Джерело: Володимир Малинка, для Детектора Медиа
Стюарт МакДональд, член парламенту Сполученого Королівства, розповів «Детектору медіа», скільки ж RT сплачує британським політикам за зйомку та чому головна редакторка цього медіа звинуватила його у божевіллі.
8 листопада Стюарт МакДональд (Stewart McDonald), член парламенту Сполученого Королівства, речник Національної партії Шотландії щодо оборони, відвідав у Києві конференцію «Уроки гібридного десятиліття». Під час виступу він зауважив, що сучасна ситуація вкрай нагадує книжку «1984» Джорджа Орвелла.
«Ця книжка мала бути художньою, але, здається, зараз дехто вважає її інструкцією до дій. «Партія сказала відмовитися від всього, що ви бачите своїми очима і чуєте своїми вухами», —це була найважливіша команда, яку озвучили у книзі. Думаю, зараз ми живемо у схожому періоді часу», — зазначив пан МакДональд.
Він розповів, що російські пропагандистські медіа Sputnik та RT використовують декілька тактик для залучення британських політиків у свої ефіри. Декому платять гроші. Йдеться про голів парламентських комітетів, які постійно «з’являються на диванах RT». Про такі виплати вказують самі парламентарі, заповнюючи звітність.
Якщо політики менш досвідчені, за словами пана МакДональда, російські телеканали надсилають за ним хороший автомобіль, який відвезе їх у студію й назад. Так вони дають змогу політикам почуватися важливими людьми.
Інша тактика — це зв’язуватися напряму з політиками. Приміром, ВВС контактує із прес-секретарями депутатів, але RT і Sputnik одразу звертаються до парламентарів напряму у Facebook чи телефонують.
«Вони це роблять тому, що прес-секретарі все більше й більше розуміють, яким злом є російські ЗМІ. Я сподівався, що інцидент у Солсбері приведе до покращення дискусій між політиками і громадськістю щодо важливості протидії Росії. Щоб не виникали фальшиві дебати про те, що треба більше грошей на охорону здоров’я виділяти, а не на кібербезпеку. Але, на жаль, дискусії у Великій Британії йдуть саме в цьому ключі», — каже британський депутат.
«Детектору медіа» Стюарт МакДональд розповів, що в травні цього року сам став об’єктом атаки прокремлівських медіа.
— Ви сказали, що в Единбурзі занепокоєні роботою RussiaToday. Чому?
— Вони відкрили свій офіс там декілька років тому, намагаючись закріпитися в бізнес-мережі Единбурга та в міській раді. На жаль, їх із цих місць не викинули навіть після отруєння Скрипалів. Особливе занепокоєння, приміром, викликає нещодавня подія — нагородження Володимиром Путіним відзнакою Пушкіна магната Ангуса Гроссара (Angus Grossart), який є відомою фігурою Шотландії. Усі ці події вкрай бентежні.
— Нещодавно ваш регулятор Ofcom призначив іще три перевірки RT. Загалом відкрито десять справ проти цього медіа. Чи вірите ви в такий спосіб регулювання для російських пропагандистських ЗМІ?
— Якщо вони порушують правила, то мають бути санкції. Важливо, що така система взагалі працює. Коли цих правил дотримується BBC та SkyNews, їх мають поважати й інші телеканали. Я особисто не підтримую повного блокування RT, бо це давало би хибні сигнали. Це нагадуватиме ситуацію в самій Росії. Приміром, в РФ заблокували сервіс BBC World, назвавши його «зброєю для впливу». Але, зрештою, RT та Sputnik — це далеко не BBC. Це не зовсім звичайні мовники. Тож нам треба бути пильними та впевненими в тому, що вони не порушують правил. Як будь-який інший телеканал.
— Росія також купує британські ЗМІ. Наприклад, The Independent придбав свого часу російський олігарх Олександр Лебедєв. Чи виникають такі дії стурбованість у суспільства?
— Це глобальна проблема — прозорість медіавласності. Питання в засобах масової інформації, які керуються однією чи групою людей. У справі з купівлею The Independent справді були певні перестороги. Хоча нині це видання є доволі прийнятним. Але знову ж таки сфера газет у Великій Британії регулюється. Це регулювання не надто строге, але воно посилилося після того, як ми мали атаки хакерів, розслідування щодо фінансування медіа. І воно все ще може бути більш форсованим.
У Шотландії подібне регулювання децентралізоване, воно не контролюється Лондоном. Тож це важливо, що ми маємо «проміжне регулювання», яке може запозичувати не лише досвід Лондона, але й інших країн Європи.
— Ви розповідали, що самі зіткнулися з атакою російських медіа. Що саме вони про вас писали?
