Провал страйків, оббріхані омонівці і русофобія Алексієвич: фейки програм «Время» і «Вести» про Білорусь

Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider

У неділю ввечері програми «Время» і «Вести» присвятили ситуації в Білорусі великі і досить схожі сюжети. Обидва побудовані за одним принципом: автори – Олег Шишкін із «Времени» і Олександр Христенко з «Вестей» – розповідають, що опозиція намагається розірвати зв’язки Білорусі з Росією, що Захід прагне змінити владу в країні, що в Україні перемога Євромайдану і переорієнтація на Євросоюз стали причиною економічної катастрофи, що звинувачення силовиків у жахливій ​​жорстокості при розгоні мирних акцій – брехня. Первый канал додав до цього ще й твердження про провал страйкового руху. Зрозуміло, що без фейків проілюструвати ці тези виявилося неможливим.

1. Опозиція оббрехала силовиків, звинувативши у звірствах

Програма «Время»  розповідає:

«Виступаючи на мітингу в Гродно, де на підтримку чинної влади зібралися тисячі людей, Олександр Лукашенко заявив, що більшість матеріалів про звірства силовиків у інтернеті підробка.

“В інтернеті хто сидить? 60% показували синці. 60% – постановочні кадри. Пройде час, ми спокійно вам про це розповімо і покажемо, сьогодні не час про це говорити, щоб не розбурхувати людей”, – заявив президент Білорусі.

У числі фейків виявилася й історія з Гродно, що обурила багатьох, де, як стверджували опозиційні сайти, омонівці побили маленьку дівчинку. Батьки прояснили ситуацію. Лукашенко навів цей випадок як приклад того, як опозиція розгойдує становище в країні: “Нещодавно ми показали про дівчинку гродненську, яку нібито побив ОМОН. І вся країна ридала, п’ять днів ридала країна: які негідники омонівці! А що виявилося насправді? Добре, спасибі тому батькові, який знайшов мужність і чесно сказав: господь з вами, ніякий ОМОН мене не бив – ми потрапили в ДТП. Спасибі йому величезне, мужня людина. І отакі фейки увесь час наповнюють наш ефір”».

12 серпня багато видань, серед яких і такі далекі від підтримки білоруської опозиції, як пов’язаний з російським Федеральним агентством з друку та масових комунікацій сайт  Life,  писали  про випадок із гродненською сім’єю Череухо. Батьки з п’ятирічною дівчинкою, які їхали у своїй машині, випадково опинилися на місці акції протесту; омонівці вирішили, що вони беруть участь або співчувають, протаранили їхню автівку бронеавтомобілем, почали вибивати в ній вікна, осколки яких поранили дитину. Про це  розповідала  мама пораненої дівчинки:

«Попереду нас були Škoda і мікроавтобус. Ми розгубилися, коли побачили, як військова техніка попереду починає підрізати бус – і той розгортається боком. Чоловік виїхав на зустрічну смугу, щоб об’їхати. Але назустріч нам вибігли омонівці, почали бити машину кийками – лобове та бічне скло, дзеркала. Після цього ззаду в нас в’їхала військова техніка, був сильний удар».

Але через півтора тижні білоруський телеканал СТВ  виклав нову версію цієї історії. Тепер Володимир Череухо говорить так:

«Поверталися додому, перед нами було багато машин. Я злякався, виїхав на зустрічну смугу, після чого, за мить буквально, сталося зіткнення».

Чого саме злякався водій, залишається невідомим, як і те, що змусило «мужню людину», як його назвав Лукашенко, через десять днів повністю змінити версію події. Але вигляд машини з потрощеним лобовим і бічним склом не надто відповідає версії щодо випадкової сутички після виїзду на зустрічну смугу. Скло в дверцятах із пасажирського боку вибите, а вікно багажного відділення універсала чомусь вціліло.

«Вести», намагаючись обілити білоруських силовиків,  згадали  інший епізод:

«У соцмережах активно писали, нібито міліція на вулиці незаконно заарештувала білоруського бійця змішаних єдиноборств Олексія Кудіна за політичну позицію. А ось пояснення самого бійця. “Я пішов як витріщака. Як звичайний роззява, – говорить він. – Подивитися, що буде відбуватися. Вийшла така ситуація, що заподіяв тілесні ушкодження співробітнику внутрішніх справ, у чому каюсь, бо застосував свої навички як єдиноборця. Ще хочу додати, що я не є жодним політичним в’язням, усе це було роздуто ззовні, хтось на цьому хоче заробити”».

Як так сталося, що «звичайний роззява» побився зі співробітником органів під час розгону акції протесту, «Вести» не пояснюють. Але заяву свою він зробив після того, як його звільнили з–під варти через 10 днів після затримання.

