Джерело: Ксенія Кириллова, для Радио Свобода

В середині вересня директор ФБР Крістофер Рей заявив, що Росія активно втручається в президентські вибори у США, поширюючи «постійний потік дезінформації», який може підірвати довіру до результатів голосування. Паралельно з цим журнал Politico опублікував статтю, що детально розповідає про особливості нового російського втручання в нинішню передвиборну кампанію з посиланнями на думки американських експертів з питань безпеки.

Поряд із перерахуванням уже звичних методів дії «фабрики тролів» на кшталт створення фальшивих акаунтів у соціальних мережах і вмілої гри на наявних в американському суспільстві суперечностях, аналітики визнають: за останніх чотири роки й самі американці почали займатися посиленим поширенням радикальних теорій і поглядів. «Масштаби, розмах і, що найбільш важливо, ефект від дезінформації всередині країни набагато перевищує можливості для втручання у вибори США з боку будь-якого іноземного уряду», – підкреслив директор Лабораторії цифрової аналітики Атлантичної ради Грем Брукі.

Йдеться насамперед про конспірологічні теорії, які поширюються радикальними консерваторами. Це не означає, що представники «демократичного» табору поводяться на інформаційному полі виключно етично. Однак історично склалося так, що «ліберальні» американські ЗМІ в боротьбі зі своїми опонентами воліють робити акцент не на складних теоріях змови, а на гучних скандалах, тоді як конспірологія залишається здебільшого цариною правих активістів.

Хороший приклад – QAnon, теорія, яка поширюється якимось анонімом Q, буцімто «інсайдером з адміністрації Трампа» і одним з головних у США авторів міфів про окультний характер «глибинної держави». Її апологети вірять у те, що Дональд Трамп таємно протистоїть еліті педофілів-сатанистів із верхівки Демократичної партії та голлівудських знаменитостей. В останній рік ця теорія також увібрала в себе  конспірологію ковід-дисидентів про «чіпування через вакцинацію» та вишки 5G. У цьому ж ряду – схожий, але не настільки містично забарвлений міф про те, що «глибинна держава», контрольована демократами, веде війну проти «Америки Трампа», в тому числі навмисно намагаючись домогтися найбільш руйнівних наслідків пандемії коронавірусу та підвищеної смертності серед американських громадян.

Досить активно ця теорія поширювалася на сайті, пов’язаному, за інформацією Associated Press, із російською військовою розвідкою. Цей факт іще раз свідчить: російські спецслужби не здатні створити проблеми, яких раніше не існувало в американському суспільстві, але вони ефективно використовують у своїх цілях вже наявні розбіжності та слабкості. Абсолютизація зовнішньої загрози та спроба пояснити за її допомогою в тому числі й об’єктивні внутрішні процеси – небезпечна спокуса.

Насправді ж схильність певної кількості американців довіряти конспірологічним теоріям не тільки робить США більш уразливими перед іноземним втручанням, а й породжує низку більш серйозних проблем. По-перше, сама віра в те, що уряд або його частина залучені до підступної змови проти власного народу, базується на цілком здоровій підставі – природних для демократичного суспільства недовірливості та критичному  ставленні до влади. Якщо додати до цього пару фактів про незаконні дії американських спецслужб або корупцію в вищих сферах влади, відомих з історії, то можна зрозуміти, чому багато американців іноді схильні підозрювати власні еліти в найгіршому. Інша справа, що ступінь прозорості та контролю в західних суспільствах в останні десятиліття досягнув такого рівня, що навіть найбільш «глибинній» державі вкрай важко організувати якісь незаконні операції, особливо у власній країні. Ризики появи інформаторів, скандалів в пресі та розслідувань у Конгресі настільки великі, що в сучасних Сполучених Штатах важко уявити собі «підступи Світового уряду».

Однак для авторитарних країн, в яких держава не обмежена ніякими формами громадського контролю, конспірологія та спецоперації – не фантастичні міфи, а повсякденна реальність. У Росії, де при владі перебувають чекісти, таємні змови, підкупи, впровадження агентів є чи не основним методом ведення зовнішньої та внутрішньої політики. Цілком можливо, що в Кремлі насправді вірять у те, що будь-які проблеми в країні є результатом «операцій ЦРУ», оскільки російська влада на місці ЦРУ стала б застосовувати саме такі операції. Що, власне кажучи, і відбувається на практиці.

Саме тому Росія прирікає Захід на конспірологію, привносячи до його картини світу, крім дезінформації, реальні «активні заходи» та закулісні переговори, в яких часом виявляються замішаними й корумповані американські або європейські політики. В підсумку недосвідченому обивателеві буває важко відокремити реальні змови від уявних.

По-друге, боротьба із зовнішньою загрозою неминуче породжує іншу крайність – спокусу «конспірології у відповідь», за якої будь-яка критика влади або опозиції (залежно від ситуації) сприймається як «робота на ворога». Ярким прикладом тут може бути  публікація в 2016 році листування Владислава Суркова, в якій викладено стратегію і тактику дестабілізації України. Однією з тактик «розкачування» ситуації в цій країні тогочасний «сірий кардинал» Кремля позначив максимальне використання теми корупції, що відразу ж породило масу запитань. Справді, як визначити, ким є той чи інший критик влади і журналіст-розслідувач: щирим патріотом чи агентом Кремля? Де шукати баланс між висвітленням реальних проблем країни, без якого неможливе їх вирішення, і «дестабілізацією ситуації в інтересах Москви»?

Абсолютизація зовнішньої загрози та спроба пояснити за її допомогою в тому числі й об’єктивні внутрішні процеси – небезпечна спокуса, яка, з одного боку, різко знижує самокритику в «жертви» Кремля і дає їй можливість не помічати власних помилок, а з іншого – дискредитує тему іноземного втручання як таку. Таким чином, громадянам західних країн, які можуть не довіряти власним урядам (і часом мають для цього певні підстави), але при цьому не хочуть стати жертвою дезінформації, доводиться вирішувати досить складне завдання: відокремити уявну конспірологію від реальних змов і спецоперацій; зуміти відстежити зовнішнє втручання, але при цьому не підміняти цим втручанням реальні внутрішні проблеми своєї країни.

Логічно, що в світі «постправди», переповненому суперечливою інформацією, це не так просто зробити. Кремль успішно користується цією ситуацією, наповнюючи інформаційний простір безліччю версій реальності, яка лестить переконанням і роздмухує страхи найрізноманітніших груп населення. Дезінформація в формі конспірології зручна Москві ще й тим, що не просто розділяє західне суспільство, а розділяє його непримиренно, приписуючи «ворогу» найстрашніші наміри. Демонізація опонента неминуче посилює ворожнечу, в запалі якої сторони втрачають здатність відрізняти правду від брехні та мислити критично. До того ж, оскільки конспірологія припускає якесь приховане від сторонніх очей «таємне знання», що не передбачає пошуку реальних фактів, то спростувати такі теорії дуже складно.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Радио Свобода

Ксенія Кириллова – журналістка, живе у США.