У подкастах Do Rzeczy головний редактор видання висловив здивування, що в Польщі численні політичні кола та гравці говорили про напад на нашу країну (у контексті інциденту з дронами над Польщею). На думку редактора, це були безпідставні й неперевірені твердження. До того ж НАТО і сам Марк Рютте навіть не згадали про це. У наступному подкасті, присвяченому диверсіям на залізничних коліях на маршруті Люблін – Варшава, Павел Лісіцький знову стверджує, що Росія не мала мотиву для нападу на Польщу.
Проведімо експеримент. Забудьмо про вступ – прочитаймо опис першого подкасту так, ніби ми не знаємо, хто є автором цих слів.
Колумніст радіє, що в Польщі падає підтримка обов’язкової військової служби. На основі цього ми можемо накреслити його «ідеологічний портрет». Можливо, він слухає Dezerter або іншу анархістську групу, є вегетаріанцем, прихильником легалізації партнерських союзів і вже не має на це шансів, але, напевно, в молодості носив дреди, можливо, навіть червоні… Тим часом ми з подивом протираємо очі. Це правий публіцист, ба навіть головний редактор одного з найбільших консервативних тижневиків, тішиться з того, що в Польщі падає підтримка обов’язкової строкової служби. Де патріотизм, прихильність до землі й цінностей, де честь і Батьківщина? Щось тут не спрацювало, але де і коли?
Лісіцький посилається на опитування Rzeczpospolitej, згідно з яким підтримка впала з приблизно 60 до 39%. «Це опитування демонструє дуже позитивне явище. Попри цю пропаганду, люди не вірять їй, бо якби вірили, якби вірили, що а) Польща перебуває під безпосередньою загрозою і б) що Росія перебуває в стані цілковитого розпаду і що вступ у війну може означати тільки успіх, результати цього опитування були б іншими». Отже, люди не повірили ліберальному режиму, і це, на думку редактора, є втішним фактом.
Колумніст ставить під сумнів тезу про «тестування Польщі Росією», бо нібито це сприяло б зміцненню нашої країни, яка швидко зробила б висновки і ще швидше підготувалася б до подібних атак. «Вперше чую, щоб якась держава тестувала іншу державу в такий спосіб», – починає він свою аргументацію. Він чомусь не згадує про порушення повітряного простору Фінляндії протягом останніх років, провокаційні польоти над військовими кораблями НАТО, хакерські атаки на Естонію та інші західні країни, підтримку сепаратизму, атаки мігрантами з боку Білорусі на Литву та Польщу. Однак, оскільки Росія (і Білорусь) не мають мотиву, немає сенсу гаяти час на перелічування цих дій. Вони, мабуть, не мають значення.
З іншого боку, ліберальний режим базується на страху, «бо тільки страх перед Росією змушує людей закривати очі на очевидні порушення закону. Всі підтримують уряд, бо як можна не підтримувати уряд, якщо на нас ось-ось нападуть». Підсумовуючи, головний редактор Do Rzeczy вважає, що розмови про російську загрозу слугують лише відволіканню уваги від проблем внутрішньої політики, а отже, такої загрози не існує.
Згодом, через кілька тижнів після диверсії на польській залізниці, у наступному подкасті Лісіцький знову поставив питання: «Яку мету могли переслідувати російські спецслужби?». Відповідь така: «Створити хаос і безлад у Польщі. Чесно кажучи, цей хаос, цей безлад, ця політична роздробленість існують у Польщі вже давно, і жодних додаткових дій ззовні не потрібно». Далі Лісіцький зазначає, що попередній інцидент із дронами зміцнив владу в Польщі, а отже, мав ефект, невигідний для Росії. Колумніст додає, що Росії було важливо, аби інші країни трималися подалі від війни в Україні, щоб обмежити рівень залучення західних держав. Узагальнюючи: якби Росія була винуватцем, вона діяла б собі на шкоду. Крім того, в Польщі вже панує хаос, тому не варто марнувати сили на поляків, цю енергію можна використати інакше.
Лісіцький, однак, знаходить сторону, яка могла б отримати вигоду від цієї диверсії: «Йшлося про те, щоб розбурхати громадську думку, щоб надати аргумент, який би промовляв: дивіться, у вас немає іншого виходу, ви мусите йти на війну, ви мусите більше залучатися, ви мусите нам допомогти». Сценарій був би типовим для такої ситуації: «Ситуація, в якій організовується операція під чужим прапором, тобто хтось провокує диверсію, але перекладає провину на іншу сторону, є цілком імовірною», – робить висновок редактор. – «У цьому випадку я бачу чіткий мотив».
У подкасті також з’являється припущення, що, знаючи психологічний портрет Радослава Сікорського, було легко спровокувати міністра на ескалацію. Лісіцький на цьому не зупиняється. Друга думка стосується корупційного скандалу в Києві, який погіршив рейтинг влади України. Українська провокація проти Польщі вплинула б на шанси отримати подальшу підтримку – проведення такого роду операції вписується в цей контекст.
«Хоча я не бачу прямих вигод, які могла б отримати Росія, я бачу такі вигоди для уряду в Києві», – Лісіцький не виносить вироку в цій справі, але у двох подкастах чітко натякає на причетність України. Він також припускає, що інформація про зв’язки з ГРУ, виявлені спецслужбами, є сумнівною, оскільки висновки були зроблені занадто поспішно.
Подкасти описують і контекстуалізують події в межах політичної боротьби в Польщі: «Може скластися враження, що польська влада вхопилася за цю інформацію, щоб отримати з цього політичний капітал» (що не є предметом цього тексту), і паралельно просувають контртезу щодо причетності Росії, гіперболізуючи аргументи, що звинувачують Україну, і нехтуючи всім контекстом складного сусідства Польщі з Росією.
Глядач залишається із враженням, що Росія дійсно не мала мотиву. Це вписується в наратив, збіжний з російським. На нас чекає багато загроз, а Росія є загрозою (якщо взагалі є) найменшою мірою. Тоді можна радіти, що суспільство не хоче обов’язкової військової служби, бо «ліберальний режим» лякає Росією. Щось тут не сходиться. Тільки де і коли? Відколи консервативний тижневик оберігає наративи найбільшого ворога Польщі?
Цитати взяті з каналу YT Tygodnik Do Rzeczy з колонок Павла Лісіцького. Фото: Павел Лісіцький. Скриншот з каналу YT Tygodnik Do Rzeczy.
Альберт Іванський
