В українському медіапросторі створюється орвелльский світ перевернутої реальності
Наталя ІЩЕНКО
Слово постправда увійшло у вжиток не так вже і давно, але стало популярним і навіть звичним. Це можна легко пояснити: з явищем пост- чи квазіправди ми стикаємося на кожному кроці.
Яскравим прикладом створення постправдивої реальності є просування в українському інформаційному просторі наративів російської пропаганди. Наприклад, сумновідома російська теза про «громадянську війну на Україні».
Твердження роспропаганди про «внутрішній конфлікт» спростовано вже нечисленну кількість разів – присутність російських військ на окупованої частині Донбасу підтверджується міжнародними спостерігачами, зізнаннями полонених російських солдат та відео- та фотоматеріалами, на яких зафіксована військова техніка РФ. Ніби давно все очевидно, і тому про непричетність Росії до війні на Сході України, спираючись на факти, говорити просто неможливо. Але ж ні.
«ВІЙНА – ЦЕ МИР»
Напевно, всі вже чули, як кілька днів тому перший заступник голови української делегації в Тристоронній контактній групі Вітольд Фокін на офіційному заході заявив: «Щодо війни. Я не політик. Зробити якесь визначення цього я не можу. Бо жодного підтвердження того, що там ведеться війна між Україною та Росією, поки що я не бачу».
У відповідь Офіс президента повідомив про його звільнення ТКГ, а «Радіо Свобода» черговий раз нагадало про найбільш кричущі факти російської присутності на Донбасі. Про «10 випадків, коли російську армію спіймали на гарячому в Україні», розказали, так би мовити, «спеціально для Фокіна», журналісти «Донбас. Реалії».
Цей та інші подібні сюжети необхідні для спростування російських дезінформаційних тез. Але виграти двобій у кремлівської машини дезінформації та промивання мізків дуже важко. Бо доведеться протистояти масованому наступу російської пропаганди на український медіапростір.
На цьому тижні було презентовано проміжні результати моніторингу, проведеного ГО «Детектор медіа» у загальноукраїнських медіа та в медіапросторі вісьмох східних і південних областей.
Досліджуючи російські та проросійські дезінформаційні наративи, експерти, виявили, зокрема, таке:
- відсутність згадок про російську агресію в окремих онлайн-медіа Донбасу при висвітленні бойових дій,
- публікації версій подій від псевдореспублік “ДНР” та “ЛНР”, що перегукується з наративом Кремля про відсутність російських військ на Донбасі.
Не секрет, що подібні меседжі транслюють не тільки місцеві медіа на Сході України. На онлайн-платформах лідерами переглядів в українському сегменті є проросійські блогери. Активно діють в політичному полі України «кремлівські політичні партії», які невпинно просувають тези російської пропаганди. Деякі загальнонаціональні канали різними способами невтомно просувають «точку зору Кремля»…
Ось свіжий приклад: 8 жовтня Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення призначила позапланову виїзну перевірку телеканалу «НАШ», «через неналежне оприлюднення статистичних даних інтерактивного опитування, яке може створити загрози національним інтересам і національній безпеці України». Напередодні, 25 вересня, в ефірі були продемонстровані «результати опитування, згідно із якими глядачі нібито відповіли «так» на питання, чи «заслуговує» Володимир Путін «на Нобелівську премію миру» (!). Це вже не просто якась примітивна пропаганда – це вже пряма цитата з орвеллського світу з його «Війна – це мир».
ПОСПРАВДИВА РЕАЛЬНІСТЬ
Викривлений український медіа-простір створює світ постправди, яка відкидає навіть натяк на можливість нападу Росії на Україну, розповідає про миротворця Путіна… І в цьому світі живе значна кількість наших співгромадян.
Наведемо дані дослідження, проведеного центром “Соціс” у вересні (телефонне опитування проводилося 18-28 вересня 2020 року на всій території України, (у всіх областях та Києві), крім АР Крим і тимчасово непідконтрольній українській владі частині Донецької та Луганської областей; було опитано 2 тис. респондентів віком старше 18 років; статистична похибка +/-2,2%).
