Джерело: Центр стратегічних комунікацій і інформаційної безпеки
Що стоїть за «новим сезоном» у зруйнованому маріупольському драмтеатрі та навіщо у Москві витягнули напівзабуту історію сумнозвісного «ХімПрому». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 14 червня.
- Маріуполь в інформаційному вакуумі: як це було
- Як за буханку хліба фальшуються докази про «злочини ЗСУ»
- Обстріл Донецька за суто російською стилістикою
- «Наркотична інтервенція» України проти РФ
Маріуполь в інформаційному вакуумі: як це було
14 червня стало відомо, що у зруйнованому драмтеатрі Маріуполя окупанти хочуть відкрити театральний сезон. Обіцяють «дві-три танцювальні та естрадно-концертні номери, а також театральну постановку».
До цього на російських ресурсах пройшов відеосюжет з екскурсією по руїнах театру, де екскурсовод говорить буквально наступне: «коли українські нацисти підірвали драмтеатр…».
НАСПРАВДІ, на цій та інших маріупольських історіях (багато з яких ще пишуться на наших очах) можна дослідити алгоритм нанесення інформаційного удару окупантів по місцевому населенню.
Все починається зі створення інформаційного вакууму.
Спочатку в Маріуполі росіяни знеструмили усі телевишки та мобільні мережі. Деякі навіть розбомбили. Таким чином, місцеві жителі (за різними підрахунками близько 100 тисяч) опинились в інформаційній блокаді, яка у ХХІ столітті сприймається набагато складніше, ніж будь-яка інша.
Вакуум, звичайно, наповнили російські мовники, головне завдання яких на ранньому етапі окупації полягало, щоб переконати маріупольців в тому, що це не Росія винна в їхніх стражданнях, а «київський режим».
Досягається це за допомогою:
– МКІОН (мобільні комплекси інформування і оповіщення населення, які стоять на балансі МНС РФ). Їх активне застосування почалось ще у березні 2014-го при окупації Криму. Хоча про їх успішне держвипробування повідомлялось тільки нещодавно. Це – авто з репродукторами та телеекранами, через які на площах, або проїздом на вулицях транслюються «новини» на кшталт «Збройні сили України випустили по Донецьку ракети». МКІОН не можна вимкнути, на ньому не можна перемкнути канал. Люди змушені годинами слухати, що він ретранслює у черзі за гуманітарною допомогою, хлібом чи водою. Тобто МКІОН на тривалий час став безальтернативним джерелом новин для маріупольців. Навіть, якщо вони знають, що обстріли та руйнування того ж драмтеатру здійснювали окупанти, на підкірці брехня про те що це «зробили українські нацисти» все одно відкладається. Інформаційний фон робить свою невидиму, але страшну справу.
– «Фенікс». Після відключення українських операторів мобільного зв’язку у справу вступив «Фенікс» – оператор так званої «ДНР». За його допомогою не тільки коригується обмежений перелік сайтів, на які можна зайти, а й відбувається тотальний контроль за людьми через доступ до їх повідомлень і стеження за абонентом. Адже «Фенікс» можна отримати тільки по паспорту.
– Мобільний «вайфай». Зі стаціонарним інтернетом, звичайно, було покінчено у перші ж дні. Тому, з «турботою про населення» («хоч почути раз у тиждень голос рідних»), по місту розкидаються мобільні точки «вайфаю», які також небезпечні. Адже можна вирахувати і неблагонадійних, і їх рідних з метою того ж шантажу.
– Місцеві ЗМІ. Вони включаються останніми і головне їх завдання – ілюстрація «наведення ладу» в місті. Саме звідси новини про «відкриття нового сезону у Драмтеатрі», «відновлення роботи місцевого зоопарку» та інформація про «футбольний матч між місцевим «Іллічівцем» і донецьким так званим «Шахтарем». Робота місцевих ЗМІ спрямована на створення ілюзії повернення до нормального життя та звикання до нового ладу. При цьому нові ЗМІ не створюються. Якщо старий журналістський колектив, наприклад, «Приазовського робочого» не хоче висвітлювати окупаційну політику, його замінить новий. Якщо кадрів не вистачає, то допоможуть «старші товариші» з підготовлених кадрів раніше окупованих «Л/ДНР», Криму чи взагалі з Росії. Головне – поширювати потрібні новини через видання зі старою звичною назвою і логотипом. У переважній своїй більшості населення не розуміється на методах інформаційних війн, тому й вірить всьому, що друкує наприклад, «Приазовський робочий» (видається в Маріуполі з 1918 року).
– Російське телебачення включається за можливості якомога раніше. Саме воно і формує в окупованого населення його новий інформаційний порядок денний за яким йому доведеться жити до моменту, поки його не визволять.
Як за буханку хліба фальшуються докази про «злочини ЗСУ»
Ми вже писали про те, що так званий суд над бійцями полку «Азов» росіянам потрібен для фіналізації фактично проваленої «денацифікації». Саме тому й готується весь цей театр абсурду. У нагоді знову стає той самий інформаційний вакуум в окупованому Маріуполі.
НАСПРАВДІ, це і виглядає як театральна постанова. Усіх її режисерів, сценаристів, акторів та працівників сцени, що зазвичай залишаються за кулісами, описав радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.
За його словами, в окупованому місті вже тиждень працює Слідчий комітет Росії, збираючи «свідчення» і рапортуючи про тисячі власноручних письмових заяв про «злочини ЗСУ». У цьому трагіфарсі є три акти та епілог.
