Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
У посланні Федеральним зборам Володимир Путін, торкнувшись теми освіти, висловився щодо шкільних підручників історії:
«Дотепер ще, знаєте, відкриваю деякі шкільні підручники, з подивом дивлюся, що там написано, наче й не про нас. Хто пише, хто пропускає такі навчальні посібники? Просто дивно! Усе що завгодно там написано, і про “другий фронт”, тільки про Сталінградську битву нічого не сказано – буває і таке. Просто дивина! Просто не знаю, навіть не хочу коментувати».
Де Путін знайшов підручник історії, в якому другий фронт є, а Сталінградської битви немає, він не пояснив. Згадок такої дивної книги в інтернеті не видно, хоча її вихід навряд чи міг би обійтися без скандалу.
Втім, кремлівські ЗМІ дійсно критикували деякі підручники за недооцінку ролі СРСР у Другій світовій війні. Про один із них РІА «Новости» писало:
«Наприклад, про Сталінградську битву згадується всього у двох абзацах. Стільки ж місця відводиться поясненню ролі Червоної армії у визволенні Східної Європи. Вирішальним моментом названо відкриття другого фронту. Підкреслюється: “У 1942 році Вашингтон створює Великий Альянс, до якого входять всі країни, що борються проти Німеччини з союзниками. Вони мобілізують для перемоги увесь свій економічний потенціал і стають “арсеналом демократії”».
Ось тільки підручник цей не російський, а французький. Ще про один підручнику РІА висловлюється так:
«Багато уваги приділяється 1942 рокові, коли відбулися основні бої за участю королівських військ. Описуються кампанії в Північній Африці, Італії, Нормандії. Про битви під Сталінградом і Курськом йдеться в декількох реченнях. І ні слова про те, що саме ці битви стали поворотними у Другій світовій війні».
Цей підручник, як неважко здогадатися за згадками королівських військ, британський. Ще один підручник історії гнівно критикували на сайті МДІМВ:
«Слів “Велика Вітчизняна війна” в книзі немає в принципі. Періодизація Другої світової <…> така, що блокаді Ленінграда присвячена одна фраза, наказу “Ні кроку назад!” – три великих абзаци, оборона Криму змінюється Перл-Харбором, а Сталінградській битві передує війна в Північній Африці».
Цей підручник український. А що ж російські?
Ймовірно, єдиний великий скандал, пов’язаний із російським посібником з історії, розгорівся навколо підручника для 10-11 класів «Вітчизняна історія. XX століття» Ігоря Долуцького. Підручник був вперше виданий в 1994 році, а в 2003 році міністерство освіти зняло з нього гриф, що рекомендує книгу для викладання в середній школі. У березні 2005 року на засіданні Російського організаційного комітету «Перемога» за участю Володимира Путіна цей підручник критикував тодішній губернатор Орловської області Єгор Строєв:
«Уся розповідь про Орловсько-Курську битву вмістилася в 24 рядках, із них майже третина присвячена опису самопочуття Гітлера, а власне про саму битву тільки чотири рядки. Ось вони, які написані в підручнику: “Тобі, шановний школяре, доведеться самостійно проаналізувати Орловсько-Курську битву, розібратися в її ході, у підсумках і значенні. Ти зумієш самостійно намітити питання, які найбільш важливі для розповіді. Але особливо зверни увагу на співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті, скільки їх було”.
І все. І це про битву, в ході якої лише на її орловській тільки ділянці Червона Армія втратила понад 400 тисяч солдатів і офіцерів. А скільки втратили на окупованих територіях партизан, мирних жителів, людей тощо?
