MH17: Російський командир ГРУ «Оріон» ідентифікований як Олег Іванников

Джерело: Bellingcat Investigation Team

Під час спільного розслідування Bellingcat, The Insider і вашингтонське бюро McClatchy переконливо встановили ще одну особу, причетну до збитого рейсу 17 «Малайзійських Авіаліній»  (MH17). Ця людина, відома під іменем «Андрій Іванович» і позивним «Оріон», — насправді високопоставлений російський офіцер ГРУ Олег Володимирович Іванников.

Російська версія цього розслідування опублікована виданням The Insider.

Статтю McClatchy можна прочитати тут. 

Розслідування і підготовка матеріалу: Морітц Ракушитський, Денієел Ромейн і Роман Доброхотов.

Сприяння у розслідуванні й редагуванні: Арік Толер, Клемент Андерс.

Короткий зміст

Під час розслідування відкритих джерел, проведеного під керівництвом команди Bellingcat, було переконливо встановлено, що особа, відома як «Андрій Іванович» або «Оріон», якою цікавиться Спільна слідча група в зв’язку із кримінальним розслідуванням збиття MH17, — це громадянин Росії Олег Володимирович Іванников (дата народження: 2 квітня 1967 р).

Команда Bellingcat із високою впевненістю встановила, що на момент збиття MH17 Олег Іванников служив у Головному управлінні Генерального штабу Збройних сил Росії (ГРУ) і продовжував там служити як мінімум до вересня 2017 р.

Команда Bellingcat також із високою впевненістю встановила, що Олег Іванников (псевдонім «Андрій Іванович Лаптєв») у рамках таємної операції російських спецслужб служив спочатку головою Ради безпеки (2004-2006 рр.), а потім міністром оборони і надзвичайних ситуацій (2006-2008) самопроголошеної республіки Південна Осетія.

Команда розслідувачів на чолі з Bellingcat на основі переважно даних із відкритих джерел реконструювала біографію Олега Іванникова. Як докладно описано в біографічній довідці нижче, Іванников народився в Східній Німеччині в сім’ї радянського генерал-майора, навчався у військовій академії в Києві, закінчив аерокосмічний факультет Московського авіаційного інституту в 1990 році. У невстановлений час в період між випуском і 2003 роком Іванников почав працювати в ГРУ.

Під час роботи під прикриттям в Південній Осетії з 2004 по 2008 рік Іванников керував військами сепаратистського регіону в період, коли Росія і Грузія змагалися за його реінтеграцію. В період служби Іванникова спостерігалася ескалація конфлікту між Південною Осетією та Грузією. Російські найманці спільно з південноосетинськими ополченцями нападали на грузинські миротворчі сили і навіть збили грузинський розвідувальний безпілотник.

Після звільнення з поста міністра в 2008 році Іванников зайнявся написанням в Росії кандидатської дисертації з назвою «Комплексний характер інформаційної війни на Кавказі». З 2012 року Іванников служив (під справжнім іменем, як «військовий експерт») директором Дослідницького центру «Росія-Кавказ» державного Міжнародного інституту новітніх держав. На цій посаді він опублікував понад двадцять статей, здебільшого про війну в Сирії та грузино-південноосетинський конфлікт. Водночас він продовжував відігравати певну роль у політичному житті Південної Осетії за допомогою свого альтер его, зокрема, заснувавши в Південній Осетії науково-дослідний інститут і одного разу публічно підтримавши кандидата у президенти. Іванников продовжував публікувати статті як директор центру «Росія-Кавказ» до кінця 2013 р.

Команда розслідувачів також із високою впевненістю встановила, що Олег Іванников був людиною, що мала псевдонім «Андрій Іванович» і, згідно з різними повідомленнями російських бойовиків та сепаратистів, які воювали за так звану «Луганську народну республіку» (ЛНР), була військовим радником і фактичним куратором політичного керівництва ЛНР у 2014 році. Іванникова направили в Україну в невстановлений час у першій половині 2014 р., і там він перебував щонайменше до початку 2015 р. Під час роботи в ЛНР під прикриттям він здійснював координацію і загальне керівництво діями російських бойовиків, проросійських сепаратистів і «приватної армії» Вагнера. Іванников також керував поставками зброї через російсько-український кордон. Ці функції він виконував і на момент збиття MH17.

Хоча ССД вже опублікувала свідчення того, що ракета, якою був збитий MH17, мала російське походження, саме в цьому розслідуванні вперше встановлено пряму чи опосередковану участь діючого високопоставленого російського військового, який працював на території України, у збитті лайнера.

Андрій Іванович «Оріон»: перехоплення СБУ і заклик до свідків від ССГ

18 липня 2014 року, наступного дня після збиття MH17 над сходом України, Служба безпеки України (СБУ) опублікувала телефонні переговори, що, як повідомлялося, мали стосунок до злочину, який спричинив загибель всіх 298 людей на борту літака. Одна з розмов, датована 14 липня 2014 року (за три дні до збиття лайнера), як повідомляється, проходила між колишнім «заступником міністра оборони ЛНР» Олегом Бугровим і чоловіком, якого називали «Андрій Іванович» (позивний «Ореон»). Згідно з описом СБУ, «Ореон» — громадянин Росії і офіцер ГРУ. Під час цієї розмови «Ореон» хвалиться, мовляв, «у нас» з’явився «Бук», з якого можна збивати українські літаки. Відповідно до заяви СБУ від 18 липня 2014 р., пускова установка «Бук-М1», що збила MH17, була перевезена з Росії в Україну в ніч із 16 на 17 липня 2014 р. З контексту телефонної розмови не зрозуміло, йдеться про інший «Бук», отриманий 14 липня або до цього, чи про «Бук» який мав прибути пізніше на тому ж тижні.