2. Опозиція прагне відірвати Білорусію від Росії

Розповідаючи про підступні плани опозиції, і «Время», і «Вести» згадують вже давно викритий фейк щодо «реанімаційного пакету реформ», який нібито є політичною програмою опозиції. Насправді ж як уже  писав  The Insider, це проект, представлений декількома далеко не найвпливовішими опозиційними політиками; деякі його ідеї були взяті штабом Світлани Тихановської як програма, але це стосувалося лише економічної концепції. Розділ «Нацбезпека», в якому містилися пропозиції щодо виходу із Союзної держави, євроінтеграції та зближення з НАТО, до програми Тихановської не увійшов. Проте «Вести», посилаючись на Лукашенка, стверджують:

«Знакові деталі – в політичній програмі Тихановської. На її передвиборчому сайті було посилання – тепер уже видалене – на сайт проекту реформ. Суть якого – кардинальний розрив нинішніх відносин з Росією. Наприклад, вихід із Союзної держави, Євразійського союзу, Митного союзу та інших інтеграційних утворень, де домінує Росія».

«Время» з цього питання наводить заяву російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова:

«Цей документ провисів на сайті дуже недовго, і в тій частині, де містилися заклики відмовлятися від взаємодії з Росією, відмовлятися від організацій, в які Росія входить, цей документ висів тільки білоруською мовою. Російською мовою ця частина документа не  була розміщена, що, власне кажучи, свідчить про те, що автори документа розуміли, що для тих, хто в Білорусії живе, розмовляє російською мовою, це буде неприйнятно. Дуже швидко зник увесь цей папірець так званий з сайту, що теж показує розуміння відвертої провокативності подібного роду підходів».

Це теж неправда: увесь «Реанімаційний пакет», в тому числі й розділ «Нацбезпека», був опублікований російською мовою на сайті zabelarus.com. Зараз сайт недоступний, але публікацію можна знайти в кеші  Google. Найімовірніше, сайт перестали підтримувати після того, як «Реанімаційний пакет» втратив актуальність, оскільки на його основі була створена програма Тихановської «Білорусь для життя, реформи для людей». Положень про розрив тісних відносин з Росією та інтеграції із Заходом у цій програмі  немає.

3. Українська економіка страждає від євроінтеграції

Потім «Вести» і «Время», ніби за єдиною методичкою, переходять до страхітливих прикладів того, як розрив із Росією та євроінтеграція нашкодили економіці України. Перехід цей і справді виявився непростим, багато налагоджених економічних зв’язків виявилися розірваними, щоправда, не стільки через євроінтеграцію, скільки через російську агресію. Але пропагандисти двох російських держканалів чомусь наводять приклади вкрай сумнівні. «Время» повідомляє:

«У сусідній Україні під загрозою зникнення вже не окремі заводи, а цілі галузі. На межі закриття гігантське ракетно-космічне підприємство “Південмаш”, ліквідація концерну “Антонов” поховала плани з випуску українських пасажирських літаків».

Концерн «Антонов» дійсно ліквідовано, але це зовсім не була ліквідація найбільшого українського виробника авіаційної техніки: в ході реорганізації фірму «Антонов» включили до складу концерну «Укроборонпром». Пасажирські літаки «Антонова» – близькомагістральний Ан-148 і середньомагістральний Ан-158 – були випущені у незначній кількості, але виявилися неконкурентоспроможними на світовому ринку. Проте на створений вже у післямайданні часи вантажний літак Ан-178 були зроблені замовлення компаніями з Китаю, Саудівської Аравії, Азербайджану та інших країн, планується також виробництво його в Китаї за ліцензією.

«Вестям» виявилася цікавішою тема українського сільського господарства:

«Переставши бути “всесоюзною житницею”, аграрним гігантом для ЄС Україна не стала. І справа не тільки в європейських високих ввізних митах та квотах для закордонних експортерів. За новими фітосанітарними правилами, при вирощуванні сільськогосподарських культур потрібно витрачатися на імпортні пестициди, а навіть у великих українських господарствах витрати на це не закладали, обмежуючись фальсифікатом. В результаті виявилося, що відносно вигідно за таких умов вирощувати і продавати за валюту дуже вузький сегмент – соняшник, ріпак і сою. А вирощувати так званий “борщовий набір” – ні. Тому поля картоплі, помідорів, цибулі і буряка залишилися в минулому. Навіть гречку відтепер Україна імпортує з Казахстану».

Гречану крупу Україна дійсно  імпортує  з Казахстану, щоправда, й експортує теж, але в меншому обсязі. Але скорочення посівів гречки пов’язане не з євроінтеграцією, а з тим, що сільгоспвиробникам вигідніше засівати посівні площі більш рентабельними культурами – соняшником, пшеницею, кукурудзою. І зовсім неможливо зрозуміти, як саме правила ЄС можуть обмежувати виробництво в Україні продукції, призначеної для внутрішнього споживання.

4. Світлана Алексієвич – русофобка

Знову ж таки, ніби керуючись якоюсь єдиною методичкою, «Время» і «Вести» намагаються звинуватити в русофобії найвідомішого і найшанованіного в світі члена опозиційної Координаційної ради – лауреата Нобелівської премії з літератури Світлану Алексієвич. «Время» розповідає про це так:

«Відомою є президія [Координаційної ради] – сім чоловік. Найбільш впізнаване обличчя у ній – лауреатка Нобелівської премії Світлана Алексієвич, яка не раз зізнавалася в нелюбові до нашої країни. На одній із зустрічей за кордоном вона висловилася про росіян і, як не дивно, про білорусів, як про “агресивних і небезпечних для світу людей”. Цікаво, що на початку кар’єри Алексієвич писала про свою любов до Фелікса Дзержинського – творця  ВЧК і організатора “червоного терору”».

