Володимир Сазонов, спеціально для “Українського інтересу”
Країни пострадянського простору, особливо Україна, а також балтійські країни, та й чимало інших (наприклад Грузія) зіштовхнулися з російською гібридною війною й одним із її найбільш яскравих агресивних проявів – інформаційною війною. В останнє десятиліття помітно посилилась агресивна імперська політика Кремля. Це пов’язано із приходом до влади В. Путіна і встановленням ним диктаторського по суті режиму. Саме із цього часу можна простежити різке зростання імперських амбіцій Кремля, для підтримки яких була відтворена пропагандистська машина з використанням усіх сучасних інноваційних технологій XXI століття.
Було завербовано професійних піарників із рекламних кампаній, досвідчених політтехнологів та ідеологів, створено міріади фейкових сайтів, задіяно агентів і активістів, які дестабілізують ситуацію, знайдено корисних ідіотів, а також витрачено астрономічні суми на такі канали, як НТВ, Sputnik чи Russia Today та ін. Крім того, було створено низку прокремлівських організацій, цілі ферми тролів тощо. І після знищення останніх вільних ЗМІ в Росії посилений і доведений майже до досконалості пропагандистський апарат приступив до рішучих і активних дій, поширюючи свої меседжі, фейки, напівправду, дезінформацію, які часом потрапляли на сприятливий для цього ґрунт у низці пострадянських країн.
Як один із ранніх прикладів прояву російської інформаційно-психологічної компанії зі спробою дестабілізації ситуації всередині країни можна назвати “Бронзову ніч” у квітні 2007 року в Таллінні. Крім інформаційно-психологічної кампанії, Кремль також використав кібер-атаки, агентів впливу, прокремлівських активістів та інші доступні засоби.
Саме тоді, у квітні 2007-го, у створенні дестабілізаційної ситуації в Таллінні, спробі розхитування системи безпеки та поширенні антиестонських настроїв у вигляді масових заворушень і шкідливої пропаганди брали участь чимало проросійських активістів, таких як Дмитро Лінтер, Максим Рева й інші. Георгіївські стрічечки, прапори Російської Федерації, гучні вигуки “Росія! Росія!” під акомпанемент битого скла і часом відвертого мародерства в Таллінні – все це можна було спостерігати в ніч із 26-го на 27-е квітня 2007-го. Однак це був тільки фасад давно спланованої провокації та грубої інформаційної кампанії проти Естонії.
Якою була роль російських спецслужб у цій провокації та в організації заворушень у Таллінні – залишається лише здогадуватись. В будь-якому разі до безсовісної інформаційної агітації проти Естонії та її народу відразу підключилися майже всі російські ЗМІ за підтримки величезної кількості сайтів та інтернет-порталів. На основних російських каналах ТБ було запущено агресивні інформаційні випади проти Естонської держави й естонців. На території РФ багато комерсантів і власників магазинів відмовлялися продавати естонські товари – а деякі навіть чіпляли листівки, де на тлі георгіївської стрічечки красувався напис у дусі часів нацистської Німеччини: “Естонцям і собакам вхід заборонено!” (див. наприклад, Антифашистська акція в Ярославлі, 2007). Однак слід зазначити, що Кремль тоді, навесні 2007-го, не досягнув успіху. Тому через певний час все начебто затихло, найбільш агресивна риторика в російських ЗМІ поступово затухла, але інтерес Кремля до Естонії не згас і сьогодні.