Та ж особа ( «Андрій Іванович» з позивним «Оріон» («Ореон») знову згадується 28 вересня 2016 р., коли очолювана Голландією Спільна слідча групи (ССД), яка займається кримінальним розслідуванням збиття MH17, опублікувала інші телефонні переговори і заклик до свідків. ССД особливо цікавили дві особи: вже згадуваний вище «Андрій Іванович» з позивним «Оріон» і «Микола Федорович» з позивним «Дельфін». Під час попереднього спільного розслідування команда Bellingcat і The Insider встановила особу з позивним «Дельфін».

Дві записи телефонних переговорів із опублікованих ССД містили розмови Андрія Івановича «Оріона» та Миколи Федоровича «Дельфіна». «Оріон» також з’явився в іще одному перехопленні, де він розмовляє із третьою особою. «Дельфін», у свою чергу, фігурує у двох інших розмовах, розмовляючи також з іншою особою. У нашому матеріалі про «Дельфіна» ми зауважили, що «Оріон» звертається до «Дельфіна» на «ви» тоді як «Дельфін» до «Оріона» — на «ти», що свідчить про те, що «Оріон» має нижче звання і/або молодший, ніж «Дельфін».

Як зазначається у нашому розслідуванні про «Дельфіна», неможливо точно встановити роль Андрія Іванович «Оріона» і Миколи Федоровича «Дельфіна» у збитті MH17 виключно за записами телефонних переговорів, опублікованими ССД в їхньому заклику до свідків. Хоча «Оріон» і «Дельфін», очевидно, обговорюють кран і трейлери, а також повернення якоїсь військової техніки в Росію, жоден із них прямо не згадує «БУК». Крім того, ССД не вказала дату і час перехоплених переговорів. Однак, з огляду на те, що ССД попросила поділитися інформацією саме про цих двох осіб, які брали участь в згаданих п’яти розмовах, а в дзвінках, опублікованих СБУ, «Оріон» згадує «Бук» у контексті збиття українських військових літаків всього лише за кілька днів до загибелі MH17, ймовірно, що «Оріон» зіграв роль як мінімум у транспортуванні установки «Бук», що збила пасажирський лайнер.

Третя розмова «Оріона» з іншою особою вочевидь безпосередньо пов’язана зі збиттям MH17, оскільки маршрут і колона, описані в розмові, відповідають маршруту і колоні «Бука» у день трагедії.

“Новая газета” повідомила 13 липня 2015 року (архівна копія), базуючись на інтерв’ю з колишнім сепаратистськими джерелами, що «Оріон» був військовим радником командування ЛНР і офіцером Міноборони Росії. Ця інформація підтверджується повідомленнями від джерел, знайомих із ситуацією в Луганську в 2014-2015 роках, зокрема, постом у блозі колишнього учасника бойових дій з боку сепаратистів, в якому сказано, що «Андрія Івановича» послали у ЛНР як радника з Росії  і що він працював з тогочасним «міністром оборони ЛНР» Ігорем Плотницьким у будівлі військкомату. Згідно з цим постом, «Андрій Іванович» під час роботи в Луганську підтримував тісний контакт із Москвою і навіть спрямовував рекомендації щодо політичних призначень раднику Путіна Владиславу Суркову. Цей військовий радник, якого, відповідно до згаданого поста, звали «Андрій Іванович», мав іще дві риси, характерні й для «Андрія Івановича» з перехоплених телефонних переговорів: характерний високий голос і досвід роботи у військовій розвідці.

В інтерв’ю прокремлівському новинному сайту «Ридус» 15 травня 2018 р. колишній командир батальйону російсько-сепаратистських бойовиків ЛНР Євстафій Ботвіньєв повідомив, що його фактичним командиром був якийсь «Андрій Іванович», що перебував у ЛНР влітку 2014 року. Ботвіньєв також заявив, що Андрій Іванович був безпосереднім куратором тогочасного «міністра оборони ЛНР» Ігоря Плотницького, а також Дмитра Уткіна, що командував російською приватною армією, відомою як «ЧВК Вагнера». Ботвіньєв розповів «Ридусу»: мовляв, Андрій Іванович був із «громадських структур» у Росії, які забезпечували фінансування, навчання і захист приватної армії «Вагнера», що брала участь як у російсько-українському військовому конфлікті, так і в сирійській війні.

Ідентифікація «Оріона»

Спочатку команда Bellingcat спробувала встановити особу «Оріона» за тією ж методикою, яка використовувався для ідентифікації «Дельфіна», тобто виявити всіх потенційних кандидатів з таким само іменем і по батькові й отримати зразки їхніх голосів, які потім перевірити на збіг (див. далі в цьому матеріалі). Однак цей підхід було швидко визнано неефективним як мінімум із двох причин. По-перше, поєднання імені та по батькові «Андрій Іванович» досить часто зустрічається серед росіян. По-друге, якщо припустити, що «Оріон» дійсно міг бути офіцером ГРУ (як вказано в оприлюдненому прослуховуванні СБУ) ймовірність використання ним цього імені та по батькові при спілкуванні відкритим (мобільним) зв’язком можна вважати незначною. Ця інформація підтверджується постом особи, знайомої з ситуацією в ЛНР, де сказано, що «Андрій Іванович» — це псевдонім, а не справжнє ім’я російського військового радника в ЛНР.