Обстріл Донецька за суто російською стилістикою
Однією з головних тем російської пропаганди залишається нібито «обстріл українськими військовими Донецька в масштабах, яких не було з 2015 року». Головний наратив: «страх мирних мешканців Донецька, якого вони не відчували вже давно»
НАСПРАВДІ, після фактичного знищення росіянами того ж Маріуполя, Бородянки, Рубіжного, напівзруйнованого Чернігова, регулярно страждаючого від обстрілів Харкова, вже фактично знищеного Сєвєродонецька та багатьох інших маленьких та великих міст України казати про «ЗСУ які тероризують мирних донецьких мешканців, які прийшли на базар» щонайменше дивно.
Тим більш, що такий підхід – саме російська практика – існує ще з часів чеченської війни.
Ось лише декілька фактів з двох її місяців, які дуже схожі на два місяці війни в Україні:
– 21 жовтня 1999 року вибухи пролунали у кількох районах Грозного. Ракети вразили центральний ринок, мечеть, пологовий будинок. Вбитих та поранених – сотні.
– 29 жовтня 1999 року російські війська завдали удару по колоні біженців. Спочатку пообіцяли старійшинам села, що дозволять охочим вийти із зони бойових дій. Однак, коли колона рушила в районі Ачхой-Мартана її розстріляли.
– Аргун, 11 листопада 1999 року, російська артилерія обстріляла село. На в’їзді та виїзді солдати відкривали вогонь по місцевих жителях.
– Старі Атаги. Авіабомбардування та артобстріли російської авіації в період з 27 жовтня по 8 листопада 1999 року забрали життя 17 людей.
– Алхан-Юрт. 8 листопада 1999 року в результаті артобстрілу загинула 21 людина, поранено багато жінок, дітей та старих людей.
– 8 листопада 1999 року село Гехі Урус-Мартановського району зазнало обстрілу з використанням голчастих та вакуумних бомб. Знищено цілий квартал, лікарню, дитячий садок, зруйнували житлові будинки. А в цей час на російському телебаченні повідомляли, що в Гехі вбито точковим ударом 15 бойовиків.
Ця картинка зруйнованого росіянами Грозного більше нагадує Маріуполь ніж Донецьк
Тому історія з обстрілом Донецька створена у «кращих» російських традиціях, згідно з методикою «роботи» з мирними і, нагадаємо, такими ж окупованими ще з 2014 року, людьми.
Росіяни так роблять з низки причин: від залякування місцевого населення: «ось бачте, що з вами роблять бандерівці, а уявіть що буде, коли вони сюди прийдуть» до обробки населення західних країн: «ось кому допомагає ваш уряд».
«Наркотична інтервенція» України проти РФ
І наостанок про чергове «злодіяння» України проти РФ, яке вигадало РИА «Новости». У статті під заголовком «Втопити росіян у наркотиках. Як Україна розв’язала гібридну війну» згадується про сумнозвісне свого часу угруповання «ХімПром», про підпільні виробництва синтетичних наркотиків, що досі працюють по всій Росії, і все це, мовляв, курується СБУ.
НАСПРАВДІ, 14 червня видання The Insider спростувало цей фейк.
– Під куратором СБУ розуміється підполковник Сторчак – екс-начальник відділу внутрішньої безпеки управління СБУ у Донецькій області до березня 2014 року. Він – ставленик Якименка, керівника спецслужби часів Януковича. Згодом Сторчак сплив у Рівненській області, де був звинувачений у хабарництві.
– Угруповання «ХімПром», яке створило однойменну торгову точку в даркнеті, було викрите ще в 2017 році. За два роки українські правоохоронці затримали 28 активних членів «ХімПрому».
– Жодного різкого зростання ввезення синтетичних наркотиків до РФ у 2001–2015 роках не зафіксовано. Так звані солі (наркотики, які деякий час намагалися легально ввозити під виглядом солей для ванн) з’явилися в РФ ще на початку 2010-х років; везли їх переважно з Китаю, а згодом із країн Західної Європи.
– Торік ФСБ повідомила, що перекрила один з найбільших каналів ввезення наркотиків до Росії та їхнього поширення через даркнет, організатор схеми координував усе з Туреччини. Про Україну ані слова.
Але те, що Україна стала одним з основних постачальників наркотиків до РФ, заявив у квітні 2017 року сам Путін. Зробив він це виключно з політичних міркувань. Адже до того часу його гібридна війна з Україною вже йшла повним ходом. І наркотичний «пазл» у ній теж став у нагоді.
Таких вигаданих «пазлів» у Путіна вистачає. Саме з них він складатиме, як йому здається, картину свого нового світоустрою. Вірогідно, оголошено це буде вже на Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі, якій стартує сьогодні, 15 червня, під гаслом «Новий світ – нові можливості».
Серед учасників форуму — таліби, яким Путін пообіцяв зерно (очевидно вкрадене в Україні), глави таких «великих економічних потуг» як «Л/ДНР», пранкери Вован та Лексус. Спікер МЗС РФ Захарова стане головною фахівчинею з розвінчування фейків, а модератором панелі з Путіним головна редакторка Russia Today Симоньян, кандидатуру якої він затвердив особисто.
Ось ці люди й говоритимуть про нові можливості Росії в новому світі. Але визначатимуть їх, звичайно, зовсім інші, які на цей форум не поїхали. Бо токсично.
