не дуже відомою в Україні темою. Косово стало провінцією Сербії, однієї з республік нової югославської федерації, ПІСЛЯ Другої світової війни. У середині 1970-х поправки до югославської Конституції надали особливий автономний статус двом автономним провінціям Сербії – Косово та Воєводині. Соціалістична Федеративна Республіка Югославія була визначена як «федеративна держава» – «державний союз добровільно об’єднаних націй та їх соціалістичних республік і соціалістичних автономних країв Косово і Воєводина у складі Соціалістичної Республіки Сербії».
Тобто, дві автономії залишаються частиною Сербії, але, водночас, згідно із югославської Конституцією, Косово і Воєводина і самі безпосередньо стають складовими СФРЮ. Подвійний статус цих провінцій давав їм набагато більше прав та повноважень, ніж мали інші регіони Сербії без особливого статусу.
З ЧОГО ПОЧАВСЯ І ЯК РОЗВИВАВСЯ КОНФЛІКТ?
Після приходу до влади Слободана Мілошевича Сербія наприкінці 1980-х – на початку 1990-х скасувала автономний статус двох своїх провінцій і обмежила в правах місцеве албанське населення Косова. Це стало важливим фактором зростання напруги між центром і регіонами, особливо між Белградом та Приштиною.
Кілька років косовські албанці віддавали перевагу ненасильницькому опору. Їхній лідер, Ібрагім Ругова, був прихильником методів Ганді, і в 1998-м отримав в Європейському парламенті премію Сахарова. Однак коли багатолюдні мирні протести, страйки та створення паралельних структур управління краєм не принесли бажаного результату, наприкінці 1990-х боротьбу проти панування Сербії взяла в свої руки Армія визволення Косова (UCK). Косовсько-сербське протистояння переросло в збройний конфлікт.
Після відмови Белграда від мирного врегулювання, через зафіксовані міжнародними місіями випадки злочинів проти людства, воєнних злочинів та гуманітарну кризу, в збройний конфлікт в Косово вимушена була втручатися міжнародна спільнота. З березня по червень 1999 року НАТО провело проти Югославії військову операцію «Союзна сила». Втручання Альянсу призвело до досягненню домовленостей про припинення бойових дій та до виведення сербських військ з Косова.
ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КОСОВО БУЛО НЕЗАКОННИМ?
Після завершення Косовської війни в 1999-му році та висування плану міжнародної спільноти із остаточного врегулювання конфлікту, який так і залишилися на папері, в 2008 році Косово проголошує незалежність.
В 2010-му році Міжнародний Суд ООН визнав, що ухвалення декларації про проголошення незалежності Косова не суперечить міжнародному праву.
Під час судового засідання було заслухано думки двох сторін. Представники 30 держав – членів ООН, зокрема, Сербія, Росія, Китай та низка інших держав заявили, що проголошення тимчасовими органами самоврядування Косова незалежності є незаконним актом, спрямованим на підрив суверенітету Сербії. Представники Косова натомість стверджували, що ухвалення декларації є завершенням шляху до визначення остаточного статусу Косова та актом реалізації права нації на самовизначення. З цією точкою зору погодилися 69 держав, зокрема США, Німеччина та інші.
В результаті Суд дійшов висновку, що декларація про проголошення незалежності Косова не суперечить нормам міжнародного права. Рішення суду є “консультативним”. На практиці це означає, що всі країни самі визначають своє ставлення до косовського питання. В результаті приблизно половина членів ООН визнає Косово, майже половина – ні. Провідні західні країни – США, Велика Британія, Німеччина, Франція – вважають Косово повноправною державою. Водночас досі не визнали Косово п’ять країн Європейського Союзу – Кіпр, Греція, Іспанія, Словаччина, Румунія.
Не визнають Косово державою також Китай, Російська Федерація і Україна.
Таким чином, з огляду на вищезгадане рішення суду ООН, не можна стверджувати, що визнання Косова є обов’язковим, але, водночас, твердження про «нелегітимне проголошення незалежності Косова з точки зору міжнародного права», яке іноді лунає в українському інформаційному просторі, є відвертою неправдою.
КОСОВО, ОРДЛО ТА КРИМ – ЧИ Є ЩОСЬ СПІЛЬНЕ?
Окремим блоком складних питань є порівняння випадку Косова із окремими районами Донецької та Луганської областей, тобто ОРДЛО, чим активно останній час спекулює Кремль. Але ці кейси, як ми бачимо, є не схожими між собою за багатьма параметрами.
Дві області Донбасу ніколи не мали власної автономії ані в складі України, ані в складі УССР. Автономного статусу Донецької та Луганської областей Україна також не відміняла – бо не можна скасувати того, чого і так не було.
На Донбасі за часів незалежності України не існувало «національно-визвольного руху росіян Донбасу”, чи «руху опору народу Донбасу», визнаної світом, самостійної та незалежної від Росії політичної сили, яка б роками, об’єднавши навколо себе більшість місцевих мешканців, боролася за «країну Донбас», за незалежність від України.
З Кримом, з яким також люблять порівнювати Косово росіяни та серби, відмінностей ще більше. Головне – Косово проголосило незалежність, жодна сусідня держава його не анексувала, тоді як Кримський півострів, як ми знаємо, Росія окупувала всупереч всім нормам міжнародного права.