Тоді команда Bellingcat застосувала інший підхід до встановлення особи «Оріона». У початково опублікованому перехопленні телефонного дзвінка від 14 липня 2014 року СБУ вказала номер телефону, який використовував «Оріон»: +380634119133.

Український номер мобільного телефону, який видно на відео СБУ, був відключений невдовзі після публікації прослуховування.

Команда Bellingcat вивчила величезну кількість різних баз даних телефонів, намагаючись встановити цей номер. В підсумку телефон удалося знайти у двох додатках з обміну номерами телефонів, популярних у російськомовних користувачів. Одним із цих додатків був TrueCaller.

Як видно на скриншоті з TrueCaller, власник телефонного номера позначений як «Ореон» — так само, як його позивний у вихідному відео СБУ. Цей напис дещо відрізняється від написання «Оріон» яке використовувалося в наступних публікаціях ССД. Різницю можна пояснити принципом дії додатків, що агрегують списки контактів користувачів. Тому власник телефонного номера може позначатися з різним написанням або навіть під різними іменами — залежно від того, як цей номер позначено у списку контактів користувача, який завантажив його в додаток.

Оператор цього мобільного номера — «Лайф» станом на 2014 рік продавав на сході України анонімні сім-картки. Тому команда Bellingcat припустила, що він навряд чи був зареєстрований на реальному особу, що підлягає ідентифікації.

На початку 2018 року, працюючи з кількома журналістами-розслідувачами над спільним проектом, що не має відношення до цього розслідування, Bellingcat через журналіста, який працює в Україні, отримав доступ до цього мобільного трафіку для українського номера, що фігурує під ім’ям «Ореон». Загалом вдалося знайти чотири російських мобільних номери, з яких відправлялися чи приймалися дзвінки з українського номера, що належав «Оріону». Далі розслідування Bellingcat зосередилось на цих російських номерах.

Всі чотири номери перевірили в різних відкритих базах даних телефонних номерів. Два номери виявили в додатках з обміну номера телефонів, причому один з них — відразу в двох  таких додатках. Команда Bellingcat вирішила, що останній становить особливий інтерес.

В одному з додатків цей номер з’явився з назвою «Андрій Іванович ГРУ від Хаскі». В іншому додатку той же номер відображається під прізвищем «Іванников».

Таким чином, команда Bellingcat попередньо підтвердила, що людина з позивним «Оріон» дійсно відома як «Андрій Іванович» і, можливо, пов’язана з ГРУ. Але важливіше те, що команда розслідувачів дізналася, що він може бути відомий під прізвищем «Іванніков». Коментар «від Хаскі» поряд з іменем в першому додатку говорить про те, що номер був отриманий від особи чи організації, відомих як «Хаскі». Ми встановили підрозділ спеціальних операцій ДНР, який використовує позивний «Хаскі».

Після цього відкриття команда розслідувачів почала шукати у відкритих джерелах інші дані про російський телефонний номер, пов’язаний із прізвищем «Іванников». Команді Bellingcat вдалося виявити цей номер у двох базах даних: у відкритій російській онлайн-базі телефонів і в інтернет-магазині з відкритою базою даних клієнтів і замовлень, який вже не працював.

В онлайн-базі даних було вказано повне ім’я власника телефонного номера («Олег Володимирович Іванников»), а також його повну московську адресу і дату народження (04.02.1967). Команда Bellingcat з’ясувала, що будинок за цією адресою розташований навпроти Військової академії Генштабу і входить у житловий комплекс Інституту військової розвідки. Фотографію житлового будинку, знайдену на сторінці в соцмережі родича Олега Іванникова, який проживає за тією ж адресою, вдалося геолоціювати за адресою, вказаною в базі даних номерів телефонів (адреса, номер домашнього телефону, а також особи родичів, виявлені Bellingcat в рамках підтвердження особи Олега Іванникова, не публікуються з метою захисту особистої інформації членів сім’ї).

У відкритій базі даних не діючого російського інтернет-магазина той самий телефонний номер було виявлено у профілі клієнта на ім’я «Олег», який у 2017 році замовив на сайті «elevation training mask». Адреса доставки, вказана в базі даних, — не домашня адреса Іванникова, а інша московська адреса: «вулиця Поліни Осипенко, 76». Пошук в картах Google і Яндекс.Картах засвідчив, що така адреса не існує, оскільки номери будинків на цій вулиці закінчуються на 22. Журналіст The Insider вирушив на місце, щоб перевірити адресу, і доїхав до останнього будинку, у якого дійсно був номер 22. Однак він зауважив, що далі вулиця перетікає в Хорошевське шосе. Доїхавши до будинку номер 76 по цьому шосе, журналіст побачив, що перед ним штаб-квартира Головного розвідувального управління (ГРУ). Офіційна адреса ГРУ, відповідно до відкритих джерел, — Хорошевське шосе, 76.

Встановивши з достатньою часткою впевненості, що Олег Володимирович Іванников пов’язаний з ГРУ і це, вочевидь, та сама особа, що й Андрій Іванович «Оріон», команда розслідувачів вирішила встановити, яке з цих імен справжнє (якщо серед них таке є), а яке — псевдонім. Команда Bellingcat висунула гіпотезу, що «Олег Володимирович Іванников» — справжнє ім’я, а «Андрій Іванович» — псевдонім для таємних операцій. Ця гіпотеза підтверджувалася виявлення запису 2003 року на ім’я людини таким самим ПІБ і датою народження у відкритій базі даних реєстрації автомобілів у Ростові-на-Дону.

Щоб остаточно підтвердити цю гіпотезу, Bellingcat і The Insider вивчили дані реєстрації за місцем проживання Олега Володимировича Іванникова, дата народження 2 квітня 1967 р, проживає за адресою, встановленою Bellingcat за відкритими джерелами. На основі наданих реєстраційних даних команда розслідувачів також встановила, що ця людина є (або була) офіцером Міноборони Росії, який у 1988 році закінчив Київське вище військово-авіаційне інженерне училище.

У розпорядження команди розслідувачів також потрапила фотографія Іванникова від 2012 р.

 

Спроби зателефонувати на російський номер Іваннікова виявилися безуспішними: абонент постійно був недоступним.

Команда Bellingcat, намагаючись зв’язатися з Іванниковим по іншому каналу, виявила номер стаціонарного телефону, зареєстрований на родича Іванникова, який (згідно з російською відкритою базою даних) мешкає за тією ж адресою, де зареєстрований Олег Іванников.

Журналісти The Insider двічі подзвонили по стаціонарному телефону, щоб поговорити з Іванниковим. Перший раз трубку підняв родич Іванникова, який сказав, що того немає вдома, і запропонував зателефонувати пізніше. Коли зателефонували вдруге, Іванников був удома, але відмовився говорити. Коли його родич запитав Іванникова, чи зручно йому говорити, той крикнув здалеку: «Мені незручно відповідати!» Хоча отриманий зразок голосу Іванникова був дуже схожий на зразки від ССД, він виявився занадто коротким, щоб можна було провести експертизу і підтвердити особу співрозмовника.

Після багатьох місяців моніторингу телефонного номера Іванникова в різних месенджерах в березні команда Bellingcat зауважила, що контакт був онлайн, і знову спробувала зателефонувати на той самий номер. Дзвінок було зроблено під приводом необхідності зв’язатися з іншим «Олегом Володимировичем Іванниковим», відносно відомим керівником НКО, який регулярно з’являється в ЗМІ (див. нижче в цьому розслідуванні). Коли дзвінок було прийнято, наш розслідувач запитав, чи говорить він з Олегом Іванниковим. Чоловік, який взяв слухавку, відповів: «Я вас слухаю». Потім команда Bellingcat запитала цього чоловіка, чи не є він Олегом Володимировичем Іванниковим, керівником НКО. Співрозмовник відповів: «Ні, але сподіваюся коли-небудь ним стати».

Хоча обидва аудіофрагменти недостатньо тривалі для комп’ютерної експертизи аудіо, лінгвістичне та акустичне порівняння голосів переконливо засвідчує, що ці голоси належать одній і тій самій людині: в обох зразках спостерігається високий тон голосу й інтонації, що вкрай рідко зустрічається серед чоловічих голосів. Порівняння двох зразків голосу (Іванникова та Андрія Івановича «Оріона») можна послухати тут:

На основі зібраних даних, у тому числі взаємодоповнюючих записів у різних відкритих базах даних, записів про реєстрацію та голосових даних, отриманих під час розслідування, команда Bellingcat і партнери по розслідуванню з дуже високою впевненістю роблять висновок, що Олег Володимирович Іванников (дата народження 2 квітня 1967 р) — саме та особа, зацікавленість у встановленні якої висловив ССД в заклику до свідків 28 вересня 2016 року.

Реконструкція біографії Іванникова

Дані про місце реєстрації Іванникова містять базову інформацію про людину, якою цікавиться ССД. Перевірка цієї інформації за відкритими джерелами дала значний обсяг додаткових даних, завдяки яким Bellingcat змогла з високою впевненістю відновити важливі події біографії Іванникова.

Ранні роки та освіта

Олег Володимирович Іванников народився 2 квітня 1967 року в районі Карл-Маркс-Штадта (нині Хемніц) в Східній Німеччині (НДР). У Карла-Маркс-Штадті базувалось кілька радянських військових підрозділів, що свідчить про те, що один із його батьків вочевидь служив у Радянській армії.

Згідно з реєстраційними даними Олега Іванникова, повне ім’я його батька — Володимир Павлович Іванников.

Чоловік на ім’я Володимир Павлович Іванников був командиром 53-го гвардійського винищувального авіаполку, що базувався в місті Шяуляй Литовської РСР під час радянської окупації Литви. Олег Іванников в інтерв’ю, яке він дав як військовий експерт у контексті статті 2014 року про спецслужби в країнах Балтії, згадує, що певний час жив в Литві. Беручи до уваги повні імена, професію і подробиці біографії Олега і Володимира Іванникових, можна вважати, що Олег — син генерал-майора авіації Володимира Павловича Іванникова.

За даними заяви на отримання паспорта від 2003 року з реєстраційних даних, Олег Іванников у 1980-х рр. навчався в Київському вищому військовому авіаційному училищі й закінчив академію в 1988 р.

Невдовзі після цього Іванников переїхав у Москву навчатися в аспірантурі на 6-й кафедрі (відомій як «ракетна кафедра») Аерокосмічного факультету Московського авіаційного інституту. Його ім’я є у списку випускників 1990 року клубу випускників ракетної кафедри.  Офіційна назва спеціалізації Іванникова невідома, оскільки назви в програмі факультету змінювалися, однак Аерокосмічний факультет Московського авіаційного інституту пропонує різні магістерські курси та спеціалізації, пов’язані з ракетними системами. На фотографіях факультету в архівній фотогалереї 2009 року видно ракети 9М317 комплексу «Бук» — наступне покоління після ракет сімейства 9М38, одна з яких збила MH17. Після випуску Іванников переїхав у Ростов-на-Дону, де жив як мінімум до 2003 р.

Южная Осетия и научная деятельность

У 2004 році Іванников вирушив у Південну Осетію, де спочатку служив головою Ради безпеки, а з 2006 по 2008 рік — міністром оборони і надзвичайних ситуацій. Протягом цього періоду він працював під псевдонімом «Андрій Іванович Лаптєв». Цікаво, що за чотири роки служби в Південній Осетії, два з яких він провів на посаді міністра, не було опубліковано жодної фотографії, відео або аудіозапису за участю «Андрія Лаптєва», хоча він і дав кілька інтерв’ю і заяв у текстовій формі. При цьому команді Bellingcat вдалося знайти фото і/або відеозаписи всіх інших міністрів у період з 2006 по 2008 рр. Така безпрецедентна таємність щодо міністра є додатковим непрямим свідченням того, що особа на цій посаді виконувала таємне завдання під псевдонімом, оскільки будь-яка поява Іванникова на публіці дала б змогу людям з відповідного соціального кола впізнати його. З огляду на важливість такої секретності для ідентифікації зв’язків Іванникова з ГРУ його роль міністра оборони Південної Осетії буде детально описано в окремому розділі нижче.

Після повернення з Південної Осетії в 2008 р. Іванников написав кандидатську дисертацію з філософії «Комплексна природа інформаційної війни на Кавказі: соціально-філософські  аспекти», яку він захистив  у Південному федеральному університеті в Ростові-на-Дону. Фрагмент дисертації доступний на сайті університету. У розпорядженні Bellingcat є повний текст дисертації, якого немає у відкритому доступі. У цій дисертації зроблено посилання на більш ранні публікації Іванникова — з 2006 по 2008 рік про так звану інформаційну війну на Кавказі і в цілому про війни в регіоні. У дисертації, де цитуються, крім іншого, роботи російського націоналіста і прихильника теорій змови Олександра Дугіна, пропонується скоординована російська протидія так званому «західному інформаційному і культурному проникненню на Кавказ» за допомогою «спеціальних груп, що складаються з високопоставлених чиновників, представників різних спецслужб (СЗР, ГРУ, ФСБ і т.ін.), вчених з високим інтелектуальним потенціалом, інженерів, соціологів, політологів, культурологів, психологів, патріотичних співробітників ЗМІ та діячів культури».

Команда Bellingcat підтвердила, що автором дисертації є Олег Володимирович Іванников, за допомогою графологічного порівняння підпису в дисертації з підписом в заяві на отримання паспорта, яке міститься в реєстраційних записах. Непрямим свідченням також став час публікації дисертації та більш ранніх робіт: всі вони були написані приблизно тоді, коли офіцер ГРУ «Андрій Лаптєв» працював міністром оборони Південної Осетії, що дає безпосередню прив’язку його досвіду роботи до теми досліджень.

2 червня 2012 року Іванников (під справжнім іменем) став директором Дослідницького центру «Росія-Кавказ» Міжнародного інституту новітніх держав у Москві. Міжнародний інститут новітніх держав — це московська експертна група, публікації якої присвячені в основному підтримці російської сфери впливу в республіках колишнього соцтабору. Інститут не розкриває джерела фінансування. Слід зазначити, що тоді ж, коли Іванников став директором кавказького відділення інституту, громадянин Польщі Матеуш Піскорський був призначений директором його східноєвропейського відділення. У 2016 році Піскорський був заарештований  польськими правоохоронними органами за обвинуваченням у шпигунстві на користь Росії. Наразі його справа розглядається в суді.

Як директор центру «Росія-Кавказ» і «військовий екперт» Іванников опублікував понад 20 статей. У деяких з них йдеться про грузино-південноосетинський конфлікт.

Половина статей була присвячена війні в Сирії, що говорить про те, що він міг мати стосунок до російських операцій в цій країні. Однак команді Bellingcat досі не вдалося знайти свідчення його участі в цих операціях. Одна зі статей виділяється тим, що в ній демонструються знання Іванникова про зенітні ракетні системи. У статті докладно розповідається про зенітні ракетні комплекси С-300, які Росія направила до Сирії в 2016 році (за твердженням Росії — тільки для захисту російської військово-морської бази. Комплекси С-300 виробляє концерн «Алмаз-Антей» — та сама компанія, що виробляє комплекси «Бук-М1». Якщо судити зі статті, Іванников володіє принаймні базовими технічними знаннями про систему ППО С-300, зокрема, про висоту і дальність ураження її ракет. Це може бути пов’язано з його навчанням на «ракетній кафедрі» аерокосмічного факультету Московського авіаційного інституту. З тих самих причин можна припустити, що він має відповідні знання про висоту і дальність ураження інших російських систем ППО, зокрема комплексів «Бук-М1». Останні, відповідно до джерела Bellingcat, яке закінчило цей інститут за 2 роки до Іванникова, вивчали на 6-й кафедрі.

Примітка: під час розслідування команда Bellingcat звернула увагу, що свідчення зв’язку Олега Іванникова з Міжнародним інститутом новітніх держав були видалені з сайту цієї експертної групи, як і його особиста сторінка експерта на сайті інституту. З усіх статей, написаних ним для сайту інституту, було видалено його ім’я. Однак архівну копію сайту з його іменем досі можна знайти тут.

Служба в Україні

Інформація про роботу Іванникова під прикриттям в Україні базується на різних повідомленнях  про діяльність і важливу ​​роль «Андрія Івановича» в ЛНР в 2014-2015 рр. Ці повідомлення в основному отримані від колишніх або діючих російських бойовиків і бійців сепаратистів, які в 2014-2015 роках перебували на Донбасі. У різних повідомленнях постає один і той самий високопоставлений російський офіцер під псевдонімом «Андрій Іванович», один із головних кураторів від Міноборони Росії в Луганську. Згідно з цими повідомленнями, Іванников був куратором Ігоря Плотницького, тогочасного «міністра оборони ЛНР». В одному з таких повідомлень сказано, що «Андрій Іванович» рекомендував Плотницького як потенційного політичного лідера ЛНР раднику Володимира Путіна по Україні Владиславу Суркову і надалі пожалкував про цю рекомендацію.

Один із російських бойовиків в інтерв’ю прокремлівському новинному ресурсу в травні 2018 року повідомив, що «Андрій Іванович» (за його визнанням, це псевдонім) фактично контролював не тільки тодішнього «міністра оборони ЛНР» Плотницького та самостійні групи бойовиків, а й безпосередньо російську приватну армію «Вагнера». Цей же співрозмовник повідомив, що «Андрій Іванович» представляв офіційні російські структури.

За даними різних бойовиків і/або сепаратистів, «Андрій Іванович» повернувся з Донбасу до Росії в 2015 р., проте на короткий час повертався в регіон в 2016 р.

Команда Bellingcat і партнери, не вагаючись, дійшли висновку, що «Андрій Іванович», про якого йдеться в згаданих вище повідомленнях, — це Олег Володимирович Іванников. Опис його ролі в ЛНР повністю відповідає його роду діяльності в Південній Осетії, а також діяльності Андрія Івановича «Оріона», про яку можна зробити висновок із контексту телефонних переговорів, опублікованих ССД і СБУ. Крім того, принаймні в одному з сепаратистських джерел згадується, що у «Андрія Івановича» був високий голос, який відрізняє мову Іванникова.

Немає розумних причин сумніватися в інформації про «Андрія Івановича», добровільно розкритій цими різними джерелами серед російських бойовиків і сепаратистів, оскільки не в їхніх інтересах було б фабрикувати послідовну історію російського офіцера ГРУ, який керував конфліктом, що його російська і сепаратистська влада систематично намагаються представити як внутрішньоукраїнську громадянську війну.

Відмінність від повного тезки

Офіцер ГРУ і колишній міністр оборони Південної Осетії — не єдиний Олег Володимирович Іванников, що має військове звання і живе у Москві. Команда Bellingcat виявила щонайменше ще одну особу з точно таким саме іменем. Ця людина народився 9 червня 1977 року — через десять років після Олега «Оріона» Іванникова. Повний тезка «Оріона» регулярно зустрічається в результатах пошуку в інтернеті, оскільки він — досить відома особа, регулярно дає інтерв’ю по телевізору і активний в російських та інших соціальних мережах. Ця людина — підполковник запасу Міністерства внутрішніх справ, директор благодійної організації «Закон и порядок» Регіонального громадського фонду правопорядку, член Ради асоціації некомерційних організацій із захисту виборчих прав «Гражданский контроль». Ще одна схожість, через яку можна переплутати тезок, полягає в тому, що цей Олег Іванников також написав кандидатську дисертацію, але з історії, з назвою «Політична боротьба в Росії з національного питання в першій чверті XX століття» в Москві в 2005 році, а з 2014 надрукував безліч статей, опублікованих на сайті інформаційного агентства REX, яке при цьому опублікувало або передрукувало понад 20 статей Олега «Оріона» Іванникова. Bellingcat і The Insider підтвердили, що ці останні статті писав тезка Іванникова, який не проживає в Москві.

«Андрій Іванович Лаптєв», загадковий колишній міністр оборони Південної Осетії

Зв’язок з ГРУ та зміна імені

Проаналізувавши статті, написані Олегом Іванниковим як «військовим експертом» і директором дослідницького центру «Росія-Кавказ», ми помітили його пильну увагу до грузино-осетинського конфлікту і особливу компетентність в цьому питанні. Зокрема, в статті під назвою «Миротворча діяльність Росії в Південній Осетії в 1992-2008 рр.: принципи, результати і основні уроки» Іванников демонструє ґрунтовні знання про конкретні форми російської військової та політичної підтримки південноосетинського сепаратистського проекту, а також психології жителів Південної Осетії. Ми спробували встановити, яку роль Іванников міг відігравати в Південній Осетії, проте його ім’я не з’являлося в жодних публікаціях, пов’язаних із цим регіоном. Однак ми виявили південно-осетинський дослідний центр-філію тієї ж організації, що й центр «Росія-Кавказ»: Центр євразійських досліджень. Ми також знайшли пост від 2012 року в блозі південноосетинського правозахисника, який стверджував, що дослідний центр з такою назвою був заснований в Південній Осетії колишнім міністром оборони самопроголошеної республіки Андрієм Івановичем Лаптєвим незабаром після того, як він пішов у відставку на початку 2008 р.

Цей збіг, а також ім’я та по батькові «Андрія Івановича» змусили команду розслідувачів зосередити увагу на колишньому південноосетинському міністрі, яким був «Андрій Іванович Лаптєв».

Найперша згадування Лаптєва у відкритих джерелах датована 11 грудня 2006 року, коли південноосетинське новинне агентство «Рес» повідомило про призначення Андрія Лаптєва на пост міністра оборони і надзвичайних ситуацій, а також про те, що раніше він працював головою Ради безпеки Південної Осетії.

У пості 2009 року (архівна копія) Андрія Ілларіонова, колишнього радника з економічної політики президента Росії Володимира Путіна, а нині — незалежного аналітика, що живе у Вашингтоні, згадуються лідери «південноосетинського національного руху». Зокрема, зазначається, що генерал Андрій Іванович Лаптєв з 11 грудня 2006 р. по 28 лютого 2008 р. займав пост міністра оборони Південної Осетії. У цей період Міністерство оборони Південної Осетії звинувачували у розгортанні російських мобільних комплексів ППО на порушення миротворчої угоди, укладеної за міжнародного посередництва.

У 2009 році «Новая Газета» і російськомовний ЗМІ «Georgia Online» (архівна копія) опублікували повне розслідування Ілларіонова про події, що передували конфлікту в Південній Осетії і російсько-грузинській війні. У дослідженні Ілларіонова описано участь російських офіцерів ФСБ і ГРУ у війні та «розвитку» Південної Осетії. Наприклад, колишні офіцери ФСБ працювали керівниками південноосетинського КДБ, а російські офіцери призначалися на ключові пости в армії та Міністерстві оборони Південної Осетії. У статті Ілларіонова стверджується, що Лаптєв — російський генерал, який замінив Анатолія Баранкевича на посаді міністра оборони Південної Осетії 11 грудня 2006 р.

В іншій статті (архівна копія) згадується, що Лаптєв тісно пов’язаний з резидентурою російського ГРУ в Тбілісі, де у вересні 2006 р. було проведено обшук, що призвело до арешту чотирьох офіцерів ГРУ. У статті 2012 р. (архівна копія) в російській газеті «Московский комсомолец», опублікованій через чотири роки після звільнення Лаптєва з поста міністра оборони Південної Осетії, стверджується, що він живе в Москві під іншим прізвищем.

Агентство «Рес» 1 березня 2008 року повідомило, що генерал-майор Андрій Лаптєв отримав звання генерал-лейтенанта. В одному з небагатьох інтерв’ю, даних Лаптєвим, яке було опубліковане 3 квітня 2012 року, він підтримав кандидатуру Давида Санакоєва на пост президента Південної Осетії. Під час інтерв’ю Лаптєв повідомив, що йому 45 років, а це означає, що його дата народження – 1966 або 1967 р.

Все сказане вище привело команду Bellingcat і партнерів до гіпотези, що «Андрій Іванович Лаптєв» — псевдонім Олега Іванникова, який працював під прикриттям.

Міністр-привид

Команді Bellingcat не вдалося виявити жодної фотографії, аудіо чи відеозапису Андрія Лаптєва в період до, під час або після його служби міністром оборони Південної Осетії. Ми також проконсультувалися з різними грузинськими журналістами та експертами, які також не змогли знайти фотографії, відео або аудіозапису з Лаптєвим. Загадковий колишній міністр оборони, мабуть, зумів ховатися від камер впродовж усієї служби або тому, що не з’являвся на публіці, або через небажання журналістів публікувати чи зберігати записи його появи на публіці. Тільки на одній фотографії, опублікованій «Рес» у 2007 р., можливо (частково) видно Лаптєва. На цій фотографії — зібрання південноосетинських чиновників, серед них президент Південної Осетії Едуард Кокойти. На фотографії частково видно чоловіка в формі, який виголошує промову. Цим чоловіком може бути Лаптєв, оскільки в статті повідомляється, що він виступив із промовою на цьому зібранні. Колишній міністр внутрішніх справ Міхаіл Міндзаєв, якого також не видно на фотографії, виголошував промову перед Лаптєвим на тих самих зборах. На архівній копії сайту, що має ту ж саму дату, що й ця фотографія, видно, що згадане фото не піддавалася редагуванню після публікації. Крім того, там присутня фотографія Міндзаєва (також в камуфляжній формі), на якій міністра внутрішніх справ видно повністю. Це дало змогу команді Bellingcat дійти висновку, що якщо на фото нижче оратор навмисно залишений поза кадром, щоб приховати його особу, то ймовірно, це Лаптєв, оскільки Міндзаєва видно на інших фотографіях.

 

23 лютого 2010 р. відбулася зустріч в Цхінвалі (столиці Південної Осетії), де президент вручив нагороди кільком південноосетинським і російським офіцерам та солдатам. Вищу державну нагороду Південної Осетії, орден «Уацамонга» того дня отримали двоє людей: глава республіки Північна Осетія-Аланія Таймураз Мамсуров і колишній міністр оборони Андрій Лаптєв. На фотографіях (архівна копія) видно Мамсурова з орденом, а також ще двох людей, яким, мабуть, вручили цей орден раніше. Ці люди — Валерій Валієв, що змінив Міндзаєва на посаді міністра внутрішніх справ, та Ібрагім Гассеєв, тодішній заступник міністра оборони, а з 2016 року – міністр оборони. Однак, незважаючи на те, що Лаптєв — один із двох людей, які отримали на цій церемонії вищу південноосетинську нагороду, його не видно на жодній із цих фотографій.

За даними владикавказького правозахисника Руслана Магаєва, Лаптєвзаснував дослідницький інститут із назвою «Центр евразийских исследований« (архівна копія) в Хцінвалі після того, як на посту міністра оборони його замінив Василь Луньов. Лаптєв призначив директором цього центру Сослана Плієва, що раніше стажувався в Российском институте стратегических исследований, який до 2009 р. входив у російську Службу внешней разведки. В статті інформаційного агентства «REX» від 2012 р. згадується створення Центру євразійських досліджень Міжнародним інститутом новітніх держав. У статті про цю новостворену організацію Олег Іванников названий директором дослідницького центру «Росія-Кавказ». Сторінка Олега Іванникова була видалена з сайту Міжнародного інституту новітніх держав, однак збереглася в архівній копії. У статті (архівна копія), в якій оголошується про створення центру «Росія-Кавказ», йдеться про те, що центр «створений для моніторингу та аналізу інформації про становлення державності, розвитку інституцій громадянського суспільства в Абхазії та Південній Осетії».

Додаткові свідчення на користь гіпотези, що Лаптєв і Іванников — одна і та сама особа

Команда Bellingcat також отримала у своє розпорядження дані про прикордонний перехід між Росією і самопроголошеною Південною Осетією за 2013 р. Судячи із записів, вивчених командою розслідувачів, Олег Іванников на один день їздив до Південної Осетії на машині з номером, найімовірніше, зареєстрованим на федеральне силове відомство.

Джерело, що працювало в Південній Осетії в період c 2006 по 2008 рр., впізнало південноосетинського міністра оборони «Андрія Лаптєва» на фотографії Олега Іванникова.
The Insider зв’язався з колишнім членом уряду Південної Осетії, який займав свій пост в період, коли Лаптєв був міністром оборони. Цей колишній член уряду підтвердив, що у Лаптєва був дуже високий голос.

Всі ці елементи інформації, зібрані командою розслідувачів, також підтверджують гіпотезу, що Лаптєв і Іванников — одна і та сама особа.

Висновки

Команда розслідувачів на чолі з Bellingcat дійшла висновку з дуже високою ймовірністю, що людина, відома як «Андрій Іванович», яку ССД називає «Оріоном» і чию особу просила встановити в зверненні до свідків від 28 вересня 2016 р., — це Олег Володимирович Іванников, громадянин Росії, дата народження — 2 квітня 1967 р.
Ідентифікація стала можливою завдяки кільком збігам, які в сукупності однозначно свідчать, що Олег Іванников і «Андрій Іванович», якого ССД і СБУ називають «Оріоном», — одне і та ж сама особа. Про це свідчать:
     • телефонний дзвінок з українського мобільного телефону, який використовував в Україні Андрій Іванович «Оріон», на російський номер, зареєстрований на Олега Іванникова;
     • Олег Іванников був або є офіцером з військово-авіаційною освітою і спеціалізацією на ракетних системах;
     • у 2017 році Олег Іванников вказав адресу, визначену як штаб-квартира ГРУ в Москві. Андрія Івановича «Оріона» колишні сепаратисти називали офіцером Міноборони, а СБУ — офіцером ГРУ;
     • особливості мовлення, зокрема, характерна висота голосу Андрія Івановича «Оріона» та Олега Іванникова дуже схожі. Це нетривіальний збіг, оскільки голос Іванникова дуже незвичний як для чоловіка.

Крім того, команда Bellingcat і партнери з високою упевненістю встановили, що Олег Іванников працював під прикриттям і в іншому місці: в 2006-2008 рр. він був міністром оборони самопроголошеної республіки Південна Осетія під псевдонімом «Андрій Іванович Лаптєв». Розслідувачам вдалося встановити цей факт на основі непрямих доказів, в тому числі змісту наукових і журналістських робіт Іванникова, зв’язку Іванникова та «Лаптєва» з одними і тими самими науковими / некомерційними організаціями, збігу імені та по батькові псевдонімів «Оріона» та «Лаптєва» і, що важливо, повідомлень про подібність їхніх голосів.

Той факт, що Іванников — це «Лаптєв», становить собою послідовне і логічне пояснення ролі Іванникова в двох різних військових конфліктах в російському «близькому зарубіжжі» —в Грузії та в Україні. Російські ЗМІ раніше повідомляли на основі інтерв’ю з проросійськими сепаратистами, що Андрій Іванович «Оріон» служив «радником військового командування ЛНР» і «є або був офіцером Міноборони Росії». Ця роль вкрай нагадує роль «Лаптєва» в Південній Осетії. Таким чином, вельми правдоподібна версія, що Міноборони Росії посилало Іванникова як високопоставленого офіцера ГРУ військовим радником і фактичним командиром груп сепаратистів за кордоном, керованих Росією.

Результати цього розслідування дають змогу по-новому поглянути на використання Росією агентів ГРУ в спеціальних операціях в сусідніх країнах. Крім того, таким чином, швидше за все, вперше встановлено ​​(залежно від того, чи оприлюднить ССД фактичну роль Іванникова в ланцюжку подій, які призвели до загибелі MH17) прямий зв’язок чинного високопоставленого російського офіцера, який працював в Україні, зі знищенням пасажирського літака.

Джерело: Bellingcat Investigation Team