Джерело: EU vs Disinfo

Інтерв’ю з директором незалежного видання «7 × 7» про гоніння на російські ЗМІ*

Видання «7 × 7», що базується в Сиктивкарі, залишається одним із небагатьох уцілілих засобів масової інформації в країні, що надають публіці незалежні новини. Як і чимало інших незалежних ЗМІ в Росії, онлайн-журнал – спільний проєкт простих журналістів, блогерів та активістів – потрапив під постійний пресинг влади. Директор «7 × 7» Павло Андрєєв каже про руйнівну дію закону про «іноагентів», роль регіональних ЗМІ та важливість збереження надії.

У Росії в останні роки незалежні засоби масової інформації зазнають безпрецедентних гонінь, журналісти і співробітники ЗМІ постійно потерпають від затримань, рейдів, кримінальних переслідувань і тюремних ув’язнень. Хоча «7 × 7» іще не визнали «іноагентом», його кілька разів штрафували, а один із його журналістів був серед перших п’яти фізичних осіб, оголошених «іноагентами» у грудні 2020 року. Як нинішні гоніння впливають на роботу і настрій «7 × 7»?

Перші наслідки – демотивація журналістів і редакторів. Ці люди роками вдосконалювали свій професіоналізм, їхнє життя зосереджене на цій роботі, а тепер вони спостерігають, як уряд не тільки знищує ЗМІ як підприємства, а й узяв на приціл їхнє приватне життя. Журналісти, яких визнали «іноагентами», зобов’язані позначати відповідним чином усі свої пости в соціальних мережах і подавати фінансову звітність владі. Багато журналістів впали в депресію. Якщо ви стежите за роботою форуму ЗМІ, то бачили чимало повідомлень про психологічні проблеми. Група журналістів недавно запустила хештег # запрещенная_профессія (укр. – заборонена професія). Саме цього від нас і хоче уряд: щоб ми зосередилися на самозахисті, а не концентрувалися на потребах людей. Це для журналістів важка і демотивуюча справа.

Другий наслідок – нинішня дезінформаційна кампанія проти журналістів і ЗМІ. Вона почалася не цього року, але наразі досягла апогею. Якщо зайдете у ВКонтакте або загуглите моє ім’я, ім’я мого бізнес-партнера Леоніда Зільберга чи назву нашого веб-сайту, побачите десятки і сотні дезінформаційних публікацій. Уряд і анонімні автори розповідають публіці, які ми погані, мовляв, ми крадемо гроші, робимо свій внесок у гей-пропаганду, працюємо проти уряду, проти суспільства. Ми, звісно, не єдині, ця гігантська машина пропаганди організувала цькування багатьох інших ЗМІ та журналістів, використовуючи соцмережі, щоб знищити нашу репутацію.

Третій наслідок – відсторонення від ресурсів. Наприклад, ЗМІ «Медуза» побудував бізнес на рекламі, працювало із брендами та великими рекламодавцями, багато з яких пов’язані з державним бюджетом РФ, як і більша частина нинішнього російського бізнесу. Коли «Медузу» оголосили «іноагентом», ЗМІ втратив основну частину рекламодавців. Те ж саме відбувається всюди, і в нашому регіоні теж, ми знаємо, що бізнесменам і компаніям велять не підтримувати «7 × 7» і не співпрацювати з нами жодним чином. Ми недавно організували дебати у Пскові, де незабаром будуть проводитися вибори до Державної Думи і регіонального парламенту. Ми запросили представників усіх політичних партій взяти участь у них, і всі прийняли наше запрошення, крім «Єдиної Росії». Коли ми опублікували розклад дебатів, місцева адміністрація зв’язалася з усіма, хто погодився брати участь, і натиснула на них; в підсумку більшість відмовилися від участі. Для високопоставлених місцевих чиновників ми тепер позначені червоним прапорцем – стоп-сигналом, з нами заборонено співпрацювати. Це дуже ускладнює роботу. Тепер ми можемо мати з ними справу тільки неофіційно.

Ви говорите про масову відсутність мотивації та почуття розчарування серед журналістів. Чи це так і в «7 × 7»? Як вам вдається підтримувати моральний дух за  таких обставин?

Так, ми в «7 × 7» теж це відчуваємо. Якщо хтось зі співробітників звертається із проханням, ми платимо за психологічну допомогу. Також проводимо командні виїзні заходи та працюємо з низкою НУО, які підтримують журналістів. Ми сповіщаємо всіх наших журналістів, редакторів і блогерів про такі виїзні зустрічі для працівників ЗМІ. Сподіваюся, це хоч трохи допоможе.

Ви очікуєте, що гоніння на незалежні засоби масової інформації та громадянське суспільство зменшаться чи, навпаки, посиляться, після виборів до Державної Думи 19 вересня?

Вибори є основною причиною, з якої накинулися на «Медузу», «Дождь» та інші незалежні ЗМІ; влада боїться цих виборів. Але я не впевнений, що після виборів гоніння припиняться. У автократичних державах легко запустити механізм репресій, але вельми непросто його зупинити. Більшість чиновників працюють, керуючись статистикою: якщо в цьому році ми виявили 50 ворогів держави, то в  наступному році це число має бути більшим і красивішим.

