Яким чином Польща як держава тримає удар в інформаційній війні, яку веде Росія? Як вона реагує на спроби втручання в інформаційний простір із боку інших країн? Чи є якісь установи, які від імені держави координують діяльність у цій сфері?
– Здатність польської держави розуміти та виявляти інформаційні загрози за останні роки значно зросла, – вважає Каміль Басай із фонду «Info Ops Polska». – Ми бачимо розуміння інформаційних загроз з боку державної адміністрації, а це вже великий прогрес, порівняно з тим, що було кілька років тому, коли маніпулятивні явища здавалися чимось новим. Насправді вони добре відомі й зустрічалися в історії значно раніше. Змінилося лише середовище, в якому вони реалізуються. Йдеться про появу інтернету та соціальних мереж, зміну способів отримання інформації. Рівень розуміння та ідентифікації цих загроз сектором державної безпеки – високий. Пам’ятаймо про те, що надання особам, які ухвалюють рішення, достовірної інформації, яка є продуктом аналізу, – це дуже складне завдання, яке вимагає залучення аналітичних осередків та спеціальних служб. Це один з елементів протидії маніпулятивним операціям. Тут варто звернутися до історичного досвіду, наприклад, до операції «Трест», яку радянські спецслужби реалізували для введення в оману розвідок західних країн, у тому числі Польщі.
Під час операції «Трест» більшовикам вдалося обманути Захід за допомогою агентів, які були настільки ефективними, що змогли заплутати не тільки закордонні служби, але й російських емігрантів. Як пише Марек Свєрчек у статті «Modus operandi ГПУ на прикладі операції «Trust», описаної у книзі «Три столиці» В.В. Шульгіна. Спроба аналізу» (Modus operandi GPU na przykładzie operacji „Trust” opisanej w Trioch stolicach W.W. Szulgina. Próba analizy), операція ГПУ полягала у використанні знищеної раніше підпільної організації «Монархическое объединение центральной России» (МОЦР) для створення однойменної організації, на чолі якої стояв агент. Через своїх посланців організація налагодила контакт зі структурами так званої білої еміграції на Заході та зі спецслужбами західних країн та сусідів радянської Росії, яким вона передавала інформацію про те, що МОЦР планує захопити владу та відновити монархію. Згідно з цими повідомленнями, МОЦР мав мережу змовників у радянській адміністрації, в Червоній армії та навіть у самому ГПУ. Щоб відібрати владу у більшовицького режиму організації були потрібні лише гроші. Доказом виродження СРСР мав бути НЕП, який трактувався як відмова від принципів воєнного комунізму і свідчив про падіння ідеології більшовицького режиму, а отже втрату легітимності радянської влади. В таку версію подій повірили і Захід, і біла еміграція. Західні країни не лише надали МОЦР фінансову допомогу, а й відмовилися від ідеї превентивної війни та зняли блокаду інвестицій до післяреволюційної Росії. Водночас білогвардійці на понад п’ять років (найважливіших з точки зору посилення більшовицької влади) відмовилися від терористичної діяльності. Вона могла дестабілізувати й без того напружену ситуацію в країні, що зіткнулася з наслідками війни, революції та втрати найбільшої частини території держави.
– Наразі польські служби – це перший і найважливіший суб’єкт розпізнавання та запобігання подібним явищам, – зазначає Каміль Басай. – Слово «запобігання» означає також розуміння і вилучення з маніпулятивного потоку або медійного шуму інформації, яка є найбільш важливою та абсолютно правдивою, для осіб, які ухвалюють рішення. Це дуже важливо з точки зору процесу прийняття рішень.
ВП