8,1% українців на запитання “Якщо говорити про Ваше ставлення до Росії, то з яким із тверджень наразі Ви більше згодні?”, відповідали так: “Росія – дружня і братська для нас країна, з якою необхідно розвивати теплі й дружні відносини”. 26,1% були згодні з такою відповіддю: “Росія – звичайна сусідня держава, з якою необхідно підтримувати добросусідські відносини, як і з усіма іншими країнами”. І хоча понад половина (54,6%) опитаних українців вважає Росію “агресором, який загрожує існуванню України як держави, від якого необхідно захищатися і не підтримувати жодних відносин”, виходить, що третина співгромадян з ними не погоджується.
Згідно з даними іншого дослідження, проведеному Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва» на замовлення «Детектор медіа», 60,3% українців вважають, що саме Росія почала війну Донбасі. Натомість 21,3% опитаних вважають, що війну почали «український уряд та олігархи». Ще 18,4% (!) українців не визначилися (не виключено, що визначилися, але не хочуть озвучувати свою точку зору).
Оцінка громадянами конфлікту на Донбасі збігається з думкою про винуватців війни. 61,4% вважають, що це російська агресія, 21,6% переконані, що це громадянська війна, 17% не визначились або ж не погодились з обома варіантами.
(Опитування проводили з 14 по 19 серпня 2020 року в усіх регіонах України окрім анексованого Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2022 респондентів віком від 18 років методом інтерв’ю «обличчя до обличчя» за місцем проживання респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.)
Як бачимо, бажаючих жити в постправдивої реальності, яка відкидає можливість російської агресії проти України, не так вже і мало.
ФЕЙК ЯК ЧАСТИНА СВІТУ
Треба зауважити, що така суспільна думка – не тільки наслідки роботи російської пропагандистської машини. Такий ефект був би не можливий без бажання людей на пострадянському просторі їй вірити – навіть всупереч реальним фактам.
Люди, які вперто не бачать російської агресії, не обов’язково є непоінформованими щодо участі Росії в бойових діях проти України на Донбасі. Як правило, вони свідомо не хочуть бачити і чути фактів та свідчень. І навіть коли вони «лоб в лоб» стикаються із прямими доказами присутності росіян та російських військ на окупованих територіях, вони оголошують побачене та почуте «непереконливими відомостями», «фейками київської пропаганди», або ж «дезінформацією американського Держдепу».
Людям, які виросли в рамках імперативу «про нашу радянську батьківщину», про «братерські народи», дуже важко погодитися, що «брат» став ворогом. Від цієї шокуючої та болісної правда намагаються сховатися і не визнавати, обираючи життя в світі постправди, замість реальності, що лякає. Тому і не хочуть вірити правдивим репортажам із передової. А коли ще одночасно з екранів телевізорів та з смартфонів з ранку до ночі лунають тези про «братські народи» та «громадянську війну», «постправдивий світ» лише зміцнює свої позиції.
Днями народний депутат від «Слуги народу» Олег Дунда запропонував на законодавчому рівні припинити поширення російських наративів. 5 жовтня він зареєстрував у парламенті законопроект, яким пропонує заборонити поширювати на телебаченні та радіо вислови, які містять заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації, окупації нею частини території України та ведення нею гібридної війни проти України. За порушення – штрафи, анулювання ліцензії на мовлення та кримінальна відповідальність.
Втім, навряд чи проблему проникнення російських дезінформаційних тез в український медіапростір можна вирішити таким «кавалерійським наскоком», бо проста заборона на поширення в медіа фейку, що став вже частиною світу постправди, є малоефективним. Для повернення громадян України до реальності має бути налагоджена системна та спільна робота державних органів влади, громадських організацій, медіа-компаній, які не працюють на РФ… Але з цим в нас чомусь за всі 6 з половиною років війни так і не склалося.