Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Усі розмови щодо настроїв окупованих територій впираються в одну проблему. У нас немає звідти адекватної соціології.
Більш того – її і не буде. Проблема навіть не в тому, що українські соціологи не можуть проводити там заміри. І не в тому, що російська соціологія недостовірна. Проблема в тому, що ідея проводити дослідження на окупованих територіях наперед приречена. У ситуації, коли щирість карається – частина респондентів буде мовчати або недоговорювати.
Власне, про це ж варто пам’ятати і в ті моменти, коли ми намагаємося судити про настрої окупованих територій із соціальних мереж.
Збірний образ коментатора з Криму і Донбасу досить простий. Любить Росію, зневажає Україну, чекає російських прапорів на Хрещатику. До того ж він пророкує крах Євросоюзу, радіє американським погромам і засмучується успіхам Ілона Маска. Сперечається агресивно і схильний виступати від імені цілого регіону.
І було б помилкою піти у нього на повідку.
Ті, кому випало жити на окупованих територіях, діляться на дві групи. Одні встигли спалити мости з Україною. Інші – ні
Ступінь радикальності поведінки людини в соціальних мережах визначається одним простим фактором. Яка доля на нього чекає, якщо в його регіон повернуться українські прапори? А все тому що ті, кому випало жити на окупованих територіях, сьогодні діляться на дві групи. Одні встигли спалити мости з Україною. Інші – ні.
Одні встигли повоювати проти української армії. Послужити в окупаційних адміністраціях. Відзначилися мародерством на Донбасі чи будують кар’єру в кримських органах влади. Інші – живуть у просторі приватного життя. Не стикаються з адміністративними вертикалями. Зберігають можливість перетинати лінію розмежування.
Перші прекрасно розуміють, що в разі повернення України їм доведеться покинути регіон. Над ними маячить загроза кримінального переслідування і судових позовів. Перемога України означатиме для таких людей персональну поразку. І тому вони не соромляться висловлюватися, коли добираються до соцмереж. Хизуються непримиренністю і намагаються звучати якомога радикальніше. Російська окупація – це їхній єдиний шанс на власне майбутнє.
З другою групою все інакше. Вони не порушували українських законів. Не зраджували присязі – військовій або чиновницькій. Причому вони зовсім не обов’язково повинні бути затятими патріотами України. Куди важливішим є те, що в їхньому способі життя офіційний Київ не знайде складу злочину.
І саме з цієї причини вони куди менш активні у соціальних мережах. Тому що зміна прапорів на півострові або Донбасі не буде супроводжуватися для них необхідністю втечі в Росію. Хтось із них чекає на повернення України. Хтось – просто зосереджений на побутовому виживанні. Але їхні голоси не чутно саме тому, що вони не хочуть, щоб їх чули. Вони «пішли під радари» і все, що у них залишається – це анонімні акаунти і розмови на кухнях.
Вголос від імені окупованих регіонів говорять лише ті, хто встиг спалити всі мости
А тому вголос від імені окупованих регіонів висловлюються лише ті, хто встиг спалити всі мости. Їм нікуди відступати – і тепер вони люто підтримують Кремль. У них не залишилося альтернатив – і тепер вони загрожують Україні розправою. Було б помилкою вважати їх усіх поголовно «ботами». Ці люди всього лише захищають ту реальність, в рамках якої їм знайшлося місце. Якщо реальність зміниться – місця їм вже може і не знайтися.
Монополія на публічність дісталася їм випадково. Просто тому, що всі інші змушені мовчати. Проукраїнські голоси на окупованих територіях переслідуються – а тому проросійські звучать безальтернативним хором. Але було б помилкою вважати їх – виразниками спільної думки.
У цьому й полягає особливість ситуації. Ми не знаємо настроїв Криму і Донбасу. Нам не вдасться спертися в цьому питанні на соціологію. У нас не вийде промоніторити соцмережі. Ми можемо лише будувати прогнози і робити припущення, але не більше. Саме тому мене смішать будь-які розмови щодо «закритої соціології» та «електоральних настроїв».
У слові «окупація» є багато всього. Але чому там точно немає місця – так це щирості.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Павло Казарін – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