Ситуація на сьогодні
Події “Бронзової ночі“, що відбувалися в Естонії рівно 11 років тому, кремлівська пропаганда не забула, і тепер, в їх річницю у квітні 2018-го, знову розкручувала цю тему в своїх ЗМІ. Наприклад, пропагандистський канал Sputnik, що діє і в Естонії серед іншого пропагандистського арсеналу Москви, опублікував статтю “Бронзова ніч”: 11 років потому”. Таких статей на 10-ліття “Бронзової ночі” у квітні 2017 року було написано безліч; не забули цю тему в Росії й у 2018-му. Хоча у 2007 році спроба дестабілізувати країну провалилося, Кремль ніяк не може заспокоїтися й намагається вплинути на місцеву політику, на суспільство, старається використати й розкрутити соціально-економічні й етнічні проблемні теми або їх створити, якщо таких не знаходиться. Агресивність і розпалювання російської пропаганди проти Естонії тільки частішає й наростає, особливо якщо є прив’язка до яких-небудь важливих подій – чи то європейського, чи НАТОвського масштабу, чи, наприклад, естонських військових навчань або навчань російських збройних сил (скажімо, в рамках великомасштабних навчань “Захід 2017”) тощо.
Або, наприклад, якісь свята, ось як День Європи, що у нас святкується 9 травня, коли зазвичай активізуються кремлівська пропаганда, проросійські елементи й різні організації та рухи на кшталт “Безсмертного полку” та ін.
В Естонії населення лише трохи більше ніж 1 300 000 осіб, з них 26-27% – російськомовне (див. Population by ethnic nationality, 2017), його основна частина живе у столиці – Таллінні й на північному сході країни (Нарва, Кохтла-Ярве, Сілламяе тощо). У таких містах, як Нарва або Сілламяе більшість населення – росіяни. Переважно це нащадки поселенців з територій СРСР, що прибули сюди після Другої світової війни. Нарва, до речі, за своєю величиною і значимістю є третім містом Естонії, а за стратегічним та економічним значенням – важливим центром для країни й загалом для Європейського Союзу. І не тільки тому, що місто розташоване на кордоні Естонії (Євросоюзу) та Росії. А ще й тому, що Нарва – важливий промисловий центр країни, й тут є внутрішноміський кордон із Росією, а також пряме сполучення з усіма найбільшими містами Естонії, такими як Таллінн або Тарту, а також зі Псковом, Ригою й із Санкт-Петербургом. Понад 90% населення Нарви – російськомовне.
Але варто поцікавитися настроями російськомовного населення Нарви й інших міст північного сходу Естонії, де воно становить переважну більшість. У Нарві громадян Російської Федерації досить багато, але вони є не тільки тут, а й в інших містах. Північний схід Естонії, по суті, переважно населений росіянами. Важко сказати напевно, які настрої панують серед російськомовних північного сходу та столиці. Але георгіївські стрічечки, часом антиурядові й антиестонські висловлювання було помічено не лише в Нарві та Сілламяе, але й у Таллінні й інших містах. Особливо помітні вони на святкуванні 9 Травня. Цього року, за наявними у мене даними, провокацій на 9 Травня не було, однак у попередні роки їх вистачало.
Звісно, варто брати до уваги й те, що серед російськомовного населення багато людей різних національностей – є росіяни, українці, білоруси й інші. Є також люди з різними поглядами та переконаннями. Є ті, хто лояльний до держави, більш того, йде добровільно служити в армію або в поліцію. Але є й неабияк проросійськи налаштовані особи, серед яких багато запеклих шанувальників політичного курсу Путіна й любителів “Русского мира”. Саме ця група пропутінських осіб може становити найбільшу проблему, адже саме на них скеровано особливо пильний погляд Кремля. До того ж чимало з них – громадяни Російської Федерації. Існує побоювання, що цілий прошарок російськомовних жителів північного сходу Естонії й Таллінна може виявитися потенційною цільовою аудиторією російської пропагандистської машини.
У березні 2018-го, коли проходили чергові вибори беззмінного президента Росії, а точніше, В. В. Путіна, якщо вірити деяким даним, аж 94% російських громадян, що живуть в Естонії, проголосували за Путіна, у Нарві ж ця цифра досягла 95,45% (Vecherka, 2018). Навіть якщо ці дані й завищені російською, скажімо так, пропагандою, що не виключено, то однаково більшість громадян Росії, що живуть в Естонії, налаштовані досить пропутінськи, а їх у країні не так вже й мало. Якщо припустити, що всі російськомовні жителі Естонії, які наразі мають громадянство цієї країни, були б громадянами Росії, то в цьому випадку, думаю, що якщо не більшість, то значна частина їх проголосувала б за Путіна. І це не голослівне припущення, цьому є й певне фактичне підтвердження.
