Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
«Поле інформаційних битв» – це звичний вираз, який використовується журналістами в анексованому росією Криму. І саме 7 травня, у Всесвітній день свободи преси, варто уважно розглянути, чому так виходить.
Різними методами і в різних формах і журналістам, які вже працюють, і тим, які ще тільки набирають досвіду, в Криму вбивають у голову, що журналістика – це зброя, яка має працювати на «ідеологічному полі бою». Під виглядом журналістики в мізки кримчан, а також населення на окупованих українських територіях, та й самих росіян, вбивається ідея про те, що «росія велика, сильна, справедлива, красива, а тому непереможна», але вона оточена з усіх боків ворогами, які напали на неї і намагаються знищити.
Цій ідеї послужив навіть кіт, із якого кримська пропаганда зробила «журналіста». Так, у березні цього року у галереї «Ха-Ра-Шо!» Кримського ТЮГу (Євпаторія) пройшла фотовиставка, на якій повідомили, що кіт Мостік, який раніше прижився на Керченському мосту, вирішив залишитися в Криму! Переїхав працювати до регіонального підрозділу медіагрупи «россия сегодня» у Сімферополі й став журналістом». Тепер кіт-«журналіст» «розповідає всьому світу про кримські пам’ятки та незвичайних людей».
У КРИМУ СПРОБУВАЛИ ПЕРЕКУВАТИ І КРИМСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ. ЧАСТИНА З НИХ НЕ ПІДКОРИЛАСЯ ДИКТАТУ І ВИЇХАЛА
Так само, як раніше за літо 2014 року в Криму змогли переробити частину українських вчителів на освітніх пропагандистів «русского міра», чим фактично виключили їх зі світової системи освіти, так за наступні роки у Криму спробували перекувати і кримських журналістів. Частина з них не підкорилася диктату і виїхала, частину російським спецслужбам вдалося захопити, і тепер, за даними Національної спілки журналістів України, як мінімум 28 співробітників українських ЗМІ та цивільних журналістів, у тому числі з Криму, перебувають у російській неволі внаслідок незаконних затримань та сфальшованих «судових процесів».
Однак із частини журналістів, що залишилися в Криму, нинішня кримська влада формує слухняних пропагандистів, такі ж методи роботи вона переносить і на нові окуповані території в Херсонській та Запорізькій областях. Наскільки відомо, росіяни захопили навіть логотипи колишніх українських друкованих видань і видають фейкові газети «Приазовский рабочий» у Маріуполі, в Запоріжжі – «Запорожскую правду», намагаються відновити вихід теле- та радіопрограм. Погодитись на такий професійний злочин можуть лише журналісти рівня кота Мостіка.
МЕТА ПРОПАГАНДИСТІВ – ДЕЗОРІЄНТУВАТИ СУСПІЛЬСТВО ТА СПРЯМУВАТИ ЙОГО ЗУСИЛЛЯ НА КОРИСТЬ ВЛАДИ
І це вже не журналістика, оскільки у світі журналістикою вважається процес об’єктивного інформування аудиторії про події, політику, економіку, культуру, але аж ніяк не розцінюється як «зброя на полі бою». Цілком зрозуміло, що використання медіа як зброї передбачає перебільшений акцент на вигідних владі фактах і подіях та замовчування невигідної інформації, а це створює спотворену картину життя, є дезінформацією, і врешті-решт, діє проти інтересів будь-якої аудиторії, яка має все знати і правильно орієнтуватися у світі. Мета пропагандистів – дезорієнтувати суспільство і спрямувати його зусилля на користь влади. І це руйнує журналістику як таку, перетворює її з інструменту самоврядування суспільства на служницю влади.
Але в самій росії та на захоплених нею територіях усе спрямовано саме на дезорієнтацію людей. Як «імпульс для розвитку журналістики» російські пропагандисти розглядають і практикум для журналістів «Інфорум», що недавно відбувся і був організований Спілкою журналістів росії та її кримським відділенням. У ньому взяли участь ті люди, які підтримують війну і більш того – ведуть пропаганду війни, що заборонено і російськими законами.