У серпні «7 × 7» об’єднало зусилля з кількома іншими незалежними російськими ЗМІ, щоб опротестувати закон про «іноагентів», опублікувавши відкритого листа Володимиру Путіну та іншим високопоставленим чиновникам. Серед інших вимог у листі просили про відкликання закону про «іноагентів». Чого «7 × 7» хоче досягти такими ініціативами? І як ви вважаєте, влада зверне на них увагу?

Сподівання на те, що закон про «іноагентів» відкличуть або влада припинить його застосовувати, у мене немає. Мета цього листа і схожих ініціатив полягає в тому, щоб збільшити ціну, яку влада платить за його застосування. Якщо вона назве ще десятки журналістів «іноагентами», а всім буде однаково, вона продовжить це робити. Ми можемо тільки привертати до цього увагу. Упевнений, що чиновники стежать, скільки на цю тему виходить публікацій онлайн, і якщо суспільство активніше звертатиме увагу на це питання, то воно буде обговорюватися у вищих урядових колах.

Ви вважаєте, що світова спільнота усвідомлює критичну ситуацію, в якій опинилися незалежні ЗМІ в Росії? Яку роль може відіграти світове співтовариство в захисті свободи преси в Росії?

Було б чудово, якби зарубіжні колеги з європейських ЗМІ порушували це питання на брифінгах і в інтерв’ю з російськими чиновниками, включаючи Путіна. На жаль, це єдине, що світова спільнота може зробити в такій ситуації. Я вважаю, що і проблема, і її вирішення – в Росії. Що ми дозволяємо чи не дозволяємо нашому уряду – це, по суті, питання до російського суспільства, в цьому випадку тиск з-за кордону не надто ефективний.

А що, на вашу думку, є найбільш ефективним?

Нам потрібно створити власні системи захисту журналістів та інших важливих сегментів російського суспільства, така стратегія розвитку громадянського суспільства. У Росії відносно коротка історія демократії, багато чого потрібно будувати з нуля. Потрібно організувати спільноти, самоорганізуватися, навчитися підтримувати один одного. Це тривалий процес.

Дедалі більше російських ЗМІ та журналістів виїжджають за кордон, щоб уникнути тиску влади. Чи вважаєте ви, що незалежна російська журналістика, у віддаленій перспективі, зможе вижити у вигнанні та зберегти актуальність для російської аудиторії?

Я прихильник ідеї конкуренції між ЗМІ, конкуренції ідей і підходів. Організація ЗМІ та написання статей за межами Росії – підхід, який працює завдяки розвитку онлайн-ЗМІ. Але це лише один із підходів до роботи, мають також бути ЗМІ та журналісти, що базуються у країні й здатні говорити з людьми особисто. Коли пишеш, особливо про проблеми в соціальній і політичній сферах, потрібно добре відчувати настрій у країні. Якщо довго живеш за кордоном, можна втратити це відчуття. Більшість росіян ніколи не були за кордоном. Я вважаю, що коли хочеш щось змінити в Росії, потрібно або жити в країні, або, якщо ти за кордоном, зберігати міцні зв’язки з російським суспільством.

Яка роль регіональних ЗМІ у збереженні цього міцного зв’язку журналістів із російським суспільством?

Я вважаю регіональну журналістику сьогодні найважливішою формою журналістики в Росії, адже ми здатні продемонструвати культурну різноманітність країни, показати, що не тільки Путін може змінювати Росію. Але з професійної точки зору, звісно, журналісти охоплять значно більшу аудиторію, якщо будуть писати про Путіна і його товаришів у Москві. Статті про регіональні справи збирають лише кілька сотень переглядів, якщо тільки регіон не відвідує федеральний чиновник. Ця надцентралізація країни – справжня проблема, люди не вірять, що можна щось змінити на місцевому рівні. Це великий виклик для російських регіональних ЗМІ.

Журналістські розслідування і громадянська журналістика за останні пару років пережили в Росії певний підйом. Чи відображає зростання популярності такого медіа-контенту, який іще десять років тому був маргінальним, зміни в російському суспільстві?

Російське суспільство однозначно змінилося за останніх 10 років. Але проблема в тому, що високопоставлені російські чиновники теж змінилися, і прірва між російським суспільством і можновладцями продовжує зростати. Багато високопоставлених чиновників стали «героями» журналістських розслідувань, суспільство побачило, наскільки вони корумповані, наскільки далекі від образу, що створюється телебаченням. Проблема полягає також у величезному розриві між цим дедалі більшим ступенем поінформованості та фактичними змінами. Журналістські розслідування і громадянська журналістика позитивно впливають на суспільство, але, на жаль, не на високопоставлених чиновників. Ми пишемо про нагальні проблеми, але влада реагує лише репресіями щодо тих, хто ці питання порушує. Така реальність, і невідомо, коли вона зміниться.

Чи бачите ви якісь ознаки, що дають змогу сподіватися на позитивні зміни в Росії?

Я бачу їх щодня. Окрім журналістики, ми регулярно організовуємо офлайн-зустрічі, куди запрошуємо людей, щоб поговорити про соціальні та політичні проблеми. Люди активно ходять, діляться знаннями і вчаться у інших, ми чуємо чимало хороших слів на підтримку такого обміну. У Росії багато людей, які хочуть, щоб їхня країна стала більш чесною, більш відкритою, більш різноманітною культурно і менш агресивною.

Джерело: EU vs Disinfo

* Це інтерв’ю було проведено англійською мовою.