— Це була химерна ситуація. Я повернувся зі сходу України, після чого говорив із журналістами про те, що ми бачили, яка відповідь на це має бути, як ми маємо допомогти Україні. Я намагався пояснити жителям Великої Британії тутешню складну ситуацію. Декілька тижнів потому один із моїх помічників отримав повідомлення (Google Alert) про згадку мого імені на французькому RT. Там насміхалися, що мене переслідує привид лохнеського чудовиська, який є старим шотландським міфом.
Вони написали це тому, що у своїх виступах я розповідав про участь у цьому конфлікті російських військових сил і небезпеку їхньої пропаганди. Проте RT переконувало: там російських військ немає, а я начебто навіжений. Цікаво, що вони написали про це у французькій версії видання, а не в англійській. Авторка цього тексту — Маргарита Симоньян, яка провела сміховинне інтерв’ю з агентами ГРУ. Вони саме їй розповіли про свої відвідини Солсбері для екскурсії собором.
З одного боку, такі їхні дії привертають увагу, але з іншого — це якесь аматорство. Якщо вони справді хотіли мене звинуватити у божевіллі — треба ж було писати це в англійській версії, а не у французькій. Я не розмовляю французькою.
— Як, на вашу думку, Велика Британія повинна протистояти російській пропаганді?
— Треба покращувати співпрацю між політичними інституціями. Багато наших державних служб проводять украй важливу роботу з розробки та втілення стратегії протидії. Вона стає стійкішою і проактивною. Але тут є недопрацювання з політичної точки зору. Недостатньо покласти таке завдання лише на «машину державних служб».
Коли я найближчим часом прийду в парламент чи захочу запитати про таку роботу… Я не зовсім розумію, до кого мені конкретно йти. Я не знаю, хто насправді відповідає на найвищому рівні за протидію гібридним атакам. Чи це секретаріат кабінету міністрів, чи служба у міністерстві оборони, міністерство закордонних справ?
Чому б Великій Британії не заснувати посаду посла з питань гібридних загроз? Якщо така є у Фінляндії, Литви, Польщі, то чому у Великій Британії її немає? Після цієї конференції я повернуся й питатиму про це в уряду Великої Британії. Я знаю, що багато успішної роботи з цього питання проводиться на задньому плані, але ж винесіть це на передній план політичної дискусії! Парламент має бути задіяний у цьому. Це важливо, бо якщо ми віримо в демократію, уряд має бути підзвітним громадськості, парламентарям.
— Чому все ж таки британські політики продовжують ходити у студії RT? Хіба вони не знають, що це російська пропаганда, чи вони її підтримують, чи це через гроші, які їм платять?
— Думаю, це поєднання всіх цих причин. Вони точно знають, що це пропаганда. Не можна бути парламентарем та не знати цього. Так, дехто з них отримує гроші. Це може бути 150 фунтів, а може й три тисячі. Вони мають це реєструвати в державному реєстрі, тож люди можуть це побачити. Дехто з політиків вважає, що це не шкідливо. Вони гадають, що це не є причиною проблем. Можливо, хтось із них хоче грошей, але це не основна причина.
— Чи вони такі наївні, що не вважають це проблемою?
— У дечому це справді наївність. Є два типи депутатів, які туди ходять. Це старші члени парламенту, які очолюють комітети, були керівниками міністерств. Інші — не такі відомі політики, яких не так часто запрошують на телебачення. Тут спрацьовує їхнє его й нарцисизм щодо камери й телевізійної студії. Їх забирає машина з водієм, а потім привозить додому. Йдеться про цілий пакет «послуг», які підштовхують їх продовжувати. Я впевнений, що кожен, хто в цьому задіяний, у курсі, чим насправді є такі «ефіри». Але не впевнений, що вони усвідомлюють усю небезпеку своєї участі. Вони ж таким чином легітимізують ці медіа.
— Але що ж тоді говорити про громадян, якщо всю складність ситуації, як ви кажете, навіть депутати не усвідомлюють?
— На мою думку, такі депутати, як я, які ніколи не підуть давати інтерв’ю RT, повинні тиснути на інших. Треба, щоб вони відучували сором за такі свої дії. Вони не повинні радіти цим ефірам чи грошам за них. Вони парламентарі й мають краще розбиратися в цій ситуації.
Але й громадськість має тиснути. Такі політики мають втрачати повагу. Хто має сказати їм, що не варто радіти з того, що ти отримав 3 тис. фунтів за свій виступ на RT? Громадяни. Я би точно зніяковів, якби мої виборці прийшли до мене і сказали: «Ми бачили, що ви отримували гроші від російського телебачення». Ось так потрібно впливати на них.
Джерело: Володимир Малинка, для Детектора Медиа