Як пишуть у газеті «Крымские известия», до нього залучені «як молоді репортери кримських ЗМІ, так і майбутні майстри пера, мікрофона та об’єктиву – студенти Інституту медіакомунікацій, медіатехнологій та дизайну КФУ, а також інших вишів кримської столиці». Лекції про те, що таке «СЖР та регіональна журналістика: куди йдемо?» прочитали заступник голови Спілки журналістів росії Олексій Вишневецький, голова Ростовського регіонального осередку СЖР Анатолій Максак, генеральний продюсер АНО ТРК «Крим» Олег Крючков, голова Кримського регіонального осередку СЖР Вадим Первих. З доповіддю «Як забезпечити правову підтримку ЗМІ та журналістів» виступила начальниця юридичного управління СЖР Ганна Білозерова. Про роботу російських «військкорів» у «гарячих точках» розповів «військовий кореспондент» телеканалу «Россия-1» Антон Степаненко. Про основні тенденції роботи з інформацією щотижневих видань на прикладі журналу «Профіль» – головний редактор видання Олександр Бєлоновський. Інтерактивний майстер-клас провели представники онлайн-сервісу Rutube. За словами Олексія Вишневецького, медійний проект СЖР «Інфорум» вже проведено у 50 регіонах росії.
Саме проти такого підходу до журналістики протестувала недавно організація «Репортери без кордонів»: «Правозахисна організація «Репортери без кордонів» (RSF) засуджує фінансування російською владою онлайн-шкіл військових «кореспондентів» для роботи на окупованих українських територіях і називає її «фабрикою пропагандистів».
КРЕМЛЬ ФОРМУЄ НОВЕ ПОКОЛІННЯ «ВІЙСЬКОВИХ КОРЕСПОНДЕНТІВ», А НАСПРАВДІ – АРМІЮ ПРОПАГАНДИСТІВ
Жанна Кавельє
На думку організації, саме під час такого курсу навчають, зокрема, як проводити інтерв’ю з російськими солдатами, а курси викладають працівники російських державних медіа: телеканал RT (Russia Today), агентство РІА «Новости», газета «Известия». Серед спікерів є російський пропагандист Сергій Мардан, який працює на таблоїд «Комсомольская правда» і якому Служба безпеки України висунула підозру за «заклики до геноциду» та «заперечення збройної агресії рф проти України».
«Кремль формує нове покоління «військових кореспондентів», а насправді – армію пропагандистів для роботи на окупованих українських теренах. Тим часом російські війська продовжують безкарно придушувати всі інакодумні голоси, змушуючи незалежних журналістів у росії обирати між вигнанням та в’язницею, а на окупованих територіях полюють на тих, хто не співпрацює», – зазначає керівник відділу RSF у Східній Європі та Центральній Азії Жанна Кавельє.
Але, незважаючи на світові стандарти журналістики, у Криму продовжують навчати не журналістів, а пропагандистів. Так, під гаслом «Накопичити сили та досвід для інформаційних битв» у Сімферополі під егідою так званого Інституту медіакомунікацій, медіатехнологій та дизайну КФУ імені В. Вернадського пройшла конференція «Інформація і суспільство» на якій обговорювалися способи перетворення журналістики на інформаційну зброю. Недарма ж у самій назві «інституту» вклали поняття «медіатехнології», хоча в журналістиці існує лише одна технологія – правда і точність.
Такі зібрання використовуються для розширення ареалу поширення російського погляду на інформацію як на зброю, чому й слугує набір технологій, яким там навчають. Цього року конференція об’єднала близько двохсот молодих вчених, аспірантів, магістрантів та студентів із росії, Киргизстану, Придністровської республіки та навіть Шрі-Ланки. У ході конференції «нагородили» (так в оригіналі – авт.) керівника Інституту медіакомунікацій, медіатехнологій та дизайну Олександра Мащенка «подячним листом» від Сибірського федерального університету за проведення комплексу заходів «Крим з нами!», присвячених «Дню возз’єднання Криму з Росією», і за те, що він весь «федеральний університет» «вивів на інформаційний фронт».
