Джерело: Леонід Бершидський, для The Insider
На сайті RT опубліковано інтерв’ю, взяте кореспондентом Костянтином Придибайлом у польського дезертира Еміля Чечка, який перейшов на бік Білорусі. Дезертир із легкістю зізнається у масових вбивствах, які він нібито вчинив за наказом командирів:
— Коли ти прийшов до армії, які у тебе були обов’язки? У нас є, наприклад, танкісти, артилеристи… Хто ти?
– Був артилеристом. <…>
— Ось той перший день, коли тобі сказали, що ти їдеш на спецзавдання на кордон, яким він був?
— Нам не казали, що це будуть якісь особливі завдання. Просто робили так, щоби ми поступово звикали до перебування на кордоні.
— Я на власні очі бачив, як біженці застрягли поміж двома польськими парканами. Наскільки суворою була вказівка цих біженців не пускати на територію Польщі?
— Заборонили навіть кидати їм воду та їжу.
— Яке завдання стояло: виштовхати їх назад, чи не пустити, чи просто, щоб цих людей не існувало?
— Спочатку говорили лише, щоб ми не пускали. А потім ми почали їздити, як це визначало наше начальство, патрулювати разом із прикордонниками. <…>
— Якщо я не помиляюся, ти в інтерв’ю сказав таку фразу: стріляли в лоба. Деякі ЗМІ, зокрема й польські, сказали, що «стрільнути в лоб» це на діалекті означає «дати щигля». То це «дати щигля» чи це «стріляти»?
— Ні, тут справа не в тому, щоб ляснути по лобі. А в тому, що прикордонники сказали, що вб’ють нас, якщо ми не робитимемо те, що вони нам наказують.
— Тобто прикордонники змушували вас і тебе особисто вбивати?
– Так, під страхом смерті.
– А чому? Чому вбивали?
— Вони особливо не пояснювали, просто наказали нам це робити. Вони казали, що їм загалом не хочеться з ними возитися.
– Ти відповів на моє наступне запитання. Я хотів спитати, чому не простіше було виштовхати на територію Білорусії… Або в міграційний центр…
— Ймовірно, це найпростіше. Але вони так не робили.
— Це звучить, мабуть, дуже жорстоко. Але це були поодинокі постріли чи розстріли груп?
– Вони були групові…
— Ми приблизно одного віку… Просто розстріл, фашистський розстріл… Ти розумієш, що таке фашистський?
— Так, коли в кіно показують, як німці розстрілюють людей. Ось так це більш-менш виглядало. <…>
— Скільки людей ти вбив?
— Мені важко сказати. Але, напевно, можна лічити десятками. <…>
– А багато таких, як ти?
— Тих, хто втік, або хто робив те саме, що й я?
– Хто робив…
— Мабуть, багато. Напевно, багато. Тому що це були не окремі машини прикордонної охорони, а приїжджали п’ять-шість машин прикордонників.
У цій страшній історії кінці з кінцями не сходяться буквально на кожному кроці. Якщо нелюди з польської прикордонної служби вирішили вбивати біженців, просто щоб із ними «не возитися», то незрозуміло, навіщо їм довелося залучати до цього ще й солдатів, причому з артилерійської частини. Із версії, викладеної в інтерв’ю, випливає, що прикордонники змушували польських солдатів стріляти в мігрантів, а самі виступали в ролі загороджувального загону, погрожуючи солдатам смертю. Цілком незрозуміло, на що вони розраховували, якщо у будь-якого солдата служба колись закінчиться і навряд чи щось зможе завадити йому розповісти, чого він зазнав. Навіть якщо їх змусять дати підписку про нерозголошення, приховати злочин у країні ЄС всередині Шенгенської зони із кордонами, що не охороняються, буде практично неможливо.
Якщо кількість убитих одним тільки Чечком вимірюється десятками, а таких, як він, було багато, то виходить, що від куль польських солдатів загинули сотні мігрантів. Яким чином прикордонники, яким «не хотілося возитися» з мігрантами, позбулися їхніх тіл, Чечко не пояснює, а Придибайло не цікавиться.
І нарешті, неможливо пояснити, чому білоруські прикордонники, які не могли не почути стрілянину, не бачили ані самої розправи на кордоні, ані її слідів. І також незрозуміло, чому про це не розповідають іракські мігранти, які сотнями повертаються додому після невдалої спроби потрапити до Польщі.
В одному з попередніх інтерв’ю Чечко розповідав, що силовики вбили і двох польських волонтерів, які допомагали мігрантам. Це абсолютно неможливо: у разі зникнення мешканця Польщі його близькі та колеги підняли б тривогу того ж дня. Але про жодні зникнення волонтерів поблизу польсько-білоруського кордону повідомлень не було.
Як з’ясували польські журналісти, дезертир Еміль Чечко, перш ніж пішов служити в армію, бив свою матір; після звільнення з військової служби на нього чекав суд. Він мав проблеми з наркотиками, він лікувався від алкогольної залежності.
Джерело: Леонід Бершидський, для The Insider