Насправді фраза Алексієвич щодо «агресивних і небезпечних для світу людей»  виглядає  так:

«Треба зберегти цей крихкий мир, який встановився після війни. Ми маємо справу з російською людиною, яка за останні 200 років майже 150 років воювала. І ніколи не жила добре. Людське життя для неї нічого не варте, і поняття про величність не в тому, що людина повинна жити добре, а в тому, що держава повинна бути велика і нашпигована ракетами. На цьому величезному пострадянському просторі, особливо в Росії та Білорусі, де народ спочатку 70 років обманювали, потім ще 20 років грабували, виросли дуже агресивні і небезпечні для світу люди».

Письменниця НЕ приписує ці якості всьому народові, а говорить, що трагічна історія колишнього СРСР призвела до того, що такі люди серед нас з’явилися. Що ж стосується чергового вихваляння Дзержинського в 1970-х роках, то пропагандистам із «Времени» має бути відомо, що в тоталітарній країні, якою був СРСР, від літераторів була потрібна подібна демонстрація лояльності, без якої опублікувати що-небудь було неможливо.

«Вести» знайшли іншу цитату:

«Своє сприйняття всього російського вона сформулювала ще під час вручення їй Нобеля. “Російське життя повинне бути злим, нікчемним, тоді душа піднімається, вона усвідомлює, що не належить цьому світові, – заявила вона на церемонії в Стокгольмі у 2015 році. – Чим більш брудне і криваве, тим більше для неї простору”».

А ось це вже є прямою фальсифікацією. Такі слова у Нобелівській лекції Алексієвич є, але вони їй не належать; це цитата, із якою вона зовсім не солідаризується. Документальна проза Алексієвич, яка і принесла їй Нобелівську премію, заснована на фрагментах оповідань найрізноманітніших людей, з яких складається єдина картина. Подібний метод письменниця застосувала і в Нобелівській лекції. Після слів «Ось що я чула, коли їздила по Росії …» вона  наводить  декілька різних цитат, із яких та, яку згадав автор сюжету в «Вестях», є, мабуть, найбільш шокуючою.

Зрозуміло, що дорікнути Алексієвич хвалебними словами на адресу Дзержинського «Вести» теж не втратили нагоди.

5. Страйковий рух захлинувся

Оголосити, що проголошений в країні масовий страйк не відбувся, здогадалися тільки «Время», «Вести» цієї теми не торкнулися. У сюжеті йдеться:

«Опозиційні телеграм-канали першими почали закликати робітників до загального страйку. Але паралізувати країну не вдалося. У шахтарському Солігорську, де мітингували робітники “Білоруськалію”, зараз затишшя.

На Мінському тракторному, де ми теж побували на цьому тижні, видно, що, незважаючи на старання опозиції, яка щоранку біля прохідної проводить мітинги, люди поспішають на роботу, а не з неї. Однак, за словами голови страйкому, на заводі страйкує чоловік триста з 16 тисяч працівників. І це з поправкою на місцеві особливості.

“Очевидно, потрібно запровадити термін ‘білоруський страйк’– це коли ви оголошуєте страйк, але невелика ваша частина виходить і протестує, зустрічається один з одним, а більша частина продовжує працювати і насправді триває економічна ваша діяльність. Тому що білоруські робітники, за всіх їхніх суперечливих позицій відносно діючої влади, вони розуміють, що влада приходить, йде геть, а економіка залишається, економіка не повинна залежати від політичної кон’юнктури”, – говорить співголова білорусько-російської громадянської ініціативи  “Союз” Станіслав Бишок» .

Насправді термін для того, що відбувається на білоруських держпідприємствах, давно існує, і це не «білоруський», а «італійський страйк». Ось такий заклик з’явився в понеділок у Telegram-каналі страйкому «Білоруськалію»:

Голова страйкому Анатолій Бокун з цього питання заявив:

«Ми закликаємо людей підтримати страйк. Але таким чином, щоб людина відчувала себе спокійно, впевнено. Вона, дотримуючись техніки безпеки, припиняє роботу. На жаль чи на щастя, якщо працювати, щоб виконувати всі прописані норми, то роботу потрібно припиняти, тому що це неможливо. Є маса підстав для того, щоб роботу припиняти. Співробітники “Білоруськалію”, які вирішили страйкувати, поділяться на дві категорії: ті, хто не працює зовсім, і ті, хто страйкує за “італійським сценарієм” – із  дотриманням усіх норм і техніки безпеки».

А на Мінському тракторному заводі, який згадує кореспондент програми «Время», за повідомленням білоруського агентства «Прайм пресс», минулого тижня активно страйкували 20% робітників, інші ж діяли в режимі італійського страйку.

Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider