Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
Раніше кримська пропаганда стверджувала, що «в Криму зустрічають біженців як братів» і описувала, як швидко їм вдається вирішити питання з житлом, отримати допомогу, влаштуватися на роботу тощо.
Пропагандистів геть не змушував червоніти від сорому той факт, що ті самі біженці з Маріуполя, наприклад, стали біженцями саме тому, що їхні будинки стерті з лиця землі російськими ж бомбардувальниками і ракетами, а нині кримська пропаганда, приховуючи цей факт, вдає, що допомагає їм облаштувати життя новому місці.
Втім, їх не змушували червоніти й інші факти відвертого мародерства, як, наприклад, повідомлення про те, що вкрадена ними вода з українського Північно-Кримського каналу роздаватиметься в Криму споживачам безкоштовно, або про те, що сімферопольський ринок «Привоз» наповнений редискою, капустою та іншими овочами, викраденими росіянами в українських аграріїв у Херсонській області. Як не червоніють російські вожді і щодо головного – того, що вони без жодної причини та підстав вбивають в Україні тисячі людей лише за те, що вони є українцями, як і сотні дітей – теж для того, щоб вони не виросли українцями.
Але фейкова пропаганда зазвичай живе один день. Не встигли одні кримські пропагандисти проспівати осанну кримським можновладцям за брехливу турботу про біженців, як інші кримські пропагандисти її ж і викрили. Служба новин ForPost в одному з репортажів під заголовком «Тяжкі будні українських біженців у Севастополі» опублікувала факти негараздів у прийомі біженців. ForPost має схильність хоча б у дрібницях прикрашати і недомовляти, але факти є такими, що від них нікуди подітися. Наприклад, сайт пише, що «жителі України та Донбасу, які полишили свої будинки через бойові дії, розповіли про життя на новому місці». Ну так би і написали – «через бойові дії російської армії, яка почала війну в Україні», і не «покинули свої будинки», бо залишати там уже було нічого, одні руїни, а «вигнані зі своїх будинків, зруйнованих бомбардуваннями російської авіації та ракетним обстрілом з території Росії».
Варто було журналістам відвідати «гуманітарний центр» прийому біженців у місті, як їм розповіли про всі аспекти трагедії. «Поруч зі входом помічаємо жінку з подругою – її звуть Олександра… Олександра зазначає, що із житлом визначилася сама. Але залишатися назовсім у Севастополі не планує – вона хоче повернутися до рідного Мелітополя – «а там як вийде».
Поруч на лавці інша дівчина наводить лад у пакетах. Ольга приїхала до Севастополя із Маріуполя. З певною недовірою вона погоджується поспілкуватися із кореспондентом. «Немає житла, для того щоб його зняти, потрібні гроші, які неможливо поміняти в банках. Гривні не беруть. Обіцяні 10000 рублів не можемо отримати вже 4 тижні. Та й на роботу можна влаштуватися лише офіційно. І так цілий місяць. Виживай як хочеш», – розповіла Ольга. Ольга намагатиметься влаштуватися на новому місці, оскільки її житло в Маріуполі знищено військовими діями».
Тут журналіст чомусь не задається логічним питанням: чи було б воно «знищене», якби до Маріуполя не прийшла російська армія?
Тим часом вигнана тими ж росіянами зі свого будинку Ольга без зайвого сорому каже, що «якщо не вдасться облаштуватись у Севастополі, поїдемо кудись далі».
А ось Олексій – молодий хлопець, також із Маріуполя. «У Севастополі він перебуває з 14 квітня. Його, як і більшість біженців, хвилюють проблеми житла, харчування та працевлаштування. Олексій приїхав до Севастополя з надією знайти роботу, бо це найбільше місто на півострові. Хлопець не впевнений у своєму майбутньому: «Подивимось, як розвиватиметься ситуація. Можливо, повернусь або залишуся тут».
Ось Ірина, яка приїхала до Севастополя з Рубіжного. «У неї у візочку маленька дитина – дитині 10 місяців. Ані вона, ані її чоловік не можуть знайти роботу у Севастополі. Як і житло. Сім’я Ірини перебралася сюди через те, що в них тут є куми. Інший варіант, який їх не влаштував – табір для біженців у Старобільську. Проте Ірина зазначила, що такий варіант є неприйнятним для маленької дитини. У Рубіжне повертатися не варіант – будинок зруйновано».
За всієї цієї плутанини взагалі залишаються без пояснення факти про те, що в окупованих місцевостях російські війська перекривають біженцям шляхи в українські міста, а тим більше насильно вивозять їхніх мешканців, особливо дітей, у російські регіони, чим прирікають людей, житло яких зруйнували, на нові страждання. За даними українського омбудсмена Людмили Денісової, з України до Росії насильно вивезли понад 808 тисяч українців, зокрема понад 150 тисяч українських дітей. Навіщо? Куди?
На цьому ж ресурсі розповідь про те, що в місті також створено притулок для «собак-біженців». Аналогії та порівняння напрошуються самі собою.
БІЖЕНЦІ в КРИМУ – ЦЕ ПЕРЕШКОДА МЕРКАНТИЛЬНИМ ПЛАНАМ КРИМСЬКОГО і СЕВАСТОПОЛЬСЬКОГО УРЯДУ «ЗАРОБИТИ» НА КУРОРТІ
Із коментарів, які залишили на сайті городяни, випливає, що до біженців вони ставляться погано. І це насамперед тому, що уряд Росії не тільки не вніс Севастополь до переліку міст, яким рекомендується приймати біженців (відповідно, не виділив для цього фінансування), а й заборонив своїм службам евакуювати їх до Криму через те, що влада Криму та Севастополя сподівається якнайбільше людей залучити в курортний сезон для того, щоб отримати більшу виручку від курорту. Тому біженці в Криму – це завада меркантильним планам кримського та севастопольського уряду «заробити» на курорті.
При цьому користувачі з Севастополя ще більше розкривають картину, що склалася. Користувач із ніком «Міцуко» пише, що Севастополь хоч і велике місто, але «з найменшим шансом знайти роботу». «Тетяна Старчикова» зауважує, що «30% місцевих жителів теж винаймають житло, тому що не спроможні придбати його за такі ціни, а про біженців годі й говорити. Це проблема всієї нашої системи… і вирішувати її ніхто не хоче! Користувач «kulekvvv» розповідає, що «Кілька днів тому їхав у потязі з біженцями із Маріуполя. Наслухався. На жаль, ні в Москві вони нікому не потрібні, ні тут … Учасник дискусії під ніком sergei67 зауважує: Що ви хотіли? Свої сидять на 15 тис. зарплати і без квартир. В Росії багато регіонів, де потрібні люди, чому всі до Криму хочуть, тут і так надлишок населення…».
НАСПРАВДІ ДО БІЖЕНЦІВ НІКОМУ Й діла НЕМАЄ
Але тут з’явився невіруючий. Користувач під ніком «Денис Лісняк» пише: «Щодо роботи не вірю, у нас на виробництві не вистачає людей у ковбасному цеху, зарплата від 30 тисяч». Але «Ілюзіоніст» йому відразу ж і відповідає: «Це ви скажіть молодим людям, які здобули вищу, наприклад, юридичну чи медичну освіту, – вони ж не для того свої інститути та університети закінчували, щоб іти до ковбасних цехів. Наприклад, зарплати у цивільних районних судах Севастополя 18 тис. руб. Так само, наприклад, і у медиків, пропонують ті ж… 18 тис. руб.! Словом, самим не вистачає, і, якщо по правді, у дійсності до біженців нікому й діла немає».
Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
Костянтин Подоляк – журналіст