КРИМСЬКА ВЛАДА ГОТОВА КИНУТИ НАВІТЬ СТУДЕНТІВ В «ІНФОРМАЦІЙНИЙ БІЙ»
Не так давно заступник міністра науки і вищої освіти рф Костянтин Могилевський дав старт діяльності регіонального майданчика студентського Медіацентру, що відкрився на базі Кримського федерального університету. За задумом творців Медіацентру, він має стати «майданчиком для здобуття практичних навичок у журналістиці». За словами російського очільника Криму Сергія Аксьонова, «тут хлопці й дівчата зможуть отримати додаткові знання, навчитися застосовувати нові підходи та практики у журналістиці, а головне – ми зможемо залучати їх до реальної роботи». Як бачимо, кримська влада готова кинути навіть студентів в «інформаційний бій». Причому такий медіацентр став уже 24-м регіональним майданчиком у рамках міністерств науки і вищої освіти росії.
Для залучення молоді на «інформаційний фронт» російські пропагандисти використовують і «живі приклади». Наприклад, у Керчі живе Діна Биченкова – найстаріша журналістка Криму, яка нещодавно відзначила своє 92-річчя. Вона працювала в газетах, на радіо, навчала секретів майстерності багатьох молодих журналістів. Незважаючи на поважний вік, Діна Володимирівна викладає у міській школі юнкорів. І хоча це, по суті, робота на незаконну владу, ніхто б її, ветерана, не засудив, якби вона намагалася передати молодим керчанам світові стандарти журналістики, навчати їх об’єктивності та правді.
Насправді ветеран журналістики втратила правильні орієнтири і не лише обманюється сама щодо нової влади, а й обманює інших. Вона говорить: «Для мене щастя – це знати, що діти моєї рідної Луганщини не ховаються, як колись я, від бомбардувань у підвалах, що на Донбасі запанував мир, де люди можуть висловлювати думки рідною мовою, сучасна молодь уже добровільно не буде виганяти себе на роботи до Німеччини та інших країн, а зможе гідно працювати на Батьківщині. Свою книгу віршів для дітей я назвала «Парус надежды» – нам усім дуже потрібні надія і віра в те, що людська цивілізація не винищить себе. А збірку авторських пісень я відправила до Москви, на передачу Андрія Малахова «Песни от всей души». Дивлюся усі випуски! Готую до друку ще одну книжку і дуже хочу відправити її у подарунок президенту рф Володимиру Путіну…»
Російські пропагандисти вважають виховання молоді на досвіді Другої світової війни виграшною технологією формування російського патріотизму. Так, молодим журналістам часто як урок подають роботу колишнього фотокореспондента ТАРС Євгена Халдея, до речі, вихідця з Донецька. Наприкінці лютого – на початку березня в Керчі пройшли «Військово-історичні читання». Парламентська газета Криму помістила інтерв’ю з його донькою Ганною Халдей, в якому стверджується, що «Євген Халдей умів не тільки дивитися, а й бачити…» Мабуть, у знаменитого фотожурналіста кримській молоді є чому повчитися, та от тільки від молодих навмисне приховують помилки технології «старої радянської журналістики». У Криму примудрилися обійти питання про відомий на весь світ скандал із приводу знімку Євгена Халдея «Прапор перемоги над Рейхстагом», який був визнаний постановочним і на якому на руках офіцера було видно два наручних годинники, що вважали свідченням того, що військовий не гребував мародерством .
Ганна Євгенівна розповідала цю історію з різними подробицями багато разів. Її батько прилетів до Берліна із трьома прапорами, які по черзі піднімали над різними об’єктами: на Темпельгофському аеродромі, на Бранденбурзьких воротах, і третій – над Рейхстагом, але вже після того, як прапори там підняли багато воїнів, у тому числі українець Олексій Берест зі своїми бійцями. Але Халдей, піднімаючись на Рейхстаг, зустрів випадкових бійців і повів їх із собою піднімати прапор.
«Його взяв до рук Олексій Ковальов, 18-річний солдат. За ноги його підтримував дагестанець Абдулхакім Ісмаїлов. І коли Ковальов із прапором нахилився, Халдей побачив, що Берлін лежить під нашим прапором… І він клацнув. Цією фотографією поставили крапку в війні… Спустившись із Рейхстагу, Халдей одразу полетів до Москви. У редакції знімок прийняли як ікону – зі священним трепетом. Але через одну дрібницю фотографію ледь не «запороли». Редактор раптом сказав: стоп! Фотографію не можна друкувати. В Ісмаїлова на обох руках по годиннику! Виявилося, другий годинник був трофейним. А отже, забрав у ворога, мародерство… Тому Халдей сам на плівці здряпував другий годинник голкою», – розповідала Ганна Халдей про цю подію.