Або ось ще пасаж звідти ж, повчальне для ветеранів ставлення до другого фронту. Цитую: “Будь-який старий солдат скаже тобі, що ставлення його до союзників (Англії, Франції) і тоді, під час війни, і тепер вкрай скептичне. Не розуміє солдат, не розуміє, чому ж не відкривали другий фронт. Не допомогли нам, він думає. Хто посміє дорікнути солдату? Тільки забув він або взагалі не знає, це ж ми, і то не зі своєї волі, приєдналися до Англії, що воювала цілий рік наодинці проти фашистської Німеччини. Це наша країна стала другим фронтом”. <…> Ну що тут скажеш?! Для повноти картини треба ще висновки читати. Читаю: “Отже, ми виграли війну. Але хто це – ми?” А далі йде розмірковування, підсумок якого один: війна була виграна Сполученими Штатами і Великобританією. А Радянський Союз сам винен у тому, що гітлерівські війська вторглися на його територію. Це дається молодим дітям для того, щоб вони здавали іспити в Московський університет.
Я хочу запитати у наших ветеранів, у всіх: хіба за це ми воювали з вами, щоб наших онуків вчили ненавидіти власну країну, і власний народ, і свою історію? Із цим не можна миритися».
Цей критичний пасаж, виголошений 16 років тому в присутності Путіна, мабуть, є найближчим до того, про що він розповів у посланні. Щоравда, мова тоді йшла не про Сталінградську, а про Курську битву. Але те, що Строєв подає як замовчування про одну з найважливіших битв Другої світової, в дійсності – педагогічний прийом: замість того щоб самому викладати факти, автор підручника відсилає учнів до додаткової літератури, вказуючи, на що потрібно звернути особливу увагу. Це повинно якраз привернути увагу старшокласників. Якщо автору підручника і є в чому дорікнути, то хіба що в надмірній довірі до професійності вчителів.
До речі, скандальна історія зі зняттям грифу з підручника, швидше за все, пов’язана не стільки з подачею в ньому історії радянського періоду, зокрема й війни, скільки з опублікованою у перевиданні 2002 року додатковою главою. У 2001 році тодішній глава уряду Михайло Касьянов розпорядився доповнити всі підручники новітньої історії главою про сучасний період. Долуцький включив у додаткову главу завдання, в якому учням пропонується зіставити думки опозиційних політиків.
Єдиний же, напевне, скандал, пов’язаний із трактуванням Сталінградської битви в навчальному посібнику, стався в 2015 році. Мова йде про додатковий посібнику «Уроки Перемоги. Сталінградська битва. 1941-1945» під редакцією волгоградського професора-історика Миколи Болотова. Місцеве інформаційне агентство «Висота 102» тоді писало:
«При детальному ознайомленні з вмістом посібника особливе обурення ветеранів викликала подача історичного матеріалу, який, як випливає з передмови автора, “допоможе зберегти в пам’яті майбутніх поколінь велику Перемогу й імена її переможців”.
Наприклад, одним із таких імен є чотириразовий Герой Радянського Союзу, маршал Георгій Жуков, який отримав вже в післявоєнні роки народне визнання “Маршал Перемоги”. Йому в підручнику присвячений цілий розділ: “Жуков і Сталінградська битва”. Згідно з трактуванням, школярі можуть запам’ятати видатного полководця як людину, яка всі перемоги, зокрема і Сталінградську битву, акумулювала тільки на собі. Більш того, в цьому посібнику він “нагороджений” такими епітетами, які раніше ні в одному творі, чи то художньому, чи документальному – не дозволяли собі їхні автори. І якщо нам кажуть, що маршал приніс Сталінградській перемозі більше шкоди, аніж користі, – то навряд чи можна пишатися цим великим полководцем і перемогами, значну роль в яких зіграв саме Георгій Жуков.
Здивувало й те, що в посібнику використовувалися “одкровення” британського історика, який дає свою оцінку особистості маршала. Хоча ні для кого не таємниця, що саме американські та англійські автори роблять акцент на перемогах своїх країн, своїх героїв, применшуючи заслуги радянських солдатів і маршалів».
Як повідомляло агентство, губернатор Волгоградської області Андрій Бочаров розпорядився «опечатати і складувати» всі екземпляри посібника, надрукованого видавництвом «Просвещение» в рамках угоди про співпрацю з обласною адміністрацією, і доопрацювати книгу, «виключивши помилки і неточності». Пізніше автор-упорядник книги визнав свою «помилку» і пояснював її «відсутністю сигнального примірника».
Таким чином, підручника, через який так обурюється Путін, вочевидь, не існує.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