Треба визнати, що Кремль намагається використовувати всі підручні засоби. Непокоїть і той факт, що в Естонії наявний весь спектр російських ЗМІ – починаючи від таких каналів, як НТВ, РТР, РЕН ТВ і т. ін., а також газет Московский Комсомолец в Эстонии, Комсомольская Правда до деяких балтійських пропагандистських російськомовних ЗМІ на кшталт RuBaltic.ru, Baltnews.ee, які, скажемо так, транслюють інформацію в потрібному для Кремля руслі, не кажучи вже про соціальний медіа, такі як ВКонтакте й Однокласники, досить популярні серед російськомовних жителів Естонії; не варто забувати й Twitter та Facebook, у яких теж повно російських тролів і кремлеботів. Тож багато російськомовних жителів Естонії живуть у російському медійному дискурсі.
До того ж, на початку 2016-го в Естонії відкрив свою філію сумнозвісний Sputnik, який, хоча й відчуває певні стартові складнощі, вже працює в країні, публікуючи фейкові новини або спотворені пропагандистські меседжі також і естонською мовою. Загрозу приховує в собі й т.зв. медіаклуб “Импрессум”, дії якого явно мають антиестонський і антиєвропейський характер і який пов’язаний із Кремлем. Крім “Импрессума”, в Естонії діють і інші проросійські організації, такі як “Мир без нацизма”, а також чимало проросійських активістів. Один із прикладів – акція так званого “Безсмертного полку”, що її хотів організувати 9 травня 2016 року в Таллінні Дмитро Лінтер, який у 2007-му був один із головних проросійських активістів “Бронзової ночі”.
Хто ж такий Дмитро Лінтер? Він відомий в Естонії своєю проросійською діяльністю, народився в Таллінні в 1973 році, виріс і прожив більшу частину життя в Естонії, але при цьому вів досить активну прокремлівську діяльність. Свого часу Д. Лінтер балотувався навіть у Європейський парламент (у 2004 році) від Естонії та в парламент Естонії (2007). Лінтер був одним із керівників групи “Нічний дозор”, яка активно виступала проти перенесення пам’ятника радянським окупантам у Таллінні, а також одним із основних організаторів заворушень в Таллінні у квітні 2007-го. Тепер Лінтер, колишній не обраний європарламентарій, а нині російський держчиновник, входить до президії прокремлівської організації “Мир без нацизма” і, якщо вірити даним, він також радник директора в проросійській організації “Российское военно-историческое общество”. У 2014 році Д. Линтер працював у Москві у так званому Центрі координації “Новая Русь”. А в березні 2014 року, коли Росія окупувала Крим і розпочала війну проти України, Лінтер спробував організувати в Естонії поїздку для жителів Естонії в окупований Крим.
Є в Естонії і проросійські політики – і тут далеко ходити не треба. Наприклад, євродепутат Яана Тоом від партії центристів, яка не раз відвідувала Дамаск, хвалила сирійського диктатора. До речі, зараз ведуться дебати про можливість позбавлення Тоом громадянства Естонії, яке вона отримала в 2006 році за якісь заслуги. Хоча заслуги в неї останнім часом більше перед Кремлем, аніж перед Естонією. І до 2006 року вона була громадянкою РФ. Тоом, однак, – не єдиний представник проросійського дискурсу в політичних колах Естонії, вистачає й інших.
Дуже важливо не сидіти склавши руки, а діяти й боротися з гібридною агресією в будь-якому з її проявів. На щастя, в нас у країні на державному рівні вживають різних адекватних заходів для протидії російським пропаганді та впливу, крім того, існує низка цивільних і громадських ініціатив, які борються з фейками й дезінформацією, таких як Propastop та ін.
Володимир Сазонов, спеціально для “Українського інтересу”
Володимир Сазонов – аналітик аналітичного центру EURUS (гібридні агресії), Тарту, Естонія