І цей епізод ставить під сумнів слова про те, що Євген Халдей «міг не лише дивитися, а умів і бачити…»
Епізод для журналістської молоді повчальний, хоча в ньому багато сумнівного. По-перше, у постановочному характері знімку ніхто не сумнівається, як і у випадковості його героїв. Заперечувати це сьогодні – просто не поважати себе. Недарма у сучасних фотоагентствах постановочні знімки заборонені. По-друге, навряд чи Халдей «ретушував» негатив, просто подряпавши шпилькою годинник на одній руці. Мабуть, і тоді в ТАРС були нормальні інструменти для ретуші. І знову ж таки, недарма в інформаційних агентствах сьогодні заборонено і ретуш.
Проте цікаво спостерігати, як російська пропаганда й досі рятує свою честь. Виникли найнеймовірніші теорії. Одна з них про те, що Олексій Берест, який у цьому матеріалі названий чомусь «бухгалтером одного з алтайських радгоспів (де він ніколи не був – авт.) та за сумісництвом вчителем фізики у тамтешній школі», нібито під час штурму «будинку Гіммлера» знайшов у «відкритому сейфі» (?) німецькі нагородні годинники і роздав їх бійцям, які наступного дня штурмували Рейхстаг, тому на руках Абдулхакіма Ісмаїлова опинилися двоє годинників.
Інші стверджували, що на другій руці у офіцера компас. Треті – що на той час майже у всіх було по два годинники, бо на одному стояв поясний час, на другому – оперативний. І що ніхто нічого не видряпував, мовляв, є оригінал світлини, де немає ретуші. Однак і це не є доказом. Халдей, зрозуміло, над Рейхстагом зняв не один кадр, а наклацав аж дві плівки, а ретушували, теж зрозуміло, тільки один кадр, решта збереглися.
КРИМСЬКІ ВИКЛАДАЧІ, ЩО НАВЧАЮТЬ МОЛОДИХ ПРОПАГАНДИСТІВ, ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ РОСІЙСЬКІ ЗМІ ЯК ЯКІСНІ ТА НЕПОГРІШІ ВИДАННЯ
Усі ці історії кримській молоді розповідають як детектив, проте при цьому замовчують питання про непридатність у репортажах поставочних сцен і подальшої ретуші, тож молоді журналісти в росії вважають, що це допустимо. Тому і з’являються в кримській пресі такі безглузді статті, як «Демонтаж пам’яті, або Чому в Європі й на Україні прагнуть забути свою історію?», де все перевернуто з ніг на голову, або тексти, що виправдовують війну, як, наприклад, стаття «Крим допомагає новим суб’єктам увійти у правове поле росії».
Кримські викладачі, які навчають молодих пропагандистів, представляють російські ЗМІ як якісні та непогріші видання, замовчуючи їх грубі «косяки».
Так, днями ресурс «Асоціація реінтеграції Криму» повідомив, що, «як випливає з українського реєстру судових рішень, експерт Борис Бабін (колишній представник президента в АРК – авт.) наприкінці квітня виграв справу у Подільському суді Києва щодо захисту гідності та ділової репутації проти видання «КП в Украине», яке окремі експерти пов’язують не лише з одіозною «Комсомольською правдою».
Справа стосувалася публікації 2019 року, в якій «КП в Украине» писала про те, що «професор Бабін нібито «запам’ятався серією корупційних скандалів», нібито «зловживав службовими повноваженнями і вступив у змову з низкою чиновників Міністерства юстиції, і нібито завдав «фінансової шкоди» на суму в 54 мільйони гривень». Усі ці твердження не знайшли свого підтвердження та не відповідають дійсності. Суд також встановив, що заяви КП в Україні повністю неправдиві. Суд спростував і неправду про те, що розроблені представництвом проєкти законів не підтримані Верховною Радою України.
Цей яскравий приклад свідчить про те, що російські автори статті не просто не спромоглися перевірити «факти», викладені ними, а й спотворили інформацію з метою зганьбити українського держслужбовця. У цьому полягає і «особлива школа», і виявляються технології російських пропагандистів.
Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